Західноєвропейський союз (ЗЄС)

ЗАХІДНОЄВРОПЕ́ЙСЬКИЙ СОЮ́З (ЗЄС) — регіональна військово-політична організація європейських країн; діяла від 1954 до 2011 року. Союз засновано згідно з Паризькими угодами (укладені 1954, ратифіковані 1955), якими внесено зміни до Брюссельського договору (пакту) про економічне, соціальне і культурне співробітництво та колективну самооборону між Бельгією, Великою Британією, Люксембургом, Нідерландами і Францією 1948. Ці зміни дали можливість приєднатися до Брюссельського договору Федеративній Республіці Німеччина та Італії. ЗЄС утворений з метою:

• надання відповідно до статуту ООН військової та іншої допомоги в підтриманні міжнародного миру і безпеки, протидії будь-якій агресивній політиці;
• сприяння єдності Європи;
• тісної співпраці з НАТО (від 1992 також і з Європейським Союзом);
• зміцнення та забезпечення демократії, особистої і політичної свободи, конституційних традицій, економічних, соціальних і культурних зв’язків між державами-членами.

В останні роки існування ЗЄС до нього входили:

• члени (10) — Бельгія, Велика Британія, Греція, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Португалія, Франція;
• асоційовані члени (6) — Ісландія, Норвегія, Туреччина, Польща, Чехія, Угорщина;
• асоційовані партнери (7) — Болгарія, Естонія, Латвія, Литва, Румунія, Словаччина, Словенія.

Структура ЗЄС: рада, постійна рада (зокрема робоча група ради), начальник Генерального штабу, штаб із планування, робочі групи (спеціальна робоча група, група представників міністерств оборони), асамблея, секретаріат. Раду ЗЄС на рівні міністрів закордонних справ і оборони держав-членів збирали двічі на рік. Як вищий орган вона призначена нести політичну та військову відповідальність за діяльність організації. Раду можна скликати в будь-який час на пропозицію держави-члена для обговорення становища, загрозливого для миру або економічної стабільності. Постійну раду збирали раз на тиждень під головуванням генерального секретаря у штаб-квартирі ЗЄС для забезпечення постійного керівництва. Робоча група ради готувала щотижневі засідання постійної ради. Начальників Генеральних штабів скликали двічі на рік напередодні регулярних засідань ради. Штаб із планування, підпорядкований раді, відповідав за підготовку планів можливого використання Збройних сил під егідою ЗЄС, розробляв рекомендації для систем управління, зокрема чинні служби. Діяльності ради сприяли: спеціальна робоча група із представників Міністерств закордонних справ країн-членів (політичні питання європейської безпеки), група представників міністерств оборони (військові питання європейської безпеки), робочі комітети з питань космічного права, верифікації угоди про «відкрите небо», Середземномор’я та інші.

Асамблею ЗЄС у складі 108-ми депутатів країн-членів Брюссельського договору в Парламентській асамблеї Ради Європи збирали двічі на рік для обговорення всіх питань діяльності. Керував радою секретаріат на чолі з генеральним секретарем і його заступником. 1990 рішенням ради ЗЄС створили Інститут проблем безпеки із завданнями: проведення досліджень для ради та Парламентської асамблеї Ради Європи; інформування засобів масової інформації стосовно питань європейської безпеки; формування банку даних; організація міжнародних семінарів і колоквіумів разом з аналогічними інститутами держав-членів; оприлюднення аналітичних досліджень та інших праць.

1992 члени ЗЄС ухвалили Маастрихтську заяву до Договору про Європейський Союз і Петерсберзьку декларацію, 1993 — Люксембурзьку декларацію. В цих документах визначено політику щодо подальших відносин з НАТО, засновану на принципах прозорості та співробітництва, а також заплановано заходи стосовно розвитку відносин Європейського Союзу у справі підтримання миру та безпеки в європейському регіоні. Маастрихтська заява спрямована на зміцнення європейської єдності у сфері безпеки та оборони, а також взяття на себе більшої відповідальності в питаннях оборони Європи; спрямування діяльності ЗЄС як невід’ємної складової частини процесу розвитку Європейського Союзу; посилення ролі ЗЄС у довгостроковій перспективі загальної оборонної політики ЄС та в її узгодженості з політикою НАТО.

Щодо розвитку відносин з Європейським Союзом передбачено узгодження місць і строків зустрічей, організаційних та процедурних питань; забезпечення тісного співробітництва між Радою Європейського Союзу та його секретаріатом, з одного боку, і секретаріатом ЗЄС — з іншого; вивчення можливості узгодження послідовності та строків головування в Європейському Союзі і ЗЄС; інформування Європейської комісії про діяльність ЗЄС у зв’язку зі спільною зовнішньою політикою та політикою безпеки Європейського Союзу; поглиблення співробітництва між асамблеєю ЗЄС та Європейським парламентом. У руслі розвитку відносин з НАТО проголошено політику поглиблення координації в питаннях, що становлять спільний інтерес; узгодження місць і строків зустрічей, організаційних та процедурних питань; забезпечення тісного співробітництва між секретаріатами ЗЄС і НАТО.

У Петерсберзькій декларації країн-членів ЗЄС передбачено: надання військових підрозділів усіх родів звичайних озброєнь країн-членів для вирішення завдань під егідою ЗЄС (гуманітарні і рятувальні операції, операції щодо підтримання миру); використання військових частин, підлеглих ЗЄС, за рішенням ради, узгодження планів та їх здійснення; створення багатонаціональних військових з’єднань із Збройних сил держав-членів ЗЄС, зокрема й призначених для виконання завдань НАТО (після консультації з НАТО).

Важливими етапами діяльності в цьому напрямку стало додавання Петерсберзьких завдань ЗЄС до Договору про Європейський Союз і розвиток тісніших інституційних зв’язків із Європейським Союзом. 1992 міністри закордонних справ та оборони європейських країн ухвалили рішення про поглиблення багатосторонніх відносин шляхом проведення щорічних зустрічей міністрів закордонних справ і міністрів оборони; створення консультативного форуму з постійної ради ЗЄС і послів інших країн (зустрічі двічі на рік); організацію можливих зустрічей «спеціальної трійки» на рівні найвищих посадових осіб; обмін документами та інформацією; співробітництво між Інститутом проблем безпеки ЗЄС та аналогічними інститутами інших країн.

Посилення ролі ЗЄС, пов’язане із концепцією взяття європейськими союзниками по НАТО більшої відповідальності у вирішенні поточних та майбутніх завдань у сфері безпеки, відзначене й у «Стратегічній концепції Альянсу», затвердженій главами держав та урядів на засіданні Північноатлантичної ради (Вашингтон, 1999). Під час кризи в Югославії ЗЄС відіграв вагому роль у забезпеченні (разом із НАТО) виконання санкцій Ради Безпеки ООН та створенні в липні 1991 спільної адміністрації Європейського Союзу–ЗЄС у місті Мостар (Боснія). 1997 він також керував місією навчання поліцейських в Албанії та брав участь в операціях з розмінування у Хорватії. У зв’язку з прийняттям Лісабонського договору 2007 із Договору про Європейський Союз вилучено положення про зв’язок із ЗЄС і встановлено, що політика Європейського Союзу не зачіпає особливого характеру політики безпеки та оборони деяких держав-членів (під ними розуміють, зокрема, держави-члени ЗЄС). Робочі мови ЗЄС — англійська і французька. Місцеперебування штаб-квартири ЗЄС — Брюссель, асамблеї ЗЄС — Париж.

30 червня 2011 року ЗЄС припинив існування.

Завантажити статтю