Інженерні війська

ІНЖЕНЕ́РНІ ВІЙСЬКА́ — спеціальні війська, при­значені для оперативного та бо­йового забезпече­н­ня воєн­них дій. Є у складі ЗС більшості країн і включають формува­н­ня різноманіт. при­значе­н­ня: інж.-саперні, штурм., інж.-дорожні, мостобуд. (мостові), понтон­но-мостові (понтон­ні), пере­правочно-десантні (амфібійні), позиц., маскувал., польового водопо­стача­н­ня (добува­н­ня і очище­н­ня води), інж.-буд. тощо. ЗС держав, що мають ядерну зброю, також включають спец. інж. частини для за­стосува­н­ня ядер. мін (фугасів). Організаційно І. в. входять до обʼ­єд­нань, зʼ­єд­нань і частин видів ЗС. Під час воєн. дій вони виконують зав­да­н­ня інж. забезпече­н­ня, що потребують спец. під­готовки особового складу, за­стосува­н­ня різноманіт. інж. техніки й інж. боє­припасів, зокрема здійснюють інж. роз­відку, фортифікац. обладна­н­ня місцевості, облаштовують або знищують інж. загородже­н­ня (насамперед мінні поля), пере­прави, дороги, мости, злітно-посадк. смуги, портові споруди та ін. Насел., що мешкало на укр. землях, для захисту від кочовиків зводило досить складні й протяжні деревʼяно-земляні укріпле­н­ня (див. Змієві вали); за часів Київ. Русі та Галицько-Волин. князівства тут будували городища, обнесені валами з деревʼяними стінами, і фортеці з камʼяними стінами й баштами, які мали бійниці та спо­стережні май­данчики. Із появою та роз­витком вогнепальної зброї фортифікац. мистецтво за­знало знач. змін. Стародавні замки й фортеці не могли захистити від далекобій. артилерії, тому набули пошире­н­ня земляні фортифікац. споруди — вали, редути, окопи, шанці тощо. Фортифікац. майстерність укр. козаків від­значали польс. хроністи і франц. військ. інж. Ґ. де Боплан, який, пере­буваючи 1630–48 на службі в польс. короля, керував будівництвом фортець на Пд. України. Талановитим арх-ром і фахівцем у галузі фортифікації вважали геть­мана І. Мазепу. 1703–08 він двічі посилав козац. корпус (10 і 6 тис. козаків) на будівництво фортець у С.-Петербурзі та ін. містах. Рос. цар Петро І ви­грав бій під Полтавою не тільки завдяки пере­вазі в чисельності артилерії і солдат, але й вміло роз­таш. редутам, які ві­діграли роль пере­дової позиції і роз­членували військо шведів. Уперше організаційно оформлені І. в. зʼявилися у Франції в 17 ст., у Росії — на поч. 18 ст. 1712 засн. Моск. інж. школу, що здійснювала під­готовку військ. інж., 1723 — С.-Петербур. інж. школу під керівництвом А. де Кулона. Наполеонів. і Крим. війни засвідчили необхідність вдосконале­н­ня інж. справи. Систему укріплень, яку теоретично роз­робив А. Теляковський, втілив на практиці військ. інж. Е. Тотлебен під час оборони Севастополя. 1855 офіцер. класи Гол. інж. училища Рос. імперії пере­творено в Інж. академію. Рос.-турец. війна 1877–78 виявила необхідність зосередити увагу на інж. під­готовці форсува­н­ня великих річок, захоплен­ні й обороні гірських пере­валів, а також забезпечен­ні штурму й блокади фортець та сильно укріплених польових позицій. Після цієї війни армія отримала малий шанцевий інструмент. Під час рос.-япон. війни 1904–05 на дальніх і ближ. під­ступах до м. Порт-Артур (нині м. Люйшунь, Китай) під­готовлено укріплений р-н заг. глиб. до 65 км (на тер. Квантун. п-ова). Осн. оборон. пояс становили форти, земляні укріпле­н­ня та окремі батареї. Без­посередні під­ступи прикривали загородже­н­ня з колючого дроту (на ділянці від батареї «А» до форту № 4 через нього пропущено електр. струм високої напруги) і фугаси. Для протидії мін­ним роботам противника капітан-інж. Л. Гобято вина­йшов міномет. Вирішал. роль в організації оборони фортеці належала військ. інж. генерал-лейтенанту Р. Кондратенку, після загибелі якого Порт-Артур здався. Ви­значал. тенденції роз­витку сучас. І. в. започатковано в роки 1-ї світової війни. В арміях воюючих сторін діяли саперні та понтон­ні баталь­йони (роти), інж. парки, повітроплавал. й авіац. частини, електророти, окремі телегр. і автомоб. роти; отримали роз­виток ешелоновані смуги інж. загороджень. І. в. Пд.-Зх. фронту під командува­н­ням інж.-генерала К. Величка (наполіг на за­проваджен­ні в армії штат. посади військ. інж.) завдяки високому рівню організації, доцільності та продуманості заходів забезпечили успіх Брусилов. прориву 1916. Подальший роз­виток І. в. спонукав до ви­окремле­н­ня з їхнього складу автомоб., панцер., повітроплав. й авіац. частин (під­роз­діли звʼязку пере­бували у складі І. в. до більшов. пере­вороту 1917). Значно змінили і зав­да­н­ня, покладені на І. в., особливо помітно зросло значе­н­ня таких галузей інж. забезпече­н­ня, як мінно-вибухова та електротех. справа, дорожня, мостова і пере­правочна служби, польова фортифікація. Виключно важливу роль у боях і операціях ві­діграли інж. роз­відка й маскува­н­ня. Водночас стала очевидною необхідність пере­ходу від старих форм укріплень (фортець) до укріплених р-нів. У СРСР І. в. створювали паралельно із формува­н­ням Червоної армії: 1918 інж. частини і під­роз­діли нараховували 4360 осіб, 1921 — 116 744 особи (2,7 % від заг. чисельності Червоної армії). Під час 2-ї світової війни 1941 війська Пд.-Зх. фронту вели успішні оборон­ні бої в Коростен. і Київ. укріплених р-нах. Найбільший обсяг загороджув. робіт виконали війська Київ. укріпленого р-ну та 37-ї армії під командува­н­ням генерал-ма­йора А. Власова та нач. інж. від­ділу полковника А. Голдовича. Перед пере­днім краєм оборони встановлено понад 100 тис. протитанк. і протипіхот. мін, під­готовлено для під­риву за допомогою радіосигналу важливі обʼєкти в Києві та на Дні­прі, обладнано 16 км електризов. і багато невибух. загороджень. Героїчну оборону Одеси та Севастополя забезпечили профес. дії І. в. під командува­н­ням генералів А. Хренова, І. Галицького. Під час визволе­н­ня України вперше в історії у битві за Дні­про 1943 масовано за­стосовано інж.-понтон­ні, інж.-саперні, інж.-танк. під­роз­діли, частини і зʼ­єд­на­н­ня: 15-у штурм. інж.-саперну бригаду, 20-й понтон­но-мост. баталь­йон, 3-ю понтон­но-мост. бригаду, 42-у інж. бригаду спец. при­значе­н­ня. Значущість ролі І. в. засвідчив 9 жовтня 1943 указ президії ВР СРСР про введе­н­ня звань «маршал» і «гол. маршал» І. в. У ході бо­йових дій в Сх. Прус­сії, Польщі, Угорщині, Німеч­чині для подола­н­ня сильно укріплених в інж. від­ношен­ні смуг за­стосовували інж.-штурм. бригади і баталь­йони, які роз­міновували тер., обладнували пере­їзди через траншеї, пере­ходи й мости, протитанк. рови та ка­нали, блокували і руйнували дзоти та доти, роз­чищали завали, від­новлювали дороги. Для маневру і пере­сува­н­ня військ І. в. під­готували понад 400 тис. км військ. шляхів, обладнали пере­прави на всіх річках від Волги до Ельби. Загалом побудовано понад 11 тис. мостів, роз­міновано 765 тис. км² тер., з метою дезорієнтувати противника виготовлено і встановлено десятки тисяч макетів бо­йової техніки, для видобутку води викопано 25 тис. колодязів і пробурено велику кількість свердловин. Виконуючи свої без­посередні обовʼязки, сапери, понтонери, мінери брали участь у бо­йових діях і як звич. піхота. 642 з них стали Героями Рад. Союзу, 266 — повними кавалерами ордена Слави. У післявоєн. період І. в. за­ймалися роз­мінува­н­ням тер. України, яке триває донині. Від 1944 інж. під­роз­діли загалом зне­шкодили понад 180 млн од. різних боє­припасів, снарядів, мін. Після вторгне­н­ня 1979 рад. військ у Афгані­стан війна досить швидко пере­творилася у мінну (в різні роки понад 70 % втрат особового складу і військ. техніки припадало на під­риви на мінах і фугасах), тому 40-а заг.-військ. армія широко за­стосовувала колійні мінні трали, танки з бульдозер. обладна­н­ням, танк. мосто­укладчики та мостові кон­струкції пром. виготовле­н­ня. Пошук фугасів і мін на шляхах у більшості випадків здійснювали за допомогою собак. Після реформува­н­ня інж. служби 40-ї армії чисельність інж. під­роз­ділів зросла. Сформовано баталь­йони спец. мінува­н­ня та аеромоб. дорожньо-мост. частини, що сприяло ефективнішому веден­ню протимін. війни, інж. роз­відки, оперативно-тактич. маскуван­ню, фортифікац. обладнан­ню секторів і ділянок від­повід­альності частин, від­новлен­ню доріг, мостів, добуван­ню й очищен­ню води. Знач. внесок зробили І. в. у ліквідацію наслідків аварії на ЧАЕС. 1986–88 очищено 21 млн м² будівель та обладна­н­ня, дез­активовано 600 насел. пунктів, поховано 500 тис. м³ ґрунту, понад 1 млн м³ ґрунту вкладено в дамби, які фактично повністю захистили Припʼять і Дні­про. Для евакуації насел. наведено два наплавних мости вантажопід­йомністю 60 т і завдовжки 250 м кожен, які від травня 1986 до грудня 1987 забезпечували не тільки евакуацію, але й до­ставку вантажів у зону ЧАЕС. 15 вересня 1992 засн. І. в. ЗС України, які беруть участь у миротвор. операціях за кордоном, а також ліквідації наслідків стихій. лих в Україні. Під­готовку офіцерів І. в. України тактич. рівня здійснюють на факультеті військ. під­готовки Камʼянець-Поділ. університету (Хмельн. обл.), у Харків. університеті Повітр. Сил, Академії Військ.-Мор. Сил України (Севастополь) та на військ. каф. ін. ВНЗів; під­вище­н­ня кваліфікації офіцерів до оперативно-тактич. та оперативно-стратег. рівнів — у Нац. університеті оборони України (Київ).

Літ.: Крипʼякевич І. та ін. Історія українського війська. Л., 1936; Він­ніпеґ, 1953; Л., 1992; Руководство по войсковым фортификацион­ным сооружениям. Москва, 1962; Колибернов Е. С., Корнев В. И., Сосков А. А. Инженерное обеспечение боя. Москва, 1984; Яковлев В. В. История крепостей. Москва; С.-Петербург, 2000.

С. П. Корін­ний

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю