Календар

Визначення і загальна характеристика

КАЛЕНДА́Р — система від­ліку часу, упорядкована за роками, місяцями та днями. Перші такі системи ґрунтувалися на зна­н­нях про періодичність рухів небес. світил. Термін «К.» походить від лат. сalendarium, що буквально означає «боргова книга». У свою чергу, слово сalendarium походить від слова сalendae (від сaleo — збуджуватися, бути неспокійним), яким у Стародав. Римі називали перші дні кожного місяця, коли боржники мали сплачувати від­сотки. Осн. типи К. базуються на таких одиницях вимірюва­н­ня часу: тропіч. рік — проміжок часу між двома весняними рівноде­н­нями; синодич. місяць — проміжок часу від на­ста­н­ня одного нового Місяця до на­ступного; доба — тривалість одного оберта­н­ня Землі навколо своєї осі. Тропіч. рік має 365 діб, синодич. місяць — 29,5 доби. К., в якому зміна календар. місяців повʼязана зі зміною фаз Місяця, називається місячним. Таким є мусульм. К., т. зв. Хіджра. Він побудований так, що початок кожного його місяця повністю або майже збігається з моментом на­ста­н­ня фази нового Місяця. Мусульм. К. сформувався в 7 ст.; літочисле­н­ня у ньому ведеться від дня пере­селе­н­ня пророка Мугам­меда з Мекки до Ясріба (нині м. Медина, Саудів. Аравія; за Юліанським календарем — 16 липня 622, пʼятниця). У Хіджрі місяці мають почергово 29 і 30 діб; 12 місяців становлять 1 рік; у році — пере­важно 354 доби. З кожних 30-ти р. 11 є високосними — тобто такими, що мають по 355 діб. Оскільки місяч. рік на 11 діб коротший за соняч., то при накла­дан­ні Хіджри на європ. К. (соняч.) початок кожного нового року пере­ходить з однієї дати на іншу. В Афгані­стані, Ірані, Паки­стані разом з місяч. використовують і соняч. К., за­проваджений в 11 ст. Літочисле­н­ня в цих країнах починається від 622, в його основі лежить періодичність руху Сонця, а не Місяця; рік починається 21 березня. За своєю будовою місяч. К. не від­ображає змін пір року, а тому є незручним для землеробства. Місячно-соняч. К. враховує як зміни місяч. фаз, так і річний рух Сонця. Це досягається уведе­н­ням 13-го місяця. 19 соняч. р. дорівнюють бл. 235 місяч. місяцям (цикл Метона), з них 12 р. мають по 12 місяч. місяців і 7 — по 13. Такий К. використовували у Вавилонії, Стародав. Китаї, Юдеї, Стародав. Греції та Римі. Ним користуються при встановлен­ні дня християн. Пасхи (див. Великдень), а також в Ізраїлі, де літочисле­н­ня ведеться від «створе­н­ня світу» — 7 жовтня 3761 до н. е. Соняч. К. налічує 12 місяців. Свого часу його використовували в Стародав. Єгипті, а також у деяких місцевостях Індії та в Центр. Америці. Сучас. між­нар. К. є сонячним, бере свій початок від римського. У давнину на укр. землях використовували К., що мав 13 місяців, які збігалися з місяч. фазами, а рік починався 1 березня. До 46 р. до н. е. римляни користувалися місячно-соняч. К. Згідно з реформою Гая Юлія Цезаря, в Римі був за­провадж. соняч. К., роз­роблений єгипет. астрономом Созігеном (отримав назву Юліанського). Тривалість року була встановлена в 365 днів. Щоб урахувати різницю в 1/4 дня (астрон. рік тривав 365 днів і 6 год.), кожного 4-го р. до 6-го дня перед 1 березнем додавали 1 день. Отже, день 24 лютого, за нашим літочисле­н­ням, римляни рахували двічі, через що він називався у них біс­секс­тус (двічі шостим). Рік із вставленим зайвим днем називався біс­секс­тиліус (звідси — високосний).

Початок року був пере­несений на 1 січня. У 1 ст. в літ. колах поширилася неофіц. ера «від заснува­н­ня Риму» (21 квітня 754 до н. е.). 325 Юліан. К. ви­знано християн. Церквою на 1-му Вселен. (Нікей.) соборі. Нині обчисле­н­ня за ним називають старим стилем. Від 313 ведеться рахунок за індиктами, що є важливою складовою техніки ви­значе­н­ня днів православ. Пасхи для кожного року. На ґрунті Юліан. К. рим. імператори стали своїми декретами ви­значати той чи ін. рік як такий, що мав вважатися початком подальшого літочисле­н­ня — нової ери (від лат. aera — число, початк. цифра, початок системи літочисле­н­ня). Так зʼявилося багато різних ер. Найбільшого пошире­н­ня набула ера Діоклетіана (пізніше вона отримала назву «ера св. мучеників»), що починалася 29 серпня 284 (день сходже­н­ня Діоклетіана на престол). У 6 ст. християн. богослови стали за­проваджувати власні ери (початки) літочисле­н­ня «від створе­н­ня світу» (за Біблією). Найбільш ви­знаними з них були: ера Африкана, за якою перший рік поширеної в Рим. імперії ери від заснува­н­ня Риму — за сучас. літочисле­н­ням 754 до н. е. — мав вважатися 4747, александрійська — від­повід­но 4739, візантійська — 4755. Тоді ж виникла практика датува­н­ня років «від Різдва Христового», або від т. зв. ери Діонісія (оста­н­ня назва походить від імені рим. монаха Діонісія Малого, який при скла­дан­ні таблиці Пасхалій вирахував, що 248 р. ери Діоклетіана є 532 р., що минув від Різдва Христового); згідно з літочисле­н­ням за цією ерою, 754 після заснува­н­ня Риму став вважатися першим роком ери Діонісія. Від 7–8 ст. датува­н­ня подій за цією ерою поширилося в європ. країнах (крім Візантії). Нині воно є найуживанішим у між­нар. практиці та істор. науці: до «Р. Х.», «a. Ch.» (ante Christum natum); «A. D.» (Anno Domini) та після «Р. Х.», «p. Ch.» (post Christum natum). У СРСР еру Діонісія по­значали «н. е.» («наша ера»). У Київ. Русі після прийня­т­тя християнства літочисле­н­ня вели від «створе­н­ня світу», яке, за роз­рахунками візант. богословів, від­булося 21 березня 5509 до н. е. Від 14 ст. літочисле­н­ня на укр. землях вели також і від Різдва Христового, календар. рік починався в цивіл. житті 1 березня, а в церк. — 1 вересня. Від кін. 15 ст. і цивіл., і церк. новий рік починався 1 вересня. 1700 за наказом рос. царя Петра I в Рос. державі, зокрема й в Україні-Геть­манщині, початок року пере­несено на 1 січня. Тоді ж уведено лічбу років від Різдва Христового. За Юліан. К. рік на 11 хв. і 14 сек. довший за тропічний. Тому через кожні 128 р. від дати за­провадже­н­ня цього К. день аст-рон. рівноде­н­ня припадає на 1 день раніше, ніж це має бути за Юліан. К. Так, на­прикінці 16 ст. весняне рівноде­н­ня припадало на 11, а не на 21 березня, як було встановлено 1-м Вселен. (Нікей.) собором. Для усуне­н­ня роз­біжності рим. папа Григорій XIII (див. Григоріанський календар) у своїй буллі наказав на­ступну після четверга 4 жовтня 1582 пʼятницю вважати 15 жовтня. За Григоріан. реформою, кожні 400 юліан. р. скорочувалися на 3 дні (високос. вважали лише ті роки повних століть, перші дві цифри яких діляться на 4 (1600, 2000, але не 1700, 1800, 1900). Григоріан. К. довго не ви­знавали проте­стант. і православні країни. Укр. православні діячі (Г. Смотрицький, В. Суразький, С. Зизаній та ін.) активно ви­ступали як проти за­провадже­н­ня нового стилю, так і проти викори­ста­н­ня Григоріан. К., особливо після введе­н­ня його Польщею 1583. Григоріан. К. є офіц. в Україні (від­повід­но до Закону УЦР від 12 лютого 1918 «Про встановле­н­ня нового стилю») від 16. 02(01. 03). 1918. У Росії він набув чин­ності 01(14). 02. 1918. Григоріан. К. має низку вад: різна тривалість календар. місяців (від 28 до 31 дня); не­впорядкованість чергува­н­ня місяців різної тривалості; різна тривалість кварталів (чвертей року; від 90 до 92 днів); перше пів­річ­чя завжди менше другого (на 3 дні в звичай. році та на 2 дні — у високосному); початок року, місяців та ін. ви­значні дні припадають на різні дні тижня; кількість робочих днів у місяцях різна: від 23 до 27 за 6-ден­ного і від 19 до 23 за 5-ден­ного робочого тижня. Різниця в днях між Юліан. і Григоріан. К. зро­стає: у 16–17 ст. вона становила 10 днів, у 18 — 11, у 19 — 12, у 20 і 21 — 13; у 22 ст. становитиме 14 днів (див. також Церковний календар, Український календар).

Літ.: Идельсон Н. История календаря. Ленин­град, 1925; Рос­совская В. А. Календарная даль веков. Москва; Ленин­град, 1936; Селешников С. История календаря и его предстоящая реформа. Ленин­град, 1962; Бикерман Э. Хронология Древнего мира. Москва, 1975; Климишин І. А. Календар природи і людини. Л., 1975; Його ж. Календар і хронологія. Ів.-Ф., 2002.

В. В. Бушанський

К. називають також друков. довідк. ви­да­н­ня у ви­гляді таблиці (табель-К.) або книжки, що містять ві­домості про рік, місяці й числа, дні тижня, осн. свята, астроном. дані та може бути доповнене інформацією з різних галузей життя, текс­тами літ. творів, ілюстрат. матеріалами. Окрім К. книжок і К.-журналів їх використовують як плакати, сувеніри. і реклам. альбоми, зшитків тощо. Друков. К. роз­різняють за формою (пере­кидні, від­ривні, настіл., настін­ні та ін.) й тематикою (реліг., молодіжні, жін., присвяч. ві­домим особам, для пред­ставників певних професій тощо). Календарно-астроном. таблиці були ві­домі ще в древ. єгиптян. Найдавніші зі збережених К. — рим. місячні чисельники 354 р. Попередниками сх.-словʼян. К.-місяцесловів є календарні орнаменти на глиняному посуді черняхів. культури (2–5 ст.) у ви­гляді геом. фігур, роз­міщених у певній послідовності. У Київ. Русі за язичниц. часів роль К. виконували ритуал. фібули (метал. за­стібки для одягу) із зображе­н­ням макрокосму, а після за­провадже­н­ня християнства — святці, мартирологи, місяцеслови, Четьї-Мінеї, що містили молитви на кожен день. Часто К. вміщували на початку богослужбових книг, зокрема в Остромировому Євангелії 1057 перед окремими текс­тами за­значали день тижня та від­повід­не імʼя святого. В «Ізборнику Святослава» (1076) по­дано поради й по­вча­н­ня, що робити у «щасливі» й чого уникати в «чорні» дні. Подібні ві­домості вносили до апокрифів. Світські К. зʼявилися в Європі в 13–14 ст. (частіше під на­звою Альманах). Перший друков. К. у Європі на 1448 видав нім. нар. мовою Й. Ґутенберґ. Першою спробою друков. К., автором якого був укр. учений Ю. Дрогобич, вважають кн. «Iudicium prenosticon Anni MCCCCLXXX III currentis…» («Прогностична оцінка поточного 1483 року…», Рим, 1483), де по­дано елементи астроном. знань, науково об­ґрунтов. про­гноз двох місяч. затемнень, характеристику політ. становища в Європі, зокрема Україні. 1525 Ф. Скорина видав у м. Вільно (нині Вільнюс) К. під на­звою «Малая подорожная книжиця», що містила псалтир, часослов, акафісти, канон, К. і пасхалію. 1581 в Остроз. друкарні І. Федорова ви­йшов корот. поет. К. — «Хронологія» А. Римші, де за­значено осн. церк. свята, кожному місяцю присвяч. вірші, по­дано його назви лат., івритом і «про­стою» (тогочас. білорус.-укр.) мовами. Після під­писа­н­ня унії 1595 І. Потій і К. Терлецький для майбут. уніатів видали в Римі «Календар римський новий».

1700 Києво-Печер. друкарня випустила перший на тер. Рос. держави «Календарь, или Мѣсяцословъ». 1720 Петро І заборонив поширювати україномовні К. і надалі велів видавати місяцеслови, як і ін. літературу в Україні, лише російською мовою. 1738 цар. уряд наказав спалити всі К., ввезені зі Львова, а народу в Києві й усій Україні використовувати рос. К., до­звіл видавати які на той час мала лише Петербур. АН.

1845 у Києво-Печер. лаврі на­друковано К. «Полный христианский мѣсяцесловъ зъ присовокупленіемъ разныхъ статей російской истории, къ Киевской єпархіи относящихся», у якому, крім церк. ві­домостей, по­дано покажчик київ. князів, стат­ті з історії, матеріали про церкви, монастирі тощо. 1864–1915 Києво-Печер. друкарня видавала «Киевский народний календарь» (випуск 1867 містить гравюри Л. Кваса).

У 17 і 18 ст. були популярними К., ви­дані у Львові й Замості польс. мовою, зокрема Ормінського, С. і Ф. Невеських і особливо С. Дуньчевського («Kalendarz polski i ruski», 1725–75). Найпоширенішим на всій тер. України був «Kalendarz Gospodarski» (друкували польс. і рос. мовами 1760 або 1780–1864 спочатку в бердичів. друкарні, після її закри­т­тя — в Києві та Житомирі). Цей К. пере­видавали в різних містах України, зокрема у Харкові (1797, 1799, 1808, 1809). На зх.-укр. землях К. роз­вивався як двомовне ви­да­н­ня («Календар новий львівський польський і руський на 1774 р.», почаїв. «Календар польський і руський на 1775 р.»). Виходили також К. польс. мовою «Pielgrzym Lwowski» (1822) і нім. «Der Pilgar vom Lember» (1823), укладені за участі історика Д. Зубрицького. К. українською мовою друкували неперіодично від 1850 у Львові, Пряшеві, Пере­мишлі, 1904 — у Києві (під на­звою «Веселка»). Зацікавлюють К. «Пере­мишлянинъ» за ред. о. А. Добрянського (1850–61, 1863, 1864), «Львовянинъ, приручений і господарський місяцословъ» (1861–62, 1882–84), укла-дений В. та Я. Величками. 1862 ви­йшов перший жін. К. «Пере­мишлянка». Першим гуморист.-сатир. був К. «Фуркало» (Коломия, 1869). Період. вид. К. роз­почав Ставропігій. ін­ститут у Львові, видаючи 1864–39 щоріч. К. наук. характеру «Времен­никъ ин­ститута Ставропигійского съ місяцесловомъ». 1870–1939 виходив К. товариства «Просвіта» у Львові (спочатку під на­звою «Календар народний»), що мав універс. характер і складався з двох частин: перша містила різні типи К. (церк., астроном., мислив. та ін.), друга — інформ., госп., хронікал., наук.-популяр. та літ. роз­діли. На Закарпат­ті ви­дано К. «Місяцословъ» (Уж., 1867), на Буковині — «Місяцословъ буковинско-рус­ский» (Чц., 1873).

1865 завдяки реформі преси в Росії здобуто право на випуск приват. К., зокрема «Киевский народный календарь» 1864–1917 видавав О. Андріяшев; ві­домі також К. приват. видавців О. Гатцука та І. Ситіна («Всеобщій руський календарь», «Общеполезный календарь» та ін.). Подібні приватні К. виходили в Одесі («Новорос­сийский календарь», 1867), Житомирі («Волынскій народный календарь», 1885–1907), Харкові («Южно-рус­ский сельскохозяйствен­ный календарь», 1910–15) та ін. У Львові 1904–07 видавали «Ілюстрований музичний калєндар»; 1921–39 львів. видавництво «Червона калина» випускало щорічник «Історичний калєндар-альманах “Червоної калини”», що вміщував мемуари ветеранів укр. визв. змагань 1914–21, наук. публікації на воєн­ну тематику, художні твори; 1923–39 виходив календар-альманах «Дні­про». У під­готовці просвітян. К., редагов. В. Лукичем (Левицьким), брав участь І. Франко. Тут друкували поезії Т. Шевченка, С. Ру­данського, уривки з творів І. Нечуя-Левицького, О. Кониського та ін. У Києві 1907–08 виходив аналог. К. товариства «Просвіта», де опубл. ст. «Іван Котляревський», «Де ми і скільки нас» Б. Грінченка, «Про Тараса Шевченка» В. Доманицького. Від 1909 у Києві виходив від­рив. К. видавництва «Час». Своєрід. антологією укр. поезії став полтав. «Календар “Україна” на 1914» Г. Маркевича. Темат. ви­да­н­ня зʼявилися у Львові — «Робітничий календар» (1914–19) і «Селянський ко­оперативний календар “Товариш”» (1915–16). До 1939 на Буковині, Закарпат­ті виходили К., що вміщували чимало новинок худож. літ-ри. У «Календарі на пере­ступний рік 1928» (Уж., 1927) на­друковано вірші Ю. Федьковича, Марійки Під­гірянки, О. Духновича, В. Ґренджі-Донського. 1921–38 видавали «Календар “Карпатської правди”» (Ужгород), де висвітлювали життя в СРСР, зокрема Рад. Україні, вміщували твори укр., чес., угор. письмен­ників. 1918 ви­йшли перші рад. К. «Советский календарь на 1919 год» і «Отрывной советский календарь на 1919 год». За ріше­н­ням ВУЦВК 1920 почали системат. випуск календар. ви­дань в Україні. 1944–49 Політвидав УРСР друкував «Календар-довід­ник», згодом — «Народний календар»; від 1957 — «Календар знамен­них і памʼятних дат» із корот. біо­графіями, списками творів ві­домих письмен­ників та літ-рою про них (подібні — «Календар памʼятних дат Волині», Луцьк; «Календар знамен­них і памʼятних дат Закарпа­т­тя», Ужгород). К. «Kárpátok» (Ужгород) вміщував також твори угор. письмен­ників, пере­клади з укр. літ-ри. До 150-річчя від дня народж. Т. Шевченка (1964) видавництво «Радянська Україна» випустило «Шевченківський календар»; у видавництві «Дні­про» у формі К. 1966 ви­йшов «Літературний щоден­ник» (упорядник М. Терещенко). Від 1946 випуск К. здійснювала редакція укр. К. та худож. листівок видавництва «Радянська Україна» (від 1992 — «Преса України»). Від 1956, крім К. заг. тематики і табелів-К., випускало спец. К. для жителів сільс. місцевості, щорічні від­ривні К. (блоки із 374 аркушів, обкладинка та метал. окантува­н­ня; на звороті обкладинки — К. на увесь рік, на кожному з листків — по­значе­н­ня року, місяця, числа, астроном. дані, поради, назви свят та ін.; часто використовують як настін. К.) «Промінь» і «Нива» з творами класиків укр. літ-ри, рад. та зарубіж. письмен­ників (заг. наклад — 5 млн прим.), пере­кидні настіл. (бл. 2 млн прим.), табелі-К. (таблиці), кишеньк. (7 млн прим.), ілюстров. настін. К. «Мальовнича Україна», кінокалендар «Супутник», сувенір. ілюстров. кишеньк. щомісячники. На­прикінці 1990-х рр. значно роз­ширилася тематика від­рив. К. — зʼявилися К. для жінок, бабусь, астрол., посівні, молодіжні тощо.

К. випускали також в укр. діаспорі. 1894–1914 видавали «Калєндар Руського народного союзу в Америці». Під час 1-ї світової війни виходили К. для укр. емі­грантів і війська у Відні, таборах полонених Вецляр та ін. Бачван. українці друкували «Руски календар за югославянских русинох» (від 1920). К. видавали також різні громад. і церк. організації у Варшаві, Кракові, Празі, Берліні (містили істор. матеріал, ві­домості про культурне життя і політ. події на укр. землях та про життя українців в еміграції). Цінні для історії укр. поселе­н­ня в США К. Укр. нар. союзу (від 1897), Укр. робітн. союзу (від 1911), «Провиді­н­ня» (від 1918) й ін.; у Канаді К. «Українського голосу» (від 1915), «Канадійського фармера» (від 1920) й ін.; у Бразилії К. «Праця» (від 1921); в Арґентині К. т-в «Просвіта» і «Від­родже­н­ня». У К. для укр. насел. за кордоном опубл. знач. матеріал про укр. письмен­ників: «Календар для американських русинів на рік 1910» (Нью-Йорк), «Український народний календар “Світло”» (Буенос-Айрес, 1941), «Лемківський народний календар» (США), «Український календар» (Польща).

У роки незалежності України роз­почато ви­да­н­ня низки К.-щорічників, зокрема від 1995 виходить «Український історичний календар» (видає редакція ж. «Київська старовина»), від 1996 — «Україно­знавство» (започатковане у Київ. університеті як наук.-популярне ви­да­н­ня). Друкуються обл. щорічні К. знамен. і памʼят. дат.

Літ.: Пчілка Олена. Українські календарі // Рідний край. 1907. № 12; Щурат В. Дещо про календар // Калєндар «Неділя». Л., 1930; Як по­стали календарі // Калєндар «Криниця» на рік 1936. Л., Б. р.; Календар — книга зна­н­ня // Калєндар для всіх. Л., 1936; Селешников С. И. История календаря и хронология. Москва, 1972; Стрельський В. І., Титаренко П. Г. Історія календаря. К., 1975; Історія української дожовтневої журналістики. Л., 1983.

Л. В. Рябець

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю