Інкубація
ІНКУБА́ЦІЯ (від лат. incubatio — висиджування)
у птахівництві — виведення молодняку сільськогосподарської або дикої птиці з яєць в інкубаторах. Розрізняють природну (висиджування яєць одним із батьків або обома по черзі) та штучну (за допомогою спеціального обладнання) І. Більшість птахів мають інстинкт висиджування, у домашньої птиці він іноді відсутній (його усувають шляхом штучної селекції з метою підвищення продуктивності). Понад 2 тисячі років штучна І. відома у Китаї. У Європі її використання започаткували греки і римляни. Наприкінці 16 століття італійський учений Дж. Порта створив перший інкубатор — деревʼяний ящик, де необхідна температура підтримувалася за допомогою ламп, у 17 століття нідерландський винахідник К. Дреббель запропонував інкубатор, в якому використав терморегулятор власної конструкції, а замість джерела тепла — воду. Важливу роль у вивченні режиму І. відіграв французький вчений Р.-А. Реомюр, який винайшов термометр та обґрунтував умови штучної І. До 19 століття інкубатори мали великі розміри (водотрубний інкубатор Фуко, калориферний інкубатор Бонемана та ін.). У 19 століття започатковано створення переносних інкубаторів. 1870 у США зʼявилися інкубатори Ґравіса і Ранкліна, 1874 у Франції — «Арну-Рульє». Їх широко використовували в Європі, а також завезли в Росію. Конструктором першого російського інкубатора був А. Болотов (запропонував застосування лампи). 1927 в м. Пʼятигорськ створено перший інкубатор на 4 тис. яєць, 1930 на Північному Кавказі розпочато будівництво 18 інкубаторських станцій. 1947 налагоджено випуск електрифікаційних і автоматизованих інкубаторів «Рекорд» на 39 тис. яєць й ІКП-90 «Кавказ». В інкубаторах «Універсал» (45–50 тис. яєць) механізовано регулювання температури і вологи, повертання яєць. Один інкубатор на 50 тис. яєць за інкубаційний сезон замінює до 9 тис. курей. Нині в Україні переважають інкубатори типу «Універсал». Використовують також інкубатори провід. іноз. фірм «Jamesway» (Канада), «Naturreform», «Chick-Master» (США), «Becoto» (Франція), «Petersime» (Бельгія), «Victoria» (Італія) та ін. Нині інкубатори є двох типів: кабінетні та шафові (найпоширеніші). У них технологічний процес автоматизований. Спочатку яйця інкубували лише для відтворення стада, згодом І. почали застосовувати для підвищення продуктивності птиці — збільшення виробництва яєць і мʼяса. Завдяки її використанню зʼявилася можливість комплектування стада не лише в сезон розмноження, а в будь-яку пору і забезпечення рівномірного виходу яєць та мʼяса протягом усього року. Зазвичай І. здійснюють на інкубаторно-птахівничих станціях та в спеціалізованих господарствах. Інкубують яйця всіх видів сільськогосподарської птиці — курей, індичок, качок, гусей, цесарок, страусів, перепелів, фазанів та ін., а також диких птахів. Успіх І. залежить від її режиму та інкубаційних якостей яєць. Для І. відбирають свіжі, біологічно повноцінні яйця клінічно здорової птиці. Непридатними для І. є яйця неправильної форми, з дефектами шкаралупи, багатожовткові, зі зміщеною, рухливою повітряною камерою та іншими пошкодженнями. Період І. яєць може тривати від 11 до 85 діб; у сільськогосподарської птиці від 21 (кури) до 31 (гуси) доби. З метою знезараження мікроорганізмів на яйцях застосовують фізичні, хімічні та біологічні методи. До хімічних належать методи, основою яких є використання хімічних реагентів або газів (формальдегід, озон, гексахлорофен, мідний купорос, хлорне вапно, перекис водню, віроцид, полідез, бактерицид); до фізичних — ультрафіолетове опромінення, температурно-ступінчастого прогрівання яєць, оброблення лазером; до біологічних — біологічно активних речовин (вітаміни, гормони, антибіотики, пробіотики, адсорбенти тощо). Головні фізичні чинники режиму І. — температура, відносна вологість, хімічний склад і швидкість руху повітря в інкубаторі. У різні періоди розвитку ембріони потребують неоднакових умов, тому протягом І. режим інкубування змінюють. Яйця курей, індичок і качок інкубують у вертикальному положенні (повітряною камерою догори), гусей — у нахиленому або горизонтальному. Протягом усього періоду І. (до переведення у вивідні шафи) лотки з яйцями через кожні 2 години автоматично повертаються на 90°, що попереджає присихання ембріонів і оболонок до шкаралупи, зростання оболонок. Застосовують також періодичне охолодження яєць, що стимулює окислювальні процеси, підсилює обмін речовин у зародку. За 1–2 дні до кінця І. лотки з яйцями переносять у вивідні шафи. Режим І. уточнюють на основі біологічного контролю, який дає можливість оцінити якість інкубаційних яєць та зʼясувати причини порушення розвитку або загибелі зародків. Розвиток вітчизняної теорії І. повʼязаний з організацією і функціонуванням перших інкубаторних станцій і колгоспного птахівництва. Вагомий унесок у дослідження розвитку ембріонів різних видів сільськогосподарської птиці, штучної І. зробили М. Іванов, Г. Крок, Є. Лисицький, Б. Новиков та ін. Провідною установою з вивчення питань І. яєць є Інститут птахівництва НААНУ (смт Бірки Нововодолазького р-ну Харківської обл.).
Є. М. Білецький, О. М. Байдевлятова, О. Б. Артеменко
І. у шовківництві — штучне оживлення грени под впливом сприятливих для розвитку зародка чинників — тепла, вологи, світла. І. грени дає можливість отримати гусениць у певні строки незалежно від погодних умов. Існує декілька методів визначення строків І. грени. Найпоширенішим в Україні є метод, розроблений І. Щербаковим. Він передбачає застосування результатів спостережень за ростом і розвитком бруньок шовковиці. І. Щербаков установив, що грену на І. доцільно закладати тоді, коли бруньки шовковиці досягають 130–150 % свого початкового розміру. За таких умов масовий вихід гусениць з грени почнеться в момент появи 3–4-го листків шовковиці. Для І. грени шовковичного шовкопряда створюють спеціальні приміщення — інкубаторії, в яких можна підтримувати необхідні гігротермічні умови. Приміщення інкубаторію складається з двох кімнат: одна з них призначена для І. грени, інша — для тимчасового утримання гусениць, що вийшли з грени, до їхньої реалізації. Площу кімнати для інкубування грени визначають з розрахунку 0,16 м2 на 25 г (одна коробка грени). Площа другої кімнати повинна бути в 1,5–2 рази більшою від інкубаційної. Вентилюють інкубаторій, періодично відкриваючи кватирку (приблизно через кожні 2–3 години на 10–15 хвилин хв.), при цьому зважають на вологість і температуру. Потреба в чистому повітрі зростає відповідно до розвитку грени, оскільки з кожним днем І. збільшується кількість вуглекислоти. Коли грена біліє, на неї накладають паперові зйомники для покращення ізоляції та відокремлення гусениць від шкаралупи і невідродженої грени. Групу гусениць певної ваги, що вийшли з грени в один день і були розміщені на одному листі, називають партією. Гусениці, що вийшли з грени в різні дні, будуть линяти і почнуть завивку коконів у різні строки. Для забезпечення виходу гусениць за 2 доби застосовують т. зв. І. з затіненням (до побіління грени і появи перших гусениць І. здійснюють за умов звичайного освітлення, після чого вікна в приміщенні закривають світлонепроникним матеріалом на 2 доби, а потім умикають яскраве освітлення). Цей спосіб дає хороші результати також за умови підтримання темряви протягом усього періоду затінення. При звичайній І. (без затінення) грена оживає 4 доби. Знятих гусениць після переселення в нові листи переносять у другу кімнату інкубаторію, до реалізації їх годують дрібно нарізаним листям. Перших гусениць і гусениць 4-го дня виходу на вигодівлю не беруть. З 25 г грени за 3 дні відродження при 100-відсотковому оживленні виходить 17,5 г гусениць. Відсоток відродження характеризує життєздатність породи чи гібрида на стадії яйця. Його обчислюють за кількістю яєць, що відродилися. При весняних заморозках, що часто спричиняють загибель листя, виникає необхідність затримання розвитку грени. За таких умов грену інкубують до побіління, а потім зберігають при температурі +5 °С 15–20 днів. Якщо на період заморозків гусениці вже відродилися, то їх до першого годування зберігають близько 2-х тижнів при температурі +7–10 °С. Іноді для відгодівлі використовують листя кульбаби (3–5 днів).
Г. І. Бабаєва
І. у бджільництві.
У гнізді медоносних бджіл (а саме в комірках — бджолиних, трутневих, маточниках) робочі бджоли вирощують з відкладених маткою яєць нові генерації особин. Процес вирощування розплоду поділяють на стадії: яйце, личинка, передлялечка, лялечка. Упродовж цих стадій бджоли підтримують у зоні розплоду необхідний мікроклімат (температура +34–36 °С, відносна вологість повітря 70 %, слабка вентиляція). Проте, крім природного інкубування розплоду, бджоли на стадії личинки годують його високопоживними кормами. У звʼязку з цим штучна І. розплоду можлива лише на стадіях яйця, передлялечки та лялечки. Дослідження І. печатного бджолиного розплоду (запечатаних личинок і лялечок) в Україні вперше проведені у 1920-х рр. на Цюрупинській дослідній станції бджільництва (нині Херсонська обл.). Для цього стільники з печатним розплодом утримували в термостатах чи інкубаторах в умовах, близьких до умов гнізда сімʼї зі слабким провітрюванням. У результаті дослідження встановлено, що отримані в такий спосіб бджоли втрачають інстинкт згрупування. У звʼязку з цим експерименти було припинено. Нині з метою отримання одновікових бджіл чи трутнів печатний розплід інкубують безпосередньо в гніздах сімей. Для цього стільники, в комірки яких матка відклала яйця, маркують і за декілька діб до виходу з них особин ставлять в ізолятори або у відмежований від гнізда густою сіткою і утеплений корпус (вертикальні вулики). Після виходу з комірок особини використовують за призначенням. І. печатного розплоду застосовують з метою ізоляції молодих бджіл від старих, хворих або для одержання одновікових робочих особин при формуванні нуклеусів, відводків, підсаджуванні маток, а також трутнів — у плейминній справі. При репродукції бджолиних маток штучного виведення використовують І. маточників. 1919 здійснено штучне осіменіння гаплоїдних яєць бджіл з наступною їх І. в термостаті. І. яєць також 1976–77 вивчав П. Хмара. Проте цей метод виявився складним і не набув поширення у практичному бджільництві.
В. Д. Броварський
І. у рибництві — розвиток ембріонів у заплідненій ікрі риб у спеціально створених умовах. Інкубацію ембріонів (ікри) риб здійснюють у спеціальних нерестових ставках та ін. водоймах на штучно підготовленому субстраті, а також з використанням інкубаційних апаратів — пристроїв для інкубації ембріонів у контрольованих людиною умовах. Інкубаційні апарати поділяють на садкові (розміщують у водоймах) і берегові (встановлюють у спеціально обладнаному приміщенні — інкубаційному цеху). Найновіші інкубаційні цехи обладнані засобами комплексної водопідготовки, що дають змогу регулювати температуру та хімічний склад води в апаратах. Існують різноманітні системи апаратів для інкубації ембріонів певних видів риб (Вейса, «Амур» — для коропових; «Осетер», Мак-Доналда — для осетрових; Шустера, Апкінса — для лососевих та ін.). Залежно від типу апарата запліднена ікра риб під час інкубації може перебувати в прикріпленому завдяки природній клейкості ікринок стані або постійно чи періодично переміщуватися потоком води. Інкубаційний період у різних видів риб триває від кількох діб до місяця і більше.
Олександр М. Третяк