Земства

Визначення і загальна характеристика

ЗЕ́МСТВА — загальні виборні органи місцевого самоврядува­н­ня з роз­порядчими (губернські та повітові земські збори) й виконавчими (губернські та повітові земські управи) функціями. Їх створювали від­повід­но до Положе­н­ня про губерн. та повіт. земські установи від 1(13) січня 1864. На укр. землях 1865 З. засн. у Полтав., Харків., Херсон., Черніг., 1866 — Катеринослав., Таврій., 1869 — Бес­сараб., 1906 — Волин., Київ., Поділ. губерніях. Окрім викона­н­ня обовʼязк. повин­ностей (будівництво й утрима­н­ня доріг, деяких держ. установ, сан.-гіг. і протипожежна без­пека тощо), З. само­стійно обирали осн. напрями діяльності, при цьому, як правило, більшість коштів витрачали на нар. освіту (1914 — 31 % від заг. суми) та медицину (від­повід­но 23,8 %), а також на­да­н­ня агроном. і вет. допомоги, сприя­н­ня роз­витку кооперації, за­провадже­н­ня страхува­н­ня майна, організацію с.-г. шкіл і ви­ставок та ін. Основу їхнього бюджету становили надходже­н­ня від оподаткува­н­ня нерухомого майна (пере­важно земель і лісів) й видачі патентів та свідоцтв на торг.-пром. діяльність. Крім того, уряд видавав субсидії і цільові кредити на будівництво шкіл, лікарень, боротьбу з епідеміями тощо. Най­активнішу діяльність З. роз­горнули від 1890-х рр., однак вони не були повноцін. самовряд. установами, оскільки пере­бували під контролем адміністрації (окремі ріше­н­ня мали чин­ність лише після затвердже­н­ня їх губернатором). Вибори до земських установ проводили від­повід­но до станової приналежності, віро­сповіда­н­ня та майнового цензу, що надавало пере­ваги земле­власникам-дворянам (див. Дворянство). 1903 у складі повіт. управ укр. губерній 83 % становили дворяни, 9,3 — селяни, 7,7 — різночинці (у Херсон. губ. до складу повіт. управ входили виключно дворяни). Земські установи не утворювали стрункої та централізов. системи. Їхнє існува­н­ня (згідно із земською реформою 1864) до­зволено тільки на губерн. і повіт. рівнях за від­сутності нижчої ланки — волос. земських установ. Бракувало органу, який би очолював або координував роботу всіх земських установ. Сенат навіть ухвалив спец. по­станову, що заборонила зносини З. між собою. Тільки з поч. 1-ї світової війни у липні 1914 в Москві на зʼ­їзді уповноважених губерн. З. для допомоги урядові у на­дан­ні мед. допомоги пораненим, забезпечен­ні армії медикаментами, облаштуван­ні біженців створ. Всерос. земський союз допомоги хворим і пораненим воїнам (діяв під патронатом княгині Єлизавети Федорівни). Роз­порядчий орган — гол. комітет земського союзу, місц. органи — губерн., повіт., фронт. комітети. Бюджет формували за рахунок від­рахувань З., держ. кредитів і субсидій, пожертв закладів і установ, приват. осіб. Організаційно союз входив до Рос. товариства Червоного Хреста, однак зберігав само­стійність у фінанс. й внутр. справах. Окрім організації го­спіталів (у 1917 — 2824), закупки медикаментів (пере­важно за кордоном), одягу, білизни, продовольства, він залучав до викона­н­ня військ. замовлень дрібні та ку­старні під­приємства, а також від­кривав власні (серед найбільших — сан. техніки й автомоб.-ремонт. заводи у Москві). Після Лютн. революції 1917 низка провід. діячів союзу (зокрема Г. Львов) уві­йшла до складу Тимчас. уряду, який утворив земські установи (збори та управу) й у волостях. Тоді ж прийнято нове Тимчас. положе­н­ня про земські установи, яким значно роз­ширено компетенцію цих установ: до їхнього ві­да­н­ня від­несено пита­н­ня охорони праці, створе­н­ня бірж праці та громад. майстерень, на­да­н­ня юрид. допомоги, громад. без­пеки. Змінено й порядок обра­н­ня — знижено віковий ценз, скасовано ценз осілості. У травні 1917 законом про волосне З. ліквідовано всі ін. волосні органи (комітети). На волосні земські установи покладено обовʼязки, що раніше належали до компетенції волос. правлінь і старшин. Виконав. органом стала волосна управа, яка вирішувала пита­н­ня склика­н­ня зборів, під­готовки проектів рішень тощо. Волосні земські збори складали волосні земські гласні, яких обирали на 3 р. (працювали без­платно). На укр. землях земські установи в цей час поповнили укр. політ. діячі, київ. «Земская газета» почала виходити українською мовою. Зі створе­н­ням УЦР та оприлюдне­н­ням I Універсалу багато земських установ ви­знали її центр. органом упр. в Україні. Після проголоше­н­ня УНР ухвалено спец. закон про зміну назв земських установ: губерн. та повіт. земські збори пере­йменов. у губерн. і повіт. нар. ради, губерн. та повіт. земські управи — від­повід­но у нар. управи. За часів Української Держави колишні земські установи поновлено, створ. Всеукр. союз земств (нар. рад) як обʼ­єд­на­н­ня губерн. земських управ (очолив С. Петлюра). Земські установи пере­йшли в опозицію до уряду геть­мана П. Скоропадського. 16 червня 1918 від­бувся Всеукр. зʼїзд пред­ставників земських установ, який роз­критикував політику РМ Української Держави щодо З. (ре­пресії з боку геть­ман. адміністрації, обмеже­н­ня виборів). У від­повідь уряд 29 червня 1918 надав губерн. старостам право роз­пускати волосні земські збори та управи, причому під­ставою могли стати шкідливе для місц. господарства веде­н­ня справ або по­станова зборів «зловмис. характеру». 5 вересня 1918 геть­ман затвердив Закон «Про вибори до земських установ», яким обмежено принцип заг. голосува­н­ня, за­проваджено куріал. систему виборів (2 курії, залежно від суми земел. податку виборців). Після повале­н­ня режиму П. Скоропадського земські установи від­новили діяльність, але пита­н­ня взаємовід­носин між органами місц. адміністрації Директорії УНР та органами самоврядува­н­ня залишилися неврегульованими. 5 жовтня 1920 Рада нар. міністрів УНР роз­пустила волосні, повіт. і губерн. земські збори до пере­виборів, а їхні функції пере­дала від­повід. земським (нар.) управам. Однак це положе­н­ня не реалізовано внаслідок втрати до 21 листопада 1920 держ. тер. УНР. Після встановле­н­ня в Україні рад. влади компетенцію земських установ повністю пере­брали місц. ради. Офіційно ліквідовано земські установи декретом РНК УСРР від 22 січня 1920.

Літ.: Лохницкий А. Губерния, ее земские и правительствен­ные учреждения. С.-Петербург, 1864; Лаптева Л. Е. Земские учреждения в Рос­сии. Москва, 1991; Земское само­управление в Рос­сии. 1864–1918. Кн. 1–2. Москва, 2005.

В. А. Чехович

Земський рух (З. р.) — загальна назва неоднорідних за спрямува­н­ням політичних рухів, поширених серед інтелігенції, яка була пред­ставлена в земських установах і комісіях або працювала за наймом на за­проше­н­ня земських управ чи їхніх голів (лікарі, вчителі, інженери, статистики). Земські службовці з числа різночинців брали участь у рев.-народниц. та культурниц. рухах. Земські ліберали ви­ступали за збільше­н­ня селян. земел. наділів, зниже­н­ня викупних платежів, поліпше­н­ня становища с.-г. робітників тощо. Разом з тим, вони висловлювали готовність по змозі боротися з «крамолою» під час сплесків рев. руху в 1870-х рр., скликали нелегал. зʼ­їзди та наради (1878 — у Ніжині за участі О. та С. Русових, М. Кон­стантиновича та ін.). У сфері держ. упр. більшість земців (зокрема В. Бобринський) під­тримувала ідею організації по­стій. дорадчого органу при імператорі з пред­ставників З., меншість (В. Вернадський та ін.) ви­ступала за створе­н­ня законодав. пред­ставниц. органу, за­провадже­н­ня осн. демократ. прав і свобод. Земські радикали планували заснувати таємну організацію «Земський союз». На зʼ­їзді в Харкові 1878 пред­ставник Черніг. земства (одне із на­йопозиційніших) І. Петрункевич порушив пита­н­ня про обʼ­єд­на­н­ня земців для спіл. боротьби за повале­н­ня самодержавства. Після зʼ­їзду майже всіх опозиціонерів Черніг. губерн. земської управи звільнено з роботи, декого вислано в адм. порядку (зокрема І. Петрункевича) або пере­ведено під таєм. на­гляд поліції (напр., С. Русову й О. Карпінського). 1879 у Москві на зʼ­їзді земсько-ліберал. опозиції 30 пред­ставників від 16-ти З. обговорили проект кон­ституц. реформ, але практич. кроків у цьому напрямі не зроблено. Най­активніші учасники З. р. 1870–80-х рр.: у Катеринослав. губ. — М. Корф (педагог, методист, організатор земської школи, кер. учител. курсів), Полтав. — М. Долгоруков (земський лікар), Таврій. — К. Вернер (статистик, агроном, економіст), Херсон. — М. Уваров (лікар, засн. одного з перших губерн. статист. мед. бюро), Черніг. — В. Варзар (статистик, економіст, народник-пропагандист), І. Петрункевич (земський гласний), Є. Святловський (лікар, публіцист, видавець черніг. г. «Земский врач»), П. Червінський (статистик і публіцист). 1903 земські ліберали разом із пред­ставниками інтелігенції заснували «Союз освобождения», який вимагав прийня­т­тя кон­ституції і введе­н­ня заг. вибор. права, ліберал. поміщики — «Союз земцев-кон­ституционалистов». Згодом на основі цих організацій створ. партії кадетів та октябристів.

Літ.: Волощенко А. К. Нариси з історії су­спільно-політичного руху на Україні в 70-х — на початку 80-х рр. XIX ст. К., 1974; Пирумова Н. М. Земская интел­лигенция и ее роль в обществен­ной борьбе до начала XX в. Москва, 1986.

Н. А. Шип

Земська медицина (З. м.) — система медико-санітарного обслуговува­н­ня сільського населе­н­ня, організована земствами. За­провадже­н­ня З. м. повʼязане із реалізацією земської реформи 1864. До 1870 пере­важав т. зв. роз­ʼїзний тип на­да­н­ня допомоги, коли лікар обʼ­їжджав села й насел. пункти, надалі за­проваджено стаціонар. принцип, згідно з яким повіти поділено на дільниці, де від­кривали лікарню з амбулаторією (надавали універсал. допомогу, незалежно від статі, віку й типу захворюва­н­ня), декілька фельдшер. пунктів і аптеку. Окрім сільс., до земських належали повіт. і губерн. лікарні, роз­таш. у містах. Спочатку З. брали плату, однак з часом її від­мінили майже для всіх категорій хворих (на поч. 20 ст. платили пере­важно пацієнти повіт. лікарень із інших повітів), включаючи амбулаторне лікува­н­ня. До структури З. м. входили сан. ради й бюро, які досліджували сан. статистику, здійснювали сан. на­гляд, проводили протиепідеміол. й оздоровчі заходи. У Катеринослав., С.-Петербур., Саратов. губерн. З. організовано лікув.-продовол. пункти для сезон. робітників. 1910 у системі З. м. діяло 1715 сільс. (у середньому на 13 ліжок), 331 повіт. (45 ліжок), 32 губерн. (190 ліжок) лікарні; 45 психіатр. лікарень на 23,5 тис. ліжок; 22 фельдшер. і фельдшер.-акушер. школи; 20 сан. бюро; 6 бактеріол. ін­ститутів із пастерів. від­діле­н­нями. Заг. витрати З. на медицину склали 48,3 млн рублів (1870 — 2,5 млн рублів). Важливу роль у становлен­ні З. м. ві­діграли зʼ­їзди земських лікарів, які проводили у Бес­сараб. (від 1873), Херсон. (від 1874) та ін. губерніях. Ініціатором створе­н­ня земських лікув. закладів у Херсон. губ. став М. Уваров, Черніг. — Є. Святловський, Харків. — С. Ігумнов. З. м. припинила своє існува­н­ня разом із ліквідацією З.

Літ.: Френкель З. Г. Очерки земского врачебно-санитарного дела. С.-Петербург, 1913; Мирский М. Б. Медицина Рос­сии Х–ХХ вв. Москва, 2005.

Н. М. Рій

Земська статистика (З. с.) — статистичні матеріали і дослідже­н­ня, здійснювані земськими установами. Проводили пере­важно у госп-ві, зокрема с.-г. галузі, частково — у демо­графії, освіті, місц. промисловості, торгівлі та діяльності самих З. Мед. справа, страхува­н­ня, іноді шкіл. освіта мали власну статистику, яка пере­бувала у ві­дан­ні спец., а не земських установ. З. с. виникла внаслідок потреби З. у збиран­ні ві­домостей про цін­ність і прибутковість земель та ін. нерухомості, що під­лягали земському оподаткуван­ню. 1882 створ. статист. від­діл. при Моск. юрид. товаристві, яке виконувало ко­ординац. й н.-д. роботу. З. с. поділялася на осн. і поточну. За обсягами здійснюваних робіт вона не мала аналогів у іноз. державах. 1874 почало діяти статист. бюро Херсон., 1875 — Черніг., 1880 — Харків., 1881 — Катеринослав. і Полтав., 1884 — Таврій. губерн. З. На початк. етапі З. с. роз­вивалася у двох осн. напрямах. Пред­ставники т. зв. моск. напряму (найві­доміший — В. Орлов) надавали пере­вагу дослідж. складу насел. і його госп. діяльності, пред­ставники т. зв. черніг. напряму (ініціатори — П. Червінський, В. Варзар) гол. обʼєктом дослідж. вважали дохідність і продуктивність землі. Згодом роз­біжності між цими напрямами знівелювалися. Значну роль у роз­витку статист. дослідж. ві­діграли М. Птуха і О. Русов. Першу в історії статистики комбінац. таблицю роз­робив черніг. статистик О. Шликевич. Великий фактич. матеріал, зі­браний земськими статистиками, донині є сер­йоз. під­ґрунтям для наук. ви­вче­н­ня насамперед аграр. сектору економіки Рос. імперії (і укр. земель у її складі) після селян. реформи 1861, хоча не­впорядкованість тогочас. засобів і методів збира­н­ня й обробле­н­ня даних істотно ускладнює здійсне­н­ня порівнял. аналізу. Свого часу практичну цін­ність мали праці земських статистиків з оцінки земель і нар. продовольства. У своєму роз­витку З. с. про­йшла три етапи: 1870–94 — виникне­н­ня й початк. проведе­н­ня статист. робіт (незалежна від царського уряду); 1894–1900 — роз­шире­н­ня про­грам статист. обстежень, включаючи майнову оцінку (пере­бувала під уряд. контролем); 1900–17 — систем. дослідж. за рахунок держ. фінансува­н­ня (стала повністю залежною від уряду). Фактично статист. діяльність земських установ припинилася під час 1-ї світової війни.

Літ.: Плошко Б. Г., Елисеева И. И. История статистики. 1990; Рос­сийская государствен­ная статистика: 1802–1996. 1996 (обидві — Москва).

Н. А. Шип

Земські школи (З. ш.) — загальноосвітні на­вчально-виховні заклади, які засновували земства. Виникли у 1860-х рр. у звʼязку із за­провадже­н­ням земської реформи 1864. Були однота двокласні і надавали початк. освіту сільс. дітям (за окремими винятками — без­коштовно). Перші З. ш. створ. на базі нар. училищ, від­критих у попередні роки селян. громадами. Згодом їх почали утримувати З., завдяки чому мережа З. ш. почала швидко зро­стати, зокрема в укр. губ. у 1877 діяло 1403, у 1898 — 3687, у 1914 — 7082 школи. З., забезпечуючи школи матеріально, не мали права втручатися у навч.-вихов. процес. У них на­вчали Закону Божого, чита­н­ня, писа­н­ня та арифметиці. Вчителі З. ш. мали краще фінанс. забезпече­н­ня й більшу свободу у викла­дан­ні порівняно з учителями міністер. і парафіял. шкіл, могли за­стосовувати нові про­гресивні під­ручники: «Родное слово» (1864) та «Детский мир» (1861) К. Ушинського, «Букварь для южнорус­ских народных школ» В. Добровольського, «Азбука» (1872) і книги для чита­н­ня Л. Толстого, «Наш друг» (1871) М. Корфа тощо. У З. ш. активно використовували наочні посібники, викладали елементарні ві­домості з природо­знавства, гео­графії, історії, в деяких діяли б-ки. З. укр. губ. вимагали веде­н­ня навч. рідною мовою та ви­да­н­ня укр. під­ручників. Загалом 1916 у Рос. імперії діяло 45,7 тис. З. ш., де навч. 3,3 млн учнів і працювало 80 тис. учителів. Окрім шкіл, від кін. 1860-х рр. З. від­кривали власні учител. семінарії з метою під­готовки учителів для З. ш., а також утримували стипендіатів у держ. учител. семінаріях; від 1870-х рр. — профес. (ремісн. і с.-г.) початк. й середні навч. заклади; виплачували субсидії держ. і приват. чол. та жін. г-зіям; організовували курси й нар. чита­н­ня для дорослих тощо. З. ш. зробили вагомий внесок у роз­виток нар. освіти.

Літ.: Борисенко В. Й. Боротьба демократичних сил за народну освіту на Україні в 60–90-х роках ХIХ ст. 1980; Гуз А. М. Культурно-освітня діяльність земських установ в Україні (1864–1914 рр.). 1997 (обидві — Київ).

Т. І. Лазанська

Завантажити статтю