Іон

Визначення і загальна характеристика

ІО́Н (від грец. ἰόυ — той, який іде) — електрично заряджена частинка, що утворюється внаслідок втрати або при­єд­на­н­ня електронів атомами, молекулами, або більшими групами атомів (радикалами). Термін «іон» за­пропонував англійський фізик М. Фарадей (при­близно у 1830-х роках). Теорію електролітичної дисоціації, яка пояснює утворе­н­ня іонів у роз­чинах електролітів, роз­робив шведський фізико-хімік С. Ар­реніус (від­значений Нобелівською премією з хімії 1903 року). Позитивно заряджені іони, які мають менше електронів на електрон­них оболонках, ніж протонів у ядрі, називають катіонами (притягуються до катода); негативно заряджені іони, які мають більше електронів, ніж протонів, називають аніонами (притягуються до анода). Най­простішими іонами є протон (символ Н⁺ — ядро атома водню, що має позитивний заряд) та електрон (символ е^– — елементарна частинка, носій найменшої маси та найменшого електричного заряду). Варто за­значити, що існують також складніші іони, що складаються з кількох атомів (на­приклад, сульфат-іон SO₄^2–). Процес утворе­н­ня позитивних і негативних іонів та вільних електронів з електрично нейтральних атомів і молекул називають іонізацією; процес взаємодії іонів та електронів, що су­проводжується утворе­н­ням нейтральних атомів і молекул, — рекомбінацією.

Іони (на­приклад, натрію, калію, кальцію, хлору) ві­ді­грають значну роль у функціонуван­ні живих організмів: беруть участь у мем­бран­них процесах, утворен­ні мем­бран­них потенціалів, реалізації рецепції живими організмами зовнішніх факторів, ферментативній активності та багатьох інших біо­логічних процесах. Іони кисню, азоту та інших газів, а також вільні електрони входять до складу атмосфери, формуючи іоносферу.

Ю. І. Посудін

Завантажити статтю