Земства

ЗЕ́МСТВА – загальні виборні органи місцевого самоврядування з розпорядчими (губернські та повітові земські збори) й виконавчими (губернські та повітові земські управи) функціями. Їх створювали відповідно до Положення про губерн. та повіт. земські установи від 1(13) січня 1864. На укр. землях 1865 З. засн. у Полтав., Харків., Херсон., Черніг., 1866 – Катеринослав., Таврій., 1869 – Бессараб., 1906 – Волин., Київ., Поділ. губерніях. Окрім виконання обов’язк. повинностей (будівництво й утримання доріг, деяких держ. установ, сан.-гіг. і протипожежна безпека тощо), З. самостійно обирали осн. напрями діяльності, при цьому, як правило, більшість коштів витрачали на нар. освіту (1914 – 31 % від заг. суми) та медицину (відповідно 23,8 %), а також надання агроном. і вет. допомоги, сприяння розвитку кооперації, запровадження страхування майна, організацію с.-г. шкіл і виставок та ін. Основу їхнього бюджету становили надходження від оподаткування нерухомого майна (переважно земель і лісів) й видачі патентів та свідоцтв на торг.-пром. діяльність. Крім того, уряд видавав субсидії і цільові кредити на будівництво шкіл, лікарень, боротьбу з епідеміями тощо. Найактивнішу діяльність З. розгорнули від 1890-х рр., однак вони не були повноцін. самовряд. установами, оскільки перебували під контролем адміністрації (окремі рішення мали чинність лише після затвердження їх губернатором). Вибори до земських установ проводили відповідно до станової приналежності, віросповідання та майнового цензу, що надавало переваги землевласникам-дворянам (див. Дворянство). 1903 у складі повіт. управ укр. губерній 83 % становили дворяни, 9,3 – селяни, 7,7 – різночинці (у Херсон. губ. до складу повіт. управ входили виключно дворяни). Земські установи не утворювали стрункої та централізов. системи. Їхнє існування (згідно із земською реформою 1864) дозволено тільки на губерн. і повіт. рівнях за відсутності нижчої ланки – волос. земських установ. Бракувало органу, який би очолював або координував роботу всіх земських установ. Сенат навіть ухвалив спец. постанову, що заборонила зносини З. між собою. Тільки з поч. 1-ї світової війни у липні 1914 в Москві на з’їзді уповноважених губерн. З. для допомоги урядові у наданні мед. допомоги пораненим, забезпеченні армії медикаментами, облаштуванні біженців створ. Всерос. земський союз допомоги хворим і пораненим воїнам (діяв під патронатом княгині Єлизавети Федорівни). Розпорядчий орган – гол. комітет земського союзу, місц. органи – губерн., повіт., фронт. комітети. Бюджет формували за рахунок відрахувань З., держ. кредитів і субсидій, пожертв закладів і установ, приват. осіб. Організаційно союз входив до Рос. товариства Червоного Хреста, однак зберігав самостійність у фінанс. й внутр. справах. Окрім організації госпіталів (у 1917 – 2824), закупки медикаментів (переважно за кордоном), одягу, білизни, продовольства, він залучав до виконання військ. замовлень дрібні та кустарні підприємства, а також відкривав власні (серед найбільших – сан. техніки й автомоб.-ремонт. заводи у Москві). Після Лютн. революції 1917 низка провід. діячів союзу (зокрема Г. Львов) увійшла до складу Тимчас. уряду, який утворив земські установи (збори та управу) й у волостях. Тоді ж прийнято нове Тимчас. положення про земські установи, яким значно розширено компетенцію цих установ: до їхнього відання віднесено питання охорони праці, створення бірж праці та громад. майстерень, надання юрид. допомоги, громад. безпеки. Змінено й порядок обрання – знижено віковий ценз, скасовано ценз осілості. У травні 1917 законом про волосне З. ліквідовано всі ін. волосні органи (комітети). На волосні земські установи покладено обов’язки, що раніше належали до компетенції волос. правлінь і старшин. Виконав. органом стала волосна управа, яка вирішувала питання скликання зборів, підготовки проектів рішень тощо. Волосні земські збори складали волосні земські гласні, яких обирали на 3 р. (працювали безплатно). На укр. землях земські установи в цей час поповнили укр. політ. діячі, київ. «Земская газета» почала виходити українською мовою. Зі створенням УЦР та оприлюдненням I Універсалу багато земських установ визнали її центр. органом упр. в Україні. Після проголошення УНР ухвалено спец. закон про зміну назв земських установ: губерн. та повіт. земські збори перейменов. у губерн. і повіт. нар. ради, губерн. та повіт. земські управи – відповідно у нар. управи. За часів Української Держави колишні земські установи поновлено, створ. Всеукр. союз земств (нар. рад) як об’єднання губерн. земських управ (очолив С. Петлюра). Земські установи перейшли в опозицію до уряду гетьмана П. Скоропадського. 16 червня 1918 відбувся Всеукр. з’їзд представників земських установ, який розкритикував політику РМ Української Держави щодо З. (репресії з боку гетьман. адміністрації, обмеження виборів). У відповідь уряд 29 червня 1918 надав губерн. старостам право розпускати волосні земські збори та управи, причому підставою могли стати шкідливе для місц. господарства ведення справ або постанова зборів «зловмис. характеру». 5 вересня 1918 гетьман затвердив Закон «Про вибори до земських установ», яким обмежено принцип заг. голосування, запроваджено куріал. систему виборів (2 курії, залежно від суми земел. податку виборців). Після повалення режиму П. Скоропадського земські установи відновили діяльність, але питання взаємовідносин між органами місц. адміністрації Директорії УНР та органами самоврядування залишилися неврегульованими. 5 жовтня 1920 Рада нар. міністрів УНР розпустила волосні, повіт. і губерн. земські збори до перевиборів, а їхні функції передала відповід. земським (нар.) управам. Однак це положення не реалізовано внаслідок втрати до 21 листопада 1920 держ. тер. УНР. Після встановлення в Україні рад. влади компетенцію земських установ повністю перебрали місц. ради. Офіційно ліквідовано земські установи декретом РНК УСРР від 22 січня 1920.

Літ.: Лохницкий А. Губерния, ее земские и правительственные учреждения. С.-Петербург, 1864; Лаптева Л. Е. Земские учреждения в России. Москва, 1991; Земское самоуправление в России. 1864–1918. Кн. 1–2. Москва, 2005.

В. А. Чехович

Земський рух (З. р.) – загальна назва неоднорідних за спрямуванням політичних рухів, поширених серед інтелігенції, яка була представлена в земських установах і комісіях або працювала за наймом на запрошення земських управ чи їхніх голів (лікарі, вчителі, інженери, статистики). Земські службовці з числа різночинців брали участь у рев.-народниц. та культурниц. рухах. Земські ліберали виступали за збільшення селян. земел. наділів, зниження викупних платежів, поліпшення становища с.-г. робітників тощо. Разом з тим, вони висловлювали готовність по змозі боротися з «крамолою» під час сплесків рев. руху в 1870-х рр., скликали нелегал. з’їзди та наради (1878 – у Ніжині за участі О. та С. Русових, М. Константиновича та ін.). У сфері держ. упр. більшість земців (зокрема В. Бобринський) підтримувала ідею організації постій. дорадчого органу при імператорі з представників З., меншість (В. Вернадський та ін.) виступала за створення законодав. представниц. органу, запровадження осн. демократ. прав і свобод. Земські радикали планували заснувати таємну організацію «Земський союз». На з’їзді в Харкові 1878 представник Черніг. земства (одне із найопозиційніших) І. Петрункевич порушив питання про об’єднання земців для спіл. боротьби за повалення самодержавства. Після з’їзду майже всіх опозиціонерів Черніг. губерн. земської управи звільнено з роботи, декого вислано в адм. порядку (зокрема І. Петрункевича) або переведено під таєм. нагляд поліції (напр., С. Русову й О. Карпінського). 1879 у Москві на з’їзді земсько-ліберал. опозиції 30 представників від 16-ти З. обговорили проект конституц. реформ, але практич. кроків у цьому напрямі не зроблено. Найактивніші учасники З. р. 1870–80-х рр.: у Катеринослав. губ. – М. Корф (педагог, методист, організатор земської школи, кер. учител. курсів), Полтав. – М. Долгоруков (земський лікар), Таврій. – К. Вернер (статистик, агроном, економіст), Херсон. – М. Уваров (лікар, засн. одного з перших губерн. статист. мед. бюро), Черніг. – В. Варзар (статистик, економіст, народник-пропагандист), І. Петрункевич (земський гласний), Є. Святловський (лікар, публіцист, видавець черніг. г. «Земский врач»), П. Червінський (статистик і публіцист). 1903 земські ліберали разом із представниками інтелігенції заснували «Союз освобождения», який вимагав прийняття конституції і введення заг. вибор. права, ліберал. поміщики – «Союз земцев-конституционалистов». Згодом на основі цих організацій створ. партії кадетів та октябристів.

Літ.: Волощенко А. К. Нариси з історії суспільно-політичного руху на Україні в 70-х – на початку 80-х рр. XIX ст. К., 1974; Пирумова Н. М. Земская интеллигенция и ее роль в общественной борьбе до начала XX в. Москва, 1986.

Н. А. Шип

Земська медицина (З. м.) – система медико-санітарного обслуговування сільського населення, організована земствами. Запровадження З. м. пов’язане із реалізацією земської реформи 1864. До 1870 переважав т. зв. роз’їзний тип надання допомоги, коли лікар об’їжджав села й насел. пункти, надалі запроваджено стаціонар. принцип, згідно з яким повіти поділено на дільниці, де відкривали лікарню з амбулаторією (надавали універсал. допомогу, незалежно від статі, віку й типу захворювання), декілька фельдшер. пунктів і аптеку. Окрім сільс., до земських належали повіт. і губерн. лікарні, розташ. у містах. Спочатку З. брали плату, однак з часом її відмінили майже для всіх категорій хворих (на поч. 20 ст. платили переважно пацієнти повіт. лікарень із інших повітів), включаючи амбулаторне лікування. До структури З. м. входили сан. ради й бюро, які досліджували сан. статистику, здійснювали сан. нагляд, проводили протиепідеміол. й оздоровчі заходи. У Катеринослав., С.-Петербур., Саратов. губерн. З. організовано лікув.-продовол. пункти для сезон. робітників. 1910 у системі З. м. діяло 1715 сільс. (у середньому на 13 ліжок), 331 повіт. (45 ліжок), 32 губерн. (190 ліжок) лікарні; 45 психіатр. лікарень на 23,5 тис. ліжок; 22 фельдшер. і фельдшер.-акушер. школи; 20 сан. бюро; 6 бактеріол. інститутів із пастерів. відділеннями. Заг. витрати З. на медицину склали 48,3 млн рублів (1870 – 2,5 млн рублів). Важливу роль у становленні З. м. відіграли з’їзди земських лікарів, які проводили у Бессараб. (від 1873), Херсон. (від 1874) та ін. губерніях. Ініціатором створення земських лікув. закладів у Херсон. губ. став М. Уваров, Черніг. – Є. Святловський, Харків. – С. Ігумнов. З. м. припинила своє існування разом із ліквідацією З.

Літ.: Френкель З. Г. Очерки земского врачебно-санитарного дела. С.-Петербург, 1913; Мирский М. Б. Медицина России Х–ХХ вв. Москва, 2005.

Н. М. Рій

Земська статистика (З. с.) – статистичні матеріали і дослідження, здійснювані земськими установами. Проводили переважно у госп-ві, зокрема с.-г. галузі, частково – у демографії, освіті, місц. промисловості, торгівлі та діяльності самих З. Мед. справа, страхування, іноді шкіл. освіта мали власну статистику, яка перебувала у віданні спец., а не земських установ. З. с. виникла внаслідок потреби З. у збиранні відомостей про цінність і прибутковість земель та ін. нерухомості, що підлягали земському оподаткуванню. 1882 створ. статист. відділ. при Моск. юрид. товаристві, яке виконувало координац. й н.-д. роботу. З. с. поділялася на осн. і поточну. За обсягами здійснюваних робіт вона не мала аналогів у іноз. державах. 1874 почало діяти статист. бюро Херсон., 1875 – Черніг., 1880 – Харків., 1881 – Катеринослав. і Полтав., 1884 – Таврій. губерн. З. На початк. етапі З. с. розвивалася у двох осн. напрямах. Представники т. зв. моск. напряму (найвідоміший – В. Орлов) надавали перевагу дослідж. складу насел. і його госп. діяльності, представники т. зв. черніг. напряму (ініціатори – П. Червінський, В. Варзар) гол. об’єктом дослідж. вважали дохідність і продуктивність землі. Згодом розбіжності між цими напрямами знівелювалися. Значну роль у розвитку статист. дослідж. відіграли М. Птуха і О. Русов. Першу в історії статистики комбінац. таблицю розробив черніг. статистик О. Шликевич. Великий фактич. матеріал, зібраний земськими статистиками, донині є серйоз. підґрунтям для наук. вивчення насамперед аграр. сектору економіки Рос. імперії (і укр. земель у її складі) після селян. реформи 1861, хоча невпорядкованість тогочас. засобів і методів збирання й оброблення даних істотно ускладнює здійснення порівнял. аналізу. Свого часу практичну цінність мали праці земських статистиків з оцінки земель і нар. продовольства. У своєму розвитку З. с. пройшла три етапи: 1870–94 – виникнення й початк. проведення статист. робіт (незалежна від царського уряду); 1894–1900 – розширення програм статист. обстежень, включаючи майнову оцінку (перебувала під уряд. контролем); 1900–17 – систем. дослідж. за рахунок держ. фінансування (стала повністю залежною від уряду). Фактично статист. діяльність земських установ припинилася під час 1-ї світової війни.

Літ.: Плошко Б. Г., Елисеева И. И. История статистики. 1990; Российская государственная статистика: 1802–1996. 1996 (обидві – Москва).

Н. А. Шип

Земські школи (З. ш.) – загальноосвітні навчально-виховні заклади, які засновували земства. Виникли у 1860-х рр. у зв’язку із запровадженням земської реформи 1864. Були однота двокласні і надавали початк. освіту сільс. дітям (за окремими винятками – безкоштовно). Перші З. ш. створ. на базі нар. училищ, відкритих у попередні роки селян. громадами. Згодом їх почали утримувати З., завдяки чому мережа З. ш. почала швидко зростати, зокрема в укр. губ. у 1877 діяло 1403, у 1898 – 3687, у 1914 – 7082 школи. З., забезпечуючи школи матеріально, не мали права втручатися у навч.-вихов. процес. У них навчали Закону Божого, читання, писання та арифметиці. Вчителі З. ш. мали краще фінанс. забезпечення й більшу свободу у викладанні порівняно з учителями міністер. і парафіял. шкіл, могли застосовувати нові прогресивні підручники: «Родное слово» (1864) та «Детский мир» (1861) К. Ушинського, «Букварь для южнорусских народных школ» В. Добровольського, «Азбука» (1872) і книги для читання Л. Толстого, «Наш друг» (1871) М. Корфа тощо. У З. ш. активно використовували наочні посібники, викладали елементарні відомості з природознавства, географії, історії, в деяких діяли б-ки. З. укр. губ. вимагали ведення навч. рідною мовою та видання укр. підручників. Загалом 1916 у Рос. імперії діяло 45,7 тис. З. ш., де навч. 3,3 млн учнів і працювало 80 тис. учителів. Окрім шкіл, від кін. 1860-х рр. З. відкривали власні учител. семінарії з метою підготовки учителів для З. ш., а також утримували стипендіатів у держ. учител. семінаріях; від 1870-х рр. – профес. (ремісн. і с.-г.) початк. й середні навч. заклади; виплачували субсидії держ. і приват. чол. та жін. г-зіям; організовували курси й нар. читання для дорослих тощо. З. ш. зробили вагомий внесок у розвиток нар. освіти.

Літ.: Борисенко В. Й. Боротьба демократичних сил за народну освіту на Україні в 60–90-х роках ХIХ ст. 1980; Гуз А. М. Культурно-освітня діяльність земських установ в Україні (1864–1914 рр.). 1997 (обидві – Київ).

Т. І. Лазанська

Рекомендована література

Лохницкий А. Губерния, ее земские и правительственные учреждения. С.-Петербург, 1864;
Лаптева Л. Е. Земские учреждения в России. Москва, 1991;
Земское самоуправление в России. 1864–1918. Кн. 1–2. Москва, 2005.
Волощенко А. К. Нариси з історії суспільно-політичного руху на Україні в 70-х – на початку 80-х рр. XIX ст. К., 1974;
Пирумова Н. М. Земская интеллигенция и ее роль в общественной борьбе до начала XX в. Москва, 1986.
Френкель З. Г. Очерки земского врачебно-санитарного дела. С.-Петербург, 1913;
Мирский М. Б. Медицина России Х–ХХ вв. Москва, 2005.
Плошко Б. Г., Елисеева И. И. История статистики. 1990;
Российская государственная статистика: 1802–1996. 1996 (обидві – Москва).
Борисенко В. Й. Боротьба демократичних сил за народну освіту на Україні в 60–90-х роках ХIХ ст. 1980;
Гуз А. М. Культурно-освітня діяльність земських установ в Україні (1864–1914 рр.). 1997 (обидві – Київ).