ІНКУБА́ЦІЯ (від лат. incubatio — висиджува­н­ня)

у птахівництві — виведе­н­ня молодняку сільськогосподарської або дикої птиці з яєць в інкубаторах. Роз­різняють природну (висиджува­н­ня яєць одним із батьків або обома по черзі) та штучну (за допомогою спеціального обладна­н­ня) І. Більшість птахів мають інстинкт висиджува­н­ня, у домашньої птиці він іноді від­сутній (його усувають шляхом штучної селекції з метою під­вище­н­ня продуктивності). Понад 2 тисячі років штучна І. ві­дома у Китаї. У Європі її викори­ста­н­ня започаткували греки і римляни. На­прикінці 16 столі­т­тя італійський учений Дж. Порта створив перший інкубатор — деревʼяний ящик, де необхідна температура під­тримувалася за допомогою ламп, у 17 столі­т­тя нідерландський винахідник К. Дреб­бель за­пропонував інкубатор, в якому викори­став терморегулятор власної кон­струкції, а замість джерела тепла — воду. Важливу роль у ви­вчен­ні режиму І. ві­ді­грав французький вчений Р.-А. Реомюр, який вина­йшов термометр та об­ґрунтував умови штучної І. До 19 столі­т­тя інкубатори мали великі роз­міри (водотрубний інкубатор Фуко, калориферний інкубатор Бонемана та ін.). У 19 столі­т­тя започатковано створе­н­ня пере­носних інкубаторів. 1870 у США зʼявилися інкубатори Ґравіса і Ранкліна, 1874 у Франції — «Арну-Рульє». Їх широко використовували в Європі, а також завезли в Росію. Кон­структором першого російського інкубатора був А. Болотов (за­пропонував за­стосува­н­ня лампи). 1927 в м. Пʼятигорськ створено перший інкубатор на 4 тис. яєць, 1930 на Пів­нічному Кавказі роз­почато будівництво 18 інкубаторських станцій. 1947 налагоджено випуск електрифікаційних і автоматизованих інкубаторів «Рекорд» на 39 тис. яєць й ІКП-90 «Кавказ». В інкубаторах «Універсал» (45–50 тис. яєць) механізовано регулюва­н­ня температури і вологи, поверта­н­ня яєць. Один інкубатор на 50 тис. яєць за інкубаційний сезон замінює до 9 тис. курей. Нині в Україні пере­важають інкубатори типу «Універсал». Використовують також інкубатори провід. іноз. фірм «Jamesway» (Канада), «Naturreform», «Chick-Master» (США), «Becoto» (Франція), «Petersime» (Бельгія), «Victoria» (Італія) та ін. Нині інкубатори є двох типів: кабінетні та шафові (найпоширеніші). У них технологічний процес автоматизований. Спочатку яйця інкубували лише для від­творе­н­ня стада, згодом І. почали за­стосовувати для під­вище­н­ня продуктивності птиці — збільше­н­ня виробництва яєць і мʼяса. Завдяки її викори­стан­ню зʼявилася можливість комплектува­н­ня стада не лише в сезон роз­множе­н­ня, а в будь-яку пору і забезпече­н­ня рівномірного виходу яєць та мʼяса протягом усього року. За­звичай І. здійснюють на інкубаторно-птахівничих станціях та в спеціалізованих господарствах. Інкубують яйця всіх видів сільськогосподарської птиці — курей, індичок, качок, гусей, цесарок, страусів, пере­пелів, фазанів та ін., а також диких птахів. Успіх І. залежить від її режиму та інкубаційних якостей яєць. Для І. від­бирають свіжі, біо­логічно повноцін­ні яйця клінічно здорової птиці. Не­придатними для І. є яйця неправильної форми, з дефектами шкаралупи, багатожовткові, зі зміщеною, рухливою повітряною камерою та іншими по­шкодже­н­нями. Період І. яєць може тривати від 11 до 85 діб; у сільськогосподарської птиці від 21 (кури) до 31 (гуси) доби. З метою знезараже­н­ня мікроорганізмів на яйцях за­стосовують фізичні, хімічні та біо­логічні методи. До хімічних належать методи, основою яких є викори­ста­н­ня хімічних ре­агентів або газів (формальдегід, озон, гексахлорофен, мідний купорос, хлорне вапно, пере­кис водню, віроцид, полідез, бактерицид); до фізичних — ультрафіолетове опроміне­н­ня, температурно-ступінчастого про­гріва­н­ня яєць, обробле­н­ня лазером; до біо­логічних — біо­логічно активних речовин (вітаміни, гормони, антибіо­тики, пробіо­тики, адсорбенти тощо). Головні фізичні чин­ники режиму І. — температура, від­носна вологість, хімічний склад і швидкість руху повітря в інкубаторі. У різні періоди роз­витку ембріони потребують неоднакових умов, тому протягом І. режим інкубува­н­ня змінюють. Яйця курей, індичок і качок інкубують у вертикальному положен­ні (повітряною камерою догори), гусей — у нахиленому або горизонтальному. Протягом усього періоду І. (до пере­веде­н­ня у вивідні шафи) лотки з яйцями через кожні 2 години автоматично повертаються на 90°, що попереджає присиха­н­ня ембріонів і оболонок до шкаралупи, зро­ста­н­ня оболонок. За­стосовують також періодичне охолодже­н­ня яєць, що стимулює окислювальні процеси, під­силює обмін речовин у зародку. За 1–2 дні до кінця І. лотки з яйцями пере­носять у вивідні шафи. Режим І. уточнюють на основі біо­логічного контролю, який дає можливість оцінити якість інкубаційних яєць та зʼясувати причини поруше­н­ня роз­витку або загибелі зародків. Роз­виток вітчизняної теорії І. повʼязаний з організацією і функціонува­н­ням перших інкубаторних станцій і колгоспного птахівництва. Вагомий унесок у дослідже­н­ня роз­витку ембріонів різних видів сільськогосподарської птиці, штучної І. зробили М. Іванов, Г. Крок, Є. Лисицький, Б. Новиков та ін. Провід­ною установою з ви­вче­н­ня питань І. яєць є Ін­ститут птахівництва НААНУ (смт Бірки Нововодолазького р-ну Харківської обл.).

Є. М. Білецький, О. М. Байдевлятова, О. Б. Артеменко

І. у шовківництві — штучне оживле­н­ня грени под впливом сприятливих для роз­витку зародка чин­ників — тепла, вологи, світла. І. грени дає можливість отримати гусениць у певні строки незалежно від погодних умов. Існує декілька методів ви­значе­н­ня строків І. грени. Найпоширенішим в Україні є метод, роз­роблений І. Щербаковим. Він перед­бачає за­стосува­н­ня результатів спо­стережень за ростом і роз­витком бруньок шовковиці. І. Щербаков установив, що грену на І. доцільно закладати тоді, коли бруньки шовковиці досягають 130–150 % свого початкового роз­міру. За таких умов масовий вихід гусениць з грени почнеться в момент появи 3–4-го листків шовковиці. Для І. грени шовковичного шовкопряда створюють спеціальні приміще­н­ня — інкубаторії, в яких можна під­тримувати необхідні гігротермічні умови. Приміще­н­ня інкубаторію складається з двох кімнат: одна з них при­значена для І. грени, інша — для тимчасового утрима­н­ня гусениць, що ви­йшли з грени, до їхньої реалізації. Площу кімнати для інкубува­н­ня грени ви­значають з роз­рахунку 0,16 м2 на 25 г (одна коробка грени). Площа другої кімнати повин­на бути в 1,5–2 рази більшою від інкубаційної. Вентилюють інкубаторій, періодично від­криваючи кватирку (при­близно через кожні 2–3 години на 10–15 хвилин хв.), при цьому зважають на вологість і температуру. Потреба в чистому повітрі зро­стає від­повід­но до роз­витку грени, оскільки з кожним днем І. збільшується кількість вуглекислоти. Коли грена біліє, на неї накладають паперові зйомники для покраще­н­ня ізоляції та від­окремле­н­ня гусениць від шкаралупи і невід­родженої грени. Групу гусениць певної ваги, що ви­йшли з грени в один день і були роз­міщені на одному листі, називають партією. Гусениці, що ви­йшли з грени в різні дні, будуть линяти і почнуть завивку коконів у різні строки. Для забезпече­н­ня виходу гусениць за 2 доби за­стосовують т. зв. І. з затіне­н­ням (до побілі­н­ня грени і появи перших гусениць І. здійснюють за умов звичайного освітле­н­ня, після чого вікна в приміщен­ні закривають світлоне­проникним матеріалом на 2 доби, а потім умикають яскраве освітле­н­ня). Цей спосіб дає хороші результати також за умови під­трима­н­ня темряви протягом усього періоду затіне­н­ня. При звичайній І. (без затіне­н­ня) грена оживає 4 доби. Знятих гусениць після пере­селе­н­ня в нові листи пере­носять у другу кімнату інкубаторію, до реалізації їх годують дрібно нарізаним листям. Перших гусениць і гусениць 4-го дня виходу на вигодівлю не беруть. З 25 г грени за 3 дні від­родже­н­ня при 100-від­сотковому оживлен­ні виходить 17,5 г гусениць. Від­соток від­родже­н­ня характеризує жит­тє­здатність породи чи гібрида на стадії яйця. Його обчислюють за кількістю яєць, що від­родилися. При весняних заморозках, що часто спричиняють загибель листя, виникає необхідність затрима­н­ня роз­витку грени. За таких умов грену інкубують до побілі­н­ня, а потім зберігають при температурі +5 °С 15–20 днів. Якщо на період заморозків гусениці вже від­родилися, то їх до першого годува­н­ня зберігають близько 2-х тижнів при температурі +7–10 °С. Іноді для від­годівлі використовують листя кульбаби (3–5 днів).

Г. І. Бабаєва

І. у бджільництві.

У гнізді медоносних бджіл (а саме в комірках — бджолиних, трутневих, маточниках) робочі бджоли вирощують з від­кладених маткою яєць нові генерації особин. Процес вирощува­н­ня роз­плоду поділяють на стадії: яйце, личинка, пере­длялечка, лялечка. Упродовж цих стадій бджоли під­тримують у зоні роз­плоду необхідний мікроклімат (температура +34–36 °С, від­носна вологість повітря 70 %, слабка вентиляція). Проте, крім природного інкубува­н­ня роз­плоду, бджоли на стадії личинки годують його високопоживними кормами. У звʼязку з цим штучна І. роз­плоду можлива лише на стадіях яйця, пере­длялечки та лялечки. Дослідже­н­ня І. печатного бджолиного роз­плоду (запечатаних личинок і лялечок) в Україні вперше проведені у 1920-х рр. на Цюрупинській дослідній станції бджільництва (нині Херсонська обл.). Для цього стільники з печатним роз­плодом утримували в термо­статах чи інкубаторах в умовах, близьких до умов гнізда сімʼї зі слабким провітрюва­н­ням. У результаті дослідже­н­ня встановлено, що отримані в такий спосіб бджоли втрачають інстинкт згрупува­н­ня. У звʼязку з цим екс­перименти було припинено. Нині з метою отрима­н­ня одновікових бджіл чи трутнів печатний роз­плід інкубують без­посередньо в гніздах сімей. Для цього стільники, в комірки яких матка від­клала яйця, маркують і за декілька діб до виходу з них особин ставлять в ізолятори або у від­межований від гнізда гу­стою сіткою і утеплений корпус (вертикальні вулики). Після виходу з комірок особини використовують за при­значе­н­ням. І. печатного роз­плоду за­стосовують з метою ізоляції молодих бджіл від старих, хворих або для одержа­н­ня одновікових робочих особин при формуван­ні нуклеусів, від­водків, під­саджуван­ні маток, а також трутнів — у плеймин­ній справі. При ре­продукції бджолиних маток штучного виведе­н­ня використовують І. маточників. 1919 здійснено штучне осімені­н­ня гаплоїдних яєць бджіл з на­ступною їх І. в термо­статі. І. яєць також 1976–77 ви­вчав П. Хмара. Проте цей метод виявився складним і не набув пошире­н­ня у практичному бджільництві.

В. Д. Броварський

І. у рибництві — роз­виток ембріонів у заплідненій ікрі риб у спеціально створених умовах. Інкубацію ембріонів (ікри) риб здійснюють у спеціальних нерестових ставках та ін. водо­ймах на штучно під­готовленому субстраті, а також з викори­ста­н­ням інкубаційних апаратів — при­строїв для інкубації ембріонів у контрольованих людиною умовах. Інкубаційні апарати поділяють на садкові (роз­міщують у водо­ймах) і берегові (встановлюють у спеціально обладнаному приміщен­ні — інкубаційному цеху). Найновіші інкубаційні цехи обладнані засобами комплексної водопідготовки, що дають змогу регулювати температуру та хімічний склад води в апаратах. Існують різноманітні системи апаратів для інкубації ембріонів певних видів риб (Вейса, «Амур» — для коропових; «Осетер», Мак-Доналда — для осетрових; Шустера, Апкінса — для лососевих та ін.). Залежно від типу апарата запліднена ікра риб під час інкубації може пере­бувати в прикріпленому завдяки природній клейкості ікринок стані або по­стійно чи періодично пере­міщуватися потоком води. Інкубаційний період у різних видів риб триває від кількох діб до місяця і більше.

Олександр М. Третяк