ІЗМА́ЙЛОВ Микола Аркаді­йович (09(22). 06. 1907, м. Сухумі, Грузія — 02. 10. 1961, Харків) — фізико-хімік. Доктор хімічних наук (1948), професор (1948), член-кореспондент Академії наук УРСР (1957). Заслужений діяч науки УРСР (1955). Премія імені Д. Менделєєва АН СРСР (1960). Державна премія СРСР (1973, посмертно). Державні нагороди СРСР. Закінчив Харківський фінансово-економічний технікум (1926). Учителював. Очолював кафедру хімії Харківського ін­ституту радянської торгівлі (1929–41); водночас лабораторію фізичної хімії Харківського науково-дослідного хіміко-фармацевтичного ін­ституту (1934–60, з пере­рвою); від­діл технології Зональної дослідної станції Науково-дослідного ін­ституту ефіроолійної промисловості (Сухумі, 1941–44); кафедру хімії Сухумського педагогічного ін­ституту (1943–44); кафедру фізичної хімії Харківського університету (1944–61), де також 1948–53 — проректор з наукової роботи. Голова правлі­н­ня Всесоюзного хімічного товариства імені Д. Менделєєва (1955–61). Ви­вчав вплив роз­чин­ників на силу електролітів; статику і динаміку адсорбційних процесів з роз­чинів на молекулярних та іонооб­мін­них адсорбентах; сольватацію іонів. За­пропонував метод тонкошарової хромато­графії (1938); адсорбційні методи виділе­н­ня алкалоїду морфіну з маку (1945); кількісну теорію дисоціації електролітів у роз­чинах.