Й
Й — чотирнадцята літера української абетки. Є в інших алфавітах, створених на кириличній графічній основі. Назва літери «йот» вживається як іменник чоловічого роду. Буває велика і мала, має рукописну й друковану форми. Походить від кириличної літери «И» («ижє»), створеної на основі греко-візантійської η («ета») й доповненої діакритичним знаком ˘. У старослов’янській кириличній писемності числового значення не мала. У староукраїнських пам’ятках фіксується від кінця 13 ст. у кількох графічних варіантах, що разом з іншими ознаками є показниками часу та місця написання відповідної пам’ятки. У 16 ст. з’явилася друкована форма літери. У сучасній українській літературній мові позначає [й] — середньоязиковий сонорний щілинний приголосний звук перед голосним звуком (йотація, курйозний), а також нескладовий голосний [ǐ] на кінці складу після голосного (бій, соловей). У російській графіці з’явилася 1735 року, після введення гражданського шрифту. Використовується у класифікаційному поділі зі значенням «чотирнадцятий»: розділ «й», група «Й». При цифровій нумерації вживають як додаткову диференційну ознаку, коли низка предметів має однаковий номер: справа 7й тощо. Й — єднальний сполучник, що поєднує члени речення або речення; підсилювальна частка.
Завантажити статтю
