Інтернаціоналізм

Визначення і загальна характеристика

ІНТЕРНАЦІОНАЛІ́ЗМ (від інтер... і націоналізм) — популярний на­прикінці 19 та у 20 століт­ті різновид ідеї вселюдської солідарності, що ґрунтується на гіперболізації спільності економічних і соціальних інтересів пригноблених верств населе­н­ня різних країн. У політ. ро­зумін­ні це модель зміни існуючої (не­справедливої) конфігурації геополіт. сил шляхом одночас. рев. ви­ступів трудящих мас у різних країнах задля побудови нових справедливих між­нар. і між­держ. від­носин. В основу ідеї вселюд. солідарності покладено утопії даосизму, ідеали давньорим. стоїцизму, етнополіт. концепції доби Просвітництва. Британ. соціолог І. Бентам, який 1780 за­провадив у обіг поня­т­тя «І.», ідею солідарності органічно вписав у теорію досягне­н­ня заг. користі, добра і щастя. У серед. 19 ст. основоположники марксизму транс­формували цю ідею у політ. доктрину пролетар. І. — солідар. боротьби робітників усіх країн світу за свої права. Проголошене в «Маніфесті Комуністичної партії» гасло «Пролетарі всіх країн, єд­найтеся!» у тогочас. умовах капіталіст. роз­витку стало дієвим засобом соц. мобілізації. Воно стимулювало оформле­н­ня комуніст. і с.-д. партій у різних країнах та орієнтувало їх на синхронізацію політ. ви­ступів. Обʼєктивну необхідність солідар. боротьби робітників за свої права теоретики марксизму виводили з «інтернац. єд­ності капіталу». Водночас пролетар. І. вони роз­глядали як засіб протидії нац. обмеженості, нац. егоїзму та расизму. Істор. місією робітн. класу марксисти вважали втіле­н­ня у життя ідеї пролетар. І. Однак загалом марксист. під­порядкува­н­ня ідеї солідарності гіпертрофов. ідеї класовості при­звело до зниже­н­ня рівня глибин. позитив. потенціалу ідеї солідарності. Не­зважаючи на це, ідея пролетар. І. виявилася жит­тє­здатною й була не­вдовзі реалізов. на практиці у заснуван­ні І Інтернаціоналу. Його діяльність 1864–76 засвідчила знач. обʼ­єд­нав. потенціал ідеї пролетар. І., але водночас і нетривкість створених на її основі організац. форм обʼ­єд­на­н­ня (продемонстрував крах II Інтернаціоналу в роки 1-ї світової війни). Більшовики сут­тєво транс­формували поня­т­тя «І.», доповнили його елементами рос. месіанізму та при­скоре­н­ня істор. процесу і під­порядкували поня­т­тю «диктатура пролетаріату» (цим остаточно вихолощено гуманіст. потенціал, успадкований від вселюд. солідарності та взаємодопомоги). У первіс. сенсі ідея І. продовжувала існувати у ви­гляді стихій. ліберал. І., що ґрунтувався на ви­знан­ні невід­ʼєм. прав і свобод людини. В. Ленін і його оточе­н­ня гол. метою діяльності проголосили всесвітню соціаліст. революцію та «ощасливле­н­ня» народів за допомогою директив. (до насильниц. включно) методів управлі­н­ня. За таких умов імперативом робітників усіх країн світу проголошено під­тримку пролетаріату тієї країни, який почне соціаліст. революцію. Здійснений більшовиками у жовтні 1917 (див. Жовтневий пере­ворот 1917) рев. прорив до соціалізму значно актуалізував ідеї І. У фундамент чергової утопії поряд з ідеалом «між­нар. робітн. братства» закладено думку про зли­т­тя у єдиний потік рев. боротьби пролетаріату роз­винутих країн із нац.-визв. рухом пригноблених народів. Більшовики почали використовувати риторику пролетар. І. не лише для пропагува­н­ня світ. революції, а й для «збира­н­ня» в єдиному держ. організмі тих частин колиш. Рос. імперії, які у ході нац. революцій і громадян. війни формально від­окремилися від Рад. Росії. Створений 1919 Комінтерн доповнив його постулатом про гегемонію рос. пролетаріату, а також роз­горнув практичну роботу з організації всебіч. під­тримки «країни пере­мож. соціаліст. революції». Після смерті В. Леніна І. у більшов. риториці дедалі більше під­мінявся гегемонізмом і великодерж. рос. шовінізмом. У рамках Комінтерну ідею пролетар. І. використовували для прикри­т­тя брутал. втруча­н­ня керівництва ВКП(б) у справи залеж. від неї комуніст. партій, критики соціал-демократії, яку ототожнювали із фашизмом. Й. Сталін висунув тезу про загостре­н­ня класової боротьби в умовах існува­н­ня двох соц.-екон. систем — соціаліст. і капіталіст. — і вдався до масового фіз. знище­н­ня не лише своїх опонентів, а й далеких від політики людей. Проте і після цього ідея І. зберігала свій мобілізац. потенціал, що пере­конливо довели заг.-демократ. рух на під­тримку респ. Іспанії, масовий рух Опору нацизмові, пере­мога антигітлерів. коаліції у 2-й світ. війні. Істотне роз­шире­н­ня сфери геополіт. впливу СРСР після 2-ї світової війни по­ставило перед теоретиками пролетар. І. низку нових зав­дань: необхідно було пояснити світ. громадськості роз­пуск у роз­пал війни Комінтерну та «вмонтувати» в концепцію пролетар. І. ідею солідар. дій нових держав, що опинилися в результаті повоєн. поділу світу в орбіті рад. впливу. Пере­гляду потребувала й сама концепція пролетар. І. внаслідок девальвації поня­т­тя «пролетаріат» під впливом нових стратифікац. процесів. З утворе­н­ням т. зв. соціаліст. табору в арсеналі інтернаціоналіст. риторики зʼявився термін «соціаліст. І.», яким почали по­значати ідеологію спів­робітництва країн, що стали на шлях соціаліст. пере­творень і ефектив. реалізації «пере­ваг соціалізму». При цьому наголошувалося, що зміна означе­н­ня «пролетар.» на «соціаліст.» є лише кон­статацією того факту, що змінилися соц. умови дії пролетар. І., роз­ширилися сфера та функції його прояву. Під­креслювалося також, що ідеологія І. від цього не лише не втрачає своєї пролетар. класової природи, а й стає дієвішою у справі зміцне­н­ня інтернац. єд­ності усіх потоків світ. рев. процесу. Саме у такій інтер­претації термін «соціаліст. І.» зʼявився у текс­ті декларації Наради пред­ставників комуніст. і робітн. партій (14–16 листоп. 1957, Москва). Але справжню сутність соціаліст. І. продемонстрували події 1956 в Угорщині та 1968 у Чехословач­чині. «Соціаліст. І.» став ширмою для проведе­н­ня політики гегемонізму СРСР. Обовʼязком комуністів усіх країн ви­значено слідува­н­ня у фарватері політики СРСР і нед­опуще­н­ня пошуку нац. шляхів до соціалізму. Ідейна опозиція у країнах-чл. Варшавського договору жорсткій лінії рад. керівництва спочатку обмежувалася критикою того, що ро­зумі­н­ня пролетар. І. лише як солідарності пролетарів не враховує знач. внеску в сусп. справу ін. сил, які при­йшли в рух; що існують регіон. та ін. про­блеми, які вимагають заг.-нац. консенсусу. У звʼязку з цим за­пропоновано говорити не про «соціаліст. І.», а про «новий І.». Теоретики «соціаліст. І.» виявили готовність скоригувати марксист. формулу інтернац. єд­на­н­ня, внісши до неї, окрім слова «пролетарі», також словосполуче­н­ня «народи соціаліст. країн», «усі демократ. сили в країнах капіталу», «визволені й пригноблені народи». Але вони ви­ступили категорично проти за­провадже­н­ня терміна «новий І.». Рад. керівництво широко використовувало ідеологему «соціаліст. І.» як знаря­д­дя нівелюва­н­ня нац. особливостей громадян СРСР, під­порядкува­н­ня нац. еліт у республіках. Вона була фундаментом навʼязуваних громадянам СРСР міфів про рад. народ як нову істор. спільність людей та заг.-нац. гордість рад. людини. Ідеол. штампи маскували не тільки централізатор. і русифікатор. тенденції рад. влади, а й від­вертий великодерж. шовінізм. Масові кампанії роз­прав із нац. інтелігенцією велися під гаслом боротьби з бурж. націоналізмом, оголошеним антиподом пролетар. І. Починаючи з 1980-х pp. де­структивні процеси в соціалізмі наро­стали, що змушувало ідеологів І. вдаватися до нових теор. спекуляцій. В обіг було запущено словосполуче­н­ня «практич. І.», яке нібито від­ображало глобал. процеси інтернаціоналізації політ. життя. Водночас у ході теор. дис­кусій за­пропоновано реабілітувати гуманіст. зміст поня­т­тя «І.». Його почали трактувати у дусі альтруїзму, порядності, від­чу­т­тя спіл. долі. Зроблено спробу за­провадити термін «демократ. І.», який мав означати від­мову від ідеології класової конфронтації та ви­значе­н­ня тогочас. епохи як періоду боротьби двох систем. Не заперечувалося й поня­т­тя «новий І.». По суті, це означало, що міфологема І. як уособле­н­ня єд­ності між­нар. комуніст. руху вже не може бути реанімованою. Роз­пад СРСР завершив еволюцію більшов. різновиду поня­т­тя «І.».

Літ.: Голуб А. І. та ін. Інтернаціоналізм: химера чи реальність? // УІЖ. 1994. № 2–3; Нагорна Л. П. Наднаціональні ідеологеми у більшовицькій риториці: спроба дискурс-аналізу // Істор. журн. 2003. № 3.

Л. П. Нагорна

Завантажити статтю