К

К — п’ятнадцята літера української абетки. Є в алфавітах більшості індоєвропейських мов, зокрема в усіх створених на основі слов’яно-кириличної графіки. Назва літери «ка» вживається як іменник середнього роду. Буває велика й мала, має рукописну й друковану форми. Походить від кириличної літери «К» («како»), утворена на основі греко-візантійської κ («каппа»). У староукраїнській графіці мала варіанти написання, зумовлені типом письма та належністю писаря до писемної школи, що разом із іншими ознаками допомагає визначити час і місце написання пам’ятки. У 16 ст. з’явилася друкована форма літери. У сучасній українській літературній мові позначає [к] — шумний глухий задньоязиковий зімкнений приголосний звук, що може бути твердим або напівпом’якшеним. Має кореляти за дзвінкістю/глухістю — звук [ґ]. У старослов’янській кириличної писемності мала числове значення «двадцять». Нині використовується у класифікаційному поділі зі значенням «п’ятнадцятий»: пункт «К» розділу Б. При цифрової нумерації вживається як додаткова диференційна ознака, коли низка предметів має однаковий номер: шифр № 24-к тощо. Велике «К» використовують у Міжнародній температурній шкалі — «°К» (градус Кельвіна).

Завантажити статтю