КАРПЕ́НКО Георгiй Володимирович (24. 05(06. 06). 1910, м. Томськ, Росія — 15. 11. 1977, Львiв) — фахівець у галузi фiзико-хiмічної механiки матерiалiв. Син В. Карпенка. Доктор технічних наук (1953), професор (1954), академік АН УРСР (1967). Державна премiя УРСР у галузі науки і техніки (1977), премiя iмені Є. Патона АН УРСР (1971). Заслужений діяч науки і техніки УРСР (1960). Державні нагороди СРСР. Закінчив Харківський механіко-машинобудівний ін­ститут (1931), де від­тоді й працював. 1941–47 — в Ін­ституті енергетики АН УРСР; 1947–50 — завідувач лабораторії Ін­ституту будівельної механіки АН УРСР (обидва — Київ); водночас 1943–46 — вчений секретар Від­діле­н­ня технічних наук АН УРСР, 1946–51 — вчений секретар Президії АН УРСР, за сумісництвом викладав у вищих на­вчальних закладах Києва, зокрема в авіаційному ін­ституті; 1952–77 — завідувач від­ділу фізико-хімічної механіки матеріалів, 1952–72 — директор Фізико-механічного ін­ституту АН УРСР (Львів). Засновник і головний редактор журналу «Фізико-хімічна механіка матеріалів» (1965–77). Основні напрями наукових досліджень: зниже­н­ня міцності металів від втоми під впливом поверх­нево-активних середовищ, технології виготовле­н­ня деталей машин із за­даною стійкістю до дії робочих середовищ і механічних навантажень. За­пропонував нові теорії корозійної втоми та водневої крихкості сталі. Очолював Львівську школу з фізико-хімічної механіки кон­струкційних матеріалів. 1980 Фізико-механічному ін­ституту АН УРСР присвоєно його імʼя. 1987 АН УРСР заснувала премiю iмені К.