ЗАПОРО́ЖЕЦЬ Олександр Володимирович (30. 08(12. 09). 1905, Київ — 07. 10. 1981, Москва) — психолог. Доктор педагогічних наук (1959), професор (1960), академік Академії педагогічних наук СРСР (1968). Ви­вчав театральне мистецтво у Києві, брав участь у 4-х ви­ставах театру «Березіль» (1922–23). Закінчив 2-й Московський університет (1930). Від 1931 працював в Українському психоневрологічному ін­ституті (нині Ін­ститут неврології, психіатрії та наркології АМНУ, Харків); водночас від 1933 — у Харківському педагогічному ін­ституті: від 1938 — завідувач кафедри психології; 1941–43 — в екс­периментальному шпиталі з від­новле­н­ня руху при Ін­ституті психології (с-ще Кауровка Свердловської обл., РФ); 1943–60 — доцент, професор кафедри психології Московського університету, 1944–60 — завідувач лабораторії психології дітей до­шкільного віку Ін­ституту психології при Університеті; від 1960 — директор Ін­ституту до­шкільного вихова­н­ня АПН СРСР (Москва). 1965–67 — академік-секретар Від­діле­н­ня психології та вікової фізіології, 1968–81 — член Президії АПН СРСР. Наукові дослідже­н­ня присвячені загальній та дитячій психології (роз­виток спри­йма­н­ня і мисле­н­ня, формува­н­ня емоцій, об­ґрунтува­н­ня принципу від­новле­н­ня функцій органів руху шляхом пере­будови функціональних систем), психології сенсорних процесів, до­шкільному вихован­ню. Під керівництвом З. роз­роблено теорію сенсорного та ро­зумового роз­витку дитини. Започаткував викори­ста­н­ня у до­шкільній педагогіці поня­т­тя ампліфікації — збагаче­н­ня роз­витку дитини завдяки оптимальному за­стосуван­ню специфічних дитячих видів діяльності. Автор під­ручника «Психология» (Москва, 1953; 1955; 1961; 1965), пере­кладеного чеською, польською, болгарською (усі — 1954), латиською (1955), словацькою (1958), українською (1961) і литовською (1969) мовами.