ЗАКО́Н — нормативний акт вищої юридичної сили, що регулює найважливіші су­спільні від­носини. Є осн. категорією законодав. системи, тому його ви­вче­н­ня посідає центр. місце в юрид. теорії та законодав. техніці. З. при­ймають лише законодав. орган пред­ставниц. характеру або насел. держави в порядку референдуму. Це забезпечує певний рівень демократизму процесу правотворчості, оскільки прийнятий таким чином нормативно-правовий акт найповніше від­ображає інтереси соц. груп і уможливлює їх урівноваже­н­ня. У межах своєї дії він регулює найважливіші сусп. від­носини, що зумовлює його високу ефективність. З. має найвищу юрид. силу в системі норматив. актів країни. Будь-який ін. правовий акт при­ймають на основі, на викона­н­ня і від­повід­но до З. Акт, який йому суперечить, від­міняють в установленому порядку. Вказана сила З. забезпечує його верховенство, під­тримує ієрархічність та єд­ність системи норматив. актів. З. має заг. характер і не враховує особливостей жит­тєвих випадків у регульов. ним сфері сусп. від­носин. Усі ін. акти при­ймають з метою конкретизації та деталізації законоположень. Загальність законоположе­н­ня забезпечує єд­ність нормативно-правових та індивід. правових актів. Як різновид норматив. актів З., гарантов. державою, встановлює заг.-обовʼязк. правила поведінки, має від­повід­ну форму, спричиняє юрид. наслідки. У разі необхідності його доповнює, змінює чи від­міняє ви­значене коло органів у певному порядку. Правильний роз­поділ правового матеріалу в текс­ті надає структурі З. чіткості, логіч. послідовності, допомагає швидко орієнтуватись у змісті, сприяє засвоєн­ню та виконан­ню положень усіма субʼєктами права. Елементи структури З.: найменува­н­ня органу, що прийняв акт, назва, преамбула, правові приписи та наслідки їх невикона­н­ня, від­міна ін. норматив. правових приписів, норми щодо опублікува­н­ня З. та набу­т­тя ним чин­ності, під­пис від­повід. посад. особи. В Україні законодав. процес, ви­значений Кон­ституцією, регламентом ВР та окремими З., складається з низки послідов. стадій. Держава забезпечує необхідні умови для викона­н­ня З. і за­стосовує заходи примус. характеру до субʼєктів, які не виконують або порушують його. Положе­н­ня З. формулюють від­повід­но до вимог логіки, стилю і мови, що сприяє однаковому і точному ро­зумін­ню та за­стосуван­ню, під­вищен­ню ефективності системи норматив. актів загалом. Разом з тим, як нормативно-правовий акт вищої юрид. сили щодо ін. нормативно-правових актів він повинен від­повід­ати Кон­ституції (бути кон­ституц. актом). Кон­ституцією ви­значено й коло, рівень і межі виключ. законодав. регулюва­н­ня сусп. від­носин: одні з них регламентов. З. у повному обсязі, щодо ін. у законодав. порядку встановлено лише осн. засади, а решта від­носин врегульов. підзакон. норматив. актами. Зокрема виключно З. України у повному обсязі ви­значені права та свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, осн. обовʼязки громадян; громадянство, правосубʼєктність громадян, статус іноземців і осіб без громадянства; права корін. народів і нац. меншин; порядок за­стосува­н­ня мов тощо. З широкого кола найважливіших сусп. від­носин З. ви­значають лише засади або основи, напр., утворе­н­ня і діяльності політ. партій, ін. обʼ­єд­нань, ЗМІ; правові засади та гарантії під­приємництва; основи соц. захисту, форми і види пенсій. забезпече­н­ня; засади регулюва­н­ня праці та зайнятості, шлюбу, сімʼї, охорони дитинства, материнства, батьківства; вихова­н­ня, освіти, культури, охорони здоровʼя; викори­ста­н­ня природ. ресурсів; зовн. зносин, зовн.-екон. діяльності, митної справи; основи нац. без­пеки, організації ЗС України і забезпече­н­ня громад. порядку. Виключно З. України регламентов. такі форми прямого народо­вла­д­дя, як вибори і референдуми, регулюва­н­ня ін. форм без­посеред. демократії (нар. обговоре­н­ня тощо) можливе підзакон. актами. За юрид. силою роз­різняють кон­ституц. З., що закріплюють засади сусп. і держ. ладу та є юрид. базою поточ. законодавства (Кон­ституція, а також З., що вносять до неї зміни, доповне­н­ня або конкретизують положе­н­ня осн. З.); поточні З., які при­ймають на основі та на викона­н­ня кон­ституц. З. (становлять поточне законодавство); за субʼєктами законотворчості — акти, прийняті в результаті референдуму або вищим законодав. органом; за предметом регулюва­н­ня — кон­ституц., адм., цивіл., кримінал., процесуал. та ін.; за характером регулюва­н­ня — органічні (внутрішньо узгоджені), що від­значаються високим рівнем норматив. узагальнень і спрямовані на комплексне урегулюва­н­ня сусп. від­носин, та виключні З., які при­ймають за над­звич. об­ставин поза планом законотвор. робіт; за обсягом дії на субʼєктів — заг. (поширюють дію на всіх субʼєктів, незалежно від їхнього статусу) та соц. (регламентують діяльність чітко окреслених груп субʼєктів, які мають особл. статус). Див. також Верховенство права та верховенство закону.