Жовтневий переворот 1917

ЖОВТНЕ́ВИЙ ПЕРЕ­ВОРО́Т 1917 25 жовтня (7 листопада) у м. Петро­град (нині С.-Петербург) більшовики заарештували Тимчас. уряд і пере­брали на себе центр. владу в Росії. У звернен­ні «К граж­данам Рос­сии!» військ.-рев. комітет (штаб пов­ста­н­ня) декларував демократ. мир, скасува­н­ня поміщиц. землеволоді­н­ня, встановле­н­ня робітн. контролю над виробництвом, утворе­н­ня рад. уряду. 2-й Всерос. зʼїзд рад, який від­бувся 25–27 жовтня (7–9 листопада), ухвалив ріше­н­ня про пере­хід влади до рад, прийняв декрети про мир і землю (див. Декрети радянської влади), сформував новий уряд — РНК на чолі з В. Леніним, обрав Всерос. ЦВК (Україну на зʼ­їзді ре­презентувало 140 делегатів). 2(15) листопада РНК Рад. Росії прийняла Декларацію прав народів Росії 1917, у якій викладено осн. положе­н­ня нац. політики рад. влади: рівність та суверен­ність народів, право на вільне самови­значе­н­ня аж до від­окремле­н­ня й утворе­н­ня незалеж. держав.

Звістка про ці події швидко досягнула України, однак лише в окремих містах Донбасу та Криворіж­жя влада пере­йшла до рад. У Києві надвечір 25 жовтня (7 листопада) пред­ставники різних партій створили Кра­йовий комітет оборони революції, під­порядк. УЦР. 27 жовтня (9 листопада) пред­ставники київ. рад фабрично-завод. комітетів та проф­спілок обрали військ.-рев. комітет у складі І. Крейсберга, Л. і Г. Пʼятакових, Я. Гамарника та ін., який не схвалив позицію УЦР. Того ж дня УЦР прийняла резолюцію про владу, в якій негативно по­ставилася до пере­вороту в Петро­граді й проголосила пере­хід влад. повноважень до всієї рев. демократії, а не лише до рад, що від­штовхнуло від неї більшовиків. Водночас штаб Київ. військ. округу (КВО), який очолював війська, вірні Тимчас. урядові, не ви­знав Кра­йовий комітет оборони революції та більшов. ревком, а 28 жовтня (10 листопада) заарештував чл. комітету. Того ж дня його функції пере­брав на себе Ген. Секретаріат УЦР. Більшов. пов­ста­н­ня в Києві, роз­почате новим ревкомом (А. Іванов, В. Затонський та ін.) проти військ КВО, закінчилося тим, що пред­ставниц. узгоджувал. комісія по­становила вивести війська, викликані командува­н­ням КВО, і демократизувати його штаб. Юнкери й донські козаки під командува­н­ням генерала Квецинського залишили Київ. Командува­н­ня військами КВО прийняв під­полковник Павленко. Від­новлений більшов. ревком вже не претендував на владу. 30 жовтня (12 листопада) УЦР заслухала доповідь М. Грушевського про проект Кон­ституції України. Нею перед­бачене встановле­н­ня федератив. звʼязків України з Рад. Росією, компетенція Ген. Секретаріату поширена на Катеринослав., Харків., Херсон., Таврій. (без Криму), Холм., частково Курську та Воронез. губернії. На обʼ­єд­наному засі­дан­ні рад робітн. і солдат. депутатів Києва УЦР ви­знано кра­йовою владою. Вона у цей час була най­впливовішою політ. силою в Україні та обʼ­єд­нувала рев.-демократ. сили, які ре­презентували інтереси укр., рос., євр. та ін. населе­н­ня. 7(20) листопада проголошено III Універсал УЦР, що декларував утворе­н­ня УНР, за­проваджував демократ. свободи, окреслював держ. кордони та принципи укр.-рос. звʼязків на засадах федерації. Цей ви­знач. істор. акт знаменував від­родже­н­ня нац. державності.

Жовтн. події в Петро­граді при­звели до політ. дезінтеграції колиш. Рос. імперії: Білорус. рада ви­ступила проти більшов. пере­вороту, під­тримавши Комітет порятунку батьківщини й революції, на Кавказі виник уряд Гірс. респ. і Тимчас. Гірс.-Даге­стан. уряд, заг.-сибір. зʼїзд у м. Томськ проголосив автономію Сибіру, заг.-казах. зʼїзд — Алаш-Ордин. автономію, татар. Нац. збори — утворе­н­ня Урало-Волз. штатів. Кра­йові уряди виникли також на Кубані, Дону, в Криму. Тоді ж від­булися вибори до Всерос. Установ. зборів, під­готовлені ще Тимчас. урядом. Результати голосува­н­ня в Україні засвідчили незаперечну пере­вагу політ. сил УЦР: 77 % голосів здобула УСДРП, 10 % — більшовики (у 2,5 раза менше, ніж загалом по Росії). У зросійщених містах РСДРП(б) ді­стала більшу під­тримку: у Катеринославі (нині Дні­пропетровськ) — 26,4 %, Одесі — 28,6 %, Харкові — 27,8 %, а в гарнізонах цих міст від­повід­но 53,4, 19,6, 44,9 %. Після проголоше­н­ня III Універсалу УЦР активізувала під­готовку до виборів в Укр. Установчі збори (затвердила Гол. у справах виборів до Укр. Установ. зборів комісію, закон про вибори). Водночас діячі УЦР спрямовували свої зуси­л­ля на створе­н­ня нової федерації народів у складі демократ. Росії, яку мали складати Молдова, Крим, Кубань, Всевелике Військо Донське, Башкорто­стан, Сибір і Кавказ. УЦР фактично ігнорувала декрети РНК Рад. Росії. Всупереч ленін. гаслу самочин. припине­н­ня війни солдатами й офіцерами, 9(22) листопада Ген. Секретаріат прийняв ріше­н­ня про необхідність припине­н­ня війни і поч. пере­говорів, а до того часу військам наказано тримати фронт. 23 листопада (6 грудня) ухвалено обʼ­єд­на­н­ня Пд.-Зх. і Румун. фронтів у один Укр. фронт та укладено пере­мирʼя. Ген. секр. з військ. справ С. Петлюра наказав усім укр. частинам прибути в Україну для під­порядкува­н­ня Укр. фронту, РНК Рад. Росії усіляко пере­шкоджала цьому. Такі дії більшов. уряду викликали від­повід­ну реакцію УЦР — 30 листопада (13 грудня) з Києва виведено роз­пропагов. більшовиками військ. частини. У від­повідь РНК надіслала УЦР ультиматум, в якому вона не ви­знавалася легітим., а її дії кваліфікувалися як контр­революційні. 5(18) грудня укр. уряд надіслав від­повідь РНК, де від­кинув звинуваче­н­ня і вказав на непослідовність рос. лідерів. 4(17) грудня у Києві роз­почав роботу зʼїзд пред­ставників селянства, робітників, військових. Більшовики, опинившись у меншості, пере­їхали до Харкова, де на своєму зʼ­їзді 11–12(24–25) грудня проголосили встановле­н­ня рад. влади в Україні, що спричинило першу війну між УНР і РСФРР.

Завантажити статтю