КАРПО́ВИЧ Петро Володимирович (03(15). 10. 1874, х. Воронова Гута Новозибківського пов. Чернігівської губ. — 31. 03(13. 04). 1917) — революційний діяч. На­вчався у Московському (1895–96) і Юрʼївському (нині м. Тарту, Естонія, 1898–99) університетах, звідки виключений за участь у політичних маніфестаціях. Один із організаторів Гомельського комітету РСДРП. Вів активну революційну агітацію на Гомельщині й Чернігівщині, за­ймався пере­везе­н­ням марксистської літератури. 1900–01 зблизився з есерами. Рятуючись від пере­слідува­н­ня поліції, ви­їхав до Німеч­чини, де продовжив на­вча­н­ня у Берлінському університеті. Під впливом ре­пресій в університетах (1900 за участь у заворуше­н­нях 183 студенти Університету св. Володимира у Києві від­правлено на військову службу) з власної ініціативи 14 лютого 1901 у Санкт-Петербурзі смертельно поранив міністра освіти М. Боголєпова (записався до нього на при­йом у справі від­кри­т­тя в Чернігові реального училища). Засуджений до 20-ти років каторги. За амністією 1907 звільнений з увʼязне­н­ня і від­правлений на засла­н­ня, звідки втік за кордон. Вступив до Бо­йової організації партії есерів, 1908 брав участь у під­готовці не­вдалого замаху на імператора Миколу ІІ. Згодом ві­ді­йшов від есерів. Мешкав у Лондоні. Після Лютневої революції 1917 вирішив повернутися до Росії, однак судно, на якому плив К., потопив у Пів­нічному морі німецький під­водний човен.