Інформаційна безпека

ІНФОРМАЦІ́ЙНА БЕЗПЕ́КА  — захист життєво важливих інтересів особи, суспільства і держави від загроз в інформаційній сфері. У США та країнах ЄС під І. б. розуміють стан захищеності інформації й інформ. систем від несанкціонов. доступу, використання, модифікації, блокування, деструкції, порушення цілісності тощо. В Україні, РФ та ін. пострад. країнах використовують розширене трактування, зокрема і проблеми політ. безпеки, пов’язані з функціонуванням медіа-простору. Є однією зі складових забезпечення національної безпеки країни. Необхідність посилення й удосконалення І. б. зумовлена випереджал. розвитком інформ. сфери (т. зв. інформ. революцією). Поняття «І. б.» розглядають, як правило, у контексті теорій інформаційного суспільства. Невід’ємна характеристика інформ. революції — глобалізація за умов домінування США та ін. країн-чл. «Великої вісімки», де зосереджено понад 85 % інформ. ресурсів, зокрема мережі Інтернет. За таких умов досягнення І. б. має вирішал. значення у справі гарантування нац. безпеки, а нехтування її вимогами може призвести до втрати нац. суверенітету. І. б. забезпечують за допомогою специфіч. методів і підходів, однак її завдання властиві також ін. аспектам гарантування нац. безпеки, напр., воєнній безпеці, економічній безпеці, зовн.- і внутр.-політ. безпеці. Відсутність відкритості унеможливлює прискорений розвиток інформ. сфери, що є необхід. передумовою не тільки І. б., а й існування сучас. країни, проте жорстка міжнар. конкуренція в інформ. сфері вимагає захисту вітчизн. суб’єктів цієї сфери. Осн. завдання політики І. б.: реалізація конституц. прав громадян, суспільства та держави на інформацію; підтримання достат. рівня інформованості держ. установ, підприємств і громадян для ухвалення рішень (забезпечення суб’єктів ухвалення рішень повною, достовір., оператив. і якіс. інформацією, а також налагодження процесу її оброблення й використання); захист і контроль інформ. суверенітету, систем формування сусп. свідомості; забезпечення присутності країни у світ. інформ. просторі; виявлення, оцінювання й прогнозування джерел загроз І. б. шляхом оператив. моніторингу інформ. обстановки; вироблення, координація та здійснення єдиної держ. політики в галузі І. б., створення та експлуатація систем її гарантування; розроблення й реалізація єдиної держ. політики в галузі міжнар. інформ. відносин, зокрема при формуванні іміджу держави. На поч. 1990-х рр. у США розроблено доктрину «інформ. війн», що значно пожвавило дослідж. у галузі І. б. (нині їх проводять у більш ніж 30-ти країнах світу). Здійснення ефектив. політики І. б. вимагає відповід. наук. забезпечення. Серед галузей науки, які необхідно розвивати для гарантування І. б., — окремі розділи математики, фізики, інж. справи, інформатики, права, психології, соціології, політології, криптографію, комунікативістику тощо. Вагомих результатів у вивченні окремих проблем І. б. досягли К. Шеннон, О. Марков, О. Колмогоров та ін. У СРСР проблематику І. б. досліджували виключно в інтересах держави. Це зумовило їхню надзвич. закритість — перші відкриті роботи опубліковано 1988.

В Україні відчутне наук. зацікавлення питаннями І. б. з’явилося після 1994. Нині активно діють наук. школи з різних напрямів І. б., зокрема І. Коваленка (криптографія). У ст. 17 Конституції України проголошено, що захист суверенітету й територ. цілісності України, забезпечення її екон. безпеки та І. б. є найважливішими функціями держави, справою всього народу. Значну увагу проблемі І. б. приділено у Законі «Про основи національної безпеки України» (2003). Від 2009 діє Доктрина інформ. безпеки. Держ. систему забезпечення І. б. утворюють Міжвідомча комісія з питань інформ. безпеки при Раді нац. безпеки й оборони України (розробляє основи держ. політики в цьому напрямі, координує роботу організацій, що реалізують цю політику), відповідні підрозділи СБУ, Держ. служба спец. зв’язку і захисту інформації, МО України, Держ. комітет у справах інформ. політики, Держ. комітет зв’язку та інформатизації тощо. Фахівців із різних напрямів забезпечення І. б. готують у Київ. університеті, Нац. тех. університеті України «Київ. політех. інститут», Нац. академії СБУ, Київ. університеті внутр. справ та ін.

Завантажити статтю