Каменеобробка

КАМЕНЕОБРО́БКА — надання природному каменю потрібних розмірів, форми і декоративного вигляду (фактури) шляхом розпилювання (розколювання) на заготовки вирізаних із масиву гірських порід каменів (блоків), обрізування цих заготовок за розмірами (або надання їм певного профілю) та облагороджування лицьової поверхні виробу. Ін. назва — художнє каменярство. Природ. камінь використовували в буд-ві ще на початку люд. цивілізації (Єгипет, Греція, Рим, Візантія). Завдяки довговічності, міцності, декоративності, легкості оброблення він тривалий час був осн. буд. матеріалом. Відповідно до функц. призначення майбут. об’єкта камінь піддавали легкому обробленню або зовсім не обробляли (для оборон. об’єктів); інтенсивно ж обробляли під час спорудження сакрал. споруд, склепів, гробниць, пірамід та ін.

На території України одними з найдавніших об’єктів із тесаного каменю вважають т. зв. скринькові поховання племен археол. культури кулястих амфор (3 тис. до н. е.). Першим кам’яним храмом стародав. України-Руси була Десятинна церква в Києві (996) з інтер’єрами, оздобленими мармуром. Серед найдавніших кам’яних монум. споруд України — Спасо-Преображенський собор (1030) та Борисоглібський собор (1123; із білокам’яними капітелями, оздобленими різьбленим орнаментом т. зв. звіриного стилю та стилізов. рослин. декором; обидва — у Чернігові). Серед кам’яних споруд на тер. Галичини відзначають Успен. собор (1187, не зберігся) у м. Галич (див. Галич давній), з якого походить кам’яний рельєф із різьбленим фантаст. змієм; храм св. Пантелеймона (1200; збережено білокам’яну кладку стін, перспективні білокам’яні портали). Із тер. галиц. дитинця походять вапнякові й алебастрові блоки з профільов. та орнам. різьбленням. Накопичені у княжий період знання, вміння і досвід кам’яного будівництва отримали продовження у Львові. Нім. мандрівник М. Ґруневерґ, описуючи приміщення Високого Замку (16 ст.), зазначав, що всі двері, брами, ворота, вікна прикрашені різьбленим каменем. Під час відбудови міста після пожежі (1571) було заборонене спорудження з дерева. Перші зведені з каменю житл. споруди у Львові отримали назву «кам’яниці». Для буд. робіт використовували тверді й м’які вапняки, пісковики, зрідка алебастр. Міцний (твердий) вапняк із верх. горизонтів застосовували у конструктивно відповідал. частинах цегляних будівель (з нього споруджували фундаменти, нижні поверхи, наріжні частини). Із каменю мостили тротуари, вулиці, личкували оборонні рови, зводили мости. Оброблення тесаних блоків, признач. для декор. потреб, полягало у шліфуванні, поліруванні, личкуванні для надання виробам відповід. якості. Під час оброблення архіт. деталей із пластич. характеристиками (архіт. різьблення) використовували техніку, притаманну скульптурі. Осн. асортимент виробів каменяр. ремесла становили: 1) рустовані деталі; 2) дверні портали, віконні обрамлення, каміни; 3) різьблена дрібна пластика (маскарони, картуші, підп’ятники, замкові камені, аттики). Декор. опрацювання кам’яних блоків (рустика) було кількох видів: легка, з гладко обтесаними краями, рівномірно стесана з чотирьох боків рустика; хрещата або діамантова; груба (дика, печерна). Найбагатшими формами представлена діамантова рустика: кам’яний блок обробляли подібно до шляхет. каменів. Важкими масив. рустами зміцнювали наріжні партії будівель та їхні цокол. частини. Як декор. елемент рустовані деталі використовували ще в буд-ві Давньої Греції, Італії, зокрема Флоренції. З тесаного каменю робили склепінчасті, парусні, хрещаті, зміцнені тягами перекриття. Архівні джерела зрідка фіксують імена майстрів і виконану ними роботу, більшість творів каменеоброб. ремесла анонімні. Складні за рисунком дверні та віконні прорізи (розглядали як перехідні від готики до ренесансу) виготовляли майстри на поч. 16 ст. Великого поширення мистецтво оформлення двер. і вікон. прорізів набуло наприкінці 16 — у 1-й пол. 17 ст. До найкращих взірців львів. каменярства належать портали фасадів «Чорної кам’яниці», каплиць Трьох Святителів і Боїмів, колиш. Королів. арсеналу, портал Єзуїт. колегії, Докторів. кам’яниці (пл. Ринок) та будинку Войнаровського на вул. Руська. Окрему групу складають портали з надпортал. віконечком. Як своєрід. композиц. прийом надпортал. вікна були дуже поширені в арх-рі Латвії, Чехії та Словаччини, де їх називали «світликами». Нині портали кін. 16 — 1-ї пол. 18 ст. збереглися в житл. об’єктах пл. Ринок, на тер. колиш. укр., вірм. та євр. кварталів. Відомі твори можна умовно поділити на три групи: у першій переважає декор. композиція, у другій — архітектурна, у третій органічно поєднано елементи обох груп. Для частини будинків майстри виготовляли рельєфи-герби Львова, що представлені різноманіт. формами, часто із зазначеною датою побудови об’єкта. Найдавнішим твором такого типу є герб-картуш міського муру, зведеного 1608 і декоров. різьбленим орнаментом, лавровим вінком і лат. написом, виявлений під час археол. дослідж. на пл. Івана Підкови наприкінці 1970-х рр. Портали часто переміщували на ін. об’єкт. Напр., на поч. 17 ст. у м. Самбір (нині Львів. обл.) портал зі старого будинку магістрату умонтували у нову споруду ратуші. Значне місце в продукції каменярів належало декор. завершенням — аттикам. Вони мали також функціонал. призначення. Як завершал. елемент фасаду аттики закривали складні за конструкцією дахи з ринштоками, які відводили воду від стін за допомогою далеко висунутих ринв. Часто каменярі вирізували різноманітні рельєфи. Окремі житл. будинки пл. Ринок зберегли рельєфи з торг. символікою. На них зображено вітрильники, бочки з товарами, дельфінів (1740). Велику увагу приділяли оформленню інтер’єрів, особливо прикрашали світлиці. Між вікнами або в куті ставили на п’єдесталах півколони, на які клали пологі арки. Площину цієї архіт. композиції зазвичай декорували різьбленням. Каменярі плідно працювали також у жанрі мемор. пластики, зокрема склепів, яскраві зразки яких збереглися на Янів. та Личаків. кладовищах Львова. Окрему групу виробів каменотес. виробництва становили вірм. мемор. хрещаті таблиці, які монтували у стінах вірм. святинь або різьбили на їхніх личков. поверхнях (т. зв. хачкари). Як свідчать архівні документи, одним із майстрів, який плідно займався виготовленням мемор. таблиць, був В. Келар. Із двох його заповітів відомо, що він виготовив мемор. таблиці для багатьох укр., вірм., євр. кладовищ. Епігр. орнамент майстри виконували за бажанням замовників укр., польс., лат., вірм. мовами та їдиш. Із появою фабрич. виробництва, нових технологій та буд. матеріалів каменярство як художнє ремесло занепало.

Літ.: M. Horn. Ruch budowlany w miastach Ziemi Przemyskiej I Sanockiej w latach 1550–1650 na tle przeslanek urbanizacyjnych // Zeszyty Naukowe WSP w Opole: Historia Opole. 1968. T. 23; Нельговський Ю. П. З історії будівельної діяльності Львівського братства в кінці XVI ст. // Укр. мистецтвознавство. К., 1974. Вип. 6; Мартин Груневерг. Опис Львова // Жовтень. 1980. № 10; Коваленко В. П., Орлов Р. С. Різьблений камінь 1984 р. з Чернігівського дитинця // Черніг. старовина: Зб. наук. пр., присвяч. 1300-річчю Чернігова. Чг., 1992; Кос Г. Художнє каменярство у Львові. Кінець XVI — друга половина XVIII століть // Зап. НТШ: Пр. Комісії образотвор. та ужитк. мистецтва. Л., 1998. Т. 236.

Г. І. Кос