КРИЛО́В Микола Митрофанович (17(29). 11. 1879, Санкт-Пе­тер­бург — 11. 05. 1955, Москва) — матема­тик. Доктор математики (1917), професор (1910), академік Академії наук УРСР (1922) і СРСР (1929). Заслужений діяч науки УРСР (1939). Державні нагороди СРСР. За­кінчив Санкт-Пе­тербурзький гірничий ін­ститут (1902). По­глиблював свої зна­н­ня у Фран­ції, Італії. 1910–17 працював у Петро­градському (нині Санкт-Пе­тербург) гірничому ін­ституті: від 1912 — професор кафедри диференціального та інтегрального числе­н­ня; 1918–22 — завідувач кафедри математики Кримського університету (Сімферополь); 1922–43 — завідувач кафедри математичної фізики Ін­ституту будівельної механіки Академії наук УРСР (Київ). Від 1943 — у Москві. Наукові дослідже­н­ня присвячені пита­н­ням теорії інтерполяції і механічних квадратур, на­­ближеного інте­грува­н­ня диференціальних рівнянь математичної фізики (за­пропонував метод узагальнених коефіцієнтів Фурʼє), нелінійної механіки. Спільно зі своїм учнем М. Боголюбовим роз­робив метод усередне­н­ня (метод Крилова–Боголюбова), новий науковий напрям — нелінійну механіку — і асимптотичну теорію нелінійних коливань (1934–37). У 1965 Академія наук УРСР заснувала премію імені Крилова.