КАПЛА́Н Самуїл Аронович (10. 10. 1921, м. Рославль, нині Смолен. обл., РФ — 11. 06. 1978, м. Горький, нині Нижній Новгород, РФ) — астрофізик. Доктор фізико-математичних наук (1957), професор (1958). Учасник 2-ї світової війни. Закін. екс­терном Ленінгр. пед. ін­ститут (нині С.-Петербург, 1945). Працював 1948–61 у Львів. університеті: завідувач від­ділу астрофізики, 1950–52 — за­ступник директора з наукової роботи Астрон. обсерваторії, від 1952 — доцент, від 1959 — професор кафедри теор. фізики. Від 1961 — старший науковий спів­робітник Н.-д. радіофіз. ін­ституту (Горький); за сумісництвом від 1963 — професор кафедри фізики Горьков. університету. Вперше роз­глянув рівновагу повністю виродженої зірки з урахува­н­ням ефектів заг. теорії від­носності й ви­значив граничні масу, радіус, густину в центрі білого карлика, уникнувши сингулярності в теорії Чандрасекара. Важливі результати отримав у теорії остига­н­ня білих карликів, по­збавлених внутр. джерела енергії (теорія К.–Местела). 1949 по­ставив і роз­вʼязав задачу про стійкість колових орбіт у гравітац. полі чорної діри — в полі Шварцшільда. Спільно з Н. Цитовичем отримав низку фундам. результатів у галузі плазм. астрофізики, зокрема роз­винув теорію турбуленції плазми. Активно під­тримував про­граму пошуків штуч. сигналів з Космосу та контактів з позазем. цивілізаціями про­грами «SETI», редагував вид. із цієї тематики. Після запуску першого штуч. супутника Землі (1957) К. роз­горнув широку наук.-метод. діяльність з організації спо­стережень за ними, разом з І. Астаповичем керував курсом з під­готовки спо­стерігачів, організував станцію візуал. спо­стережень при Львів. університеті. Автор наук.-популяр. кн. «Физика звезд» (1961; 3-є вид. — 1977) і «Элементарная радиоастрономия» (1966; усі — Москва). Іменем К. на­звано малу планету № 1987.