Звенигородка

Визначення і загальна характеристика

ЗВЕНИГОРО́ДКА — місто Черкаської області, райцентр. Знаходиться на р. Гнилий Тікич (притока Тікичу, бас. Пд. Бугу), за 114 км від обл. центру та за 12 км від залізнич. ст. Звенигородка. Площа 10,6 км². Насел. 19 841 особа (2001, складає 87,2 % до 1989), пере­важно українці. Засн. у часи Київ. Русі. За легендою, за 3 км від сучас. міста на конусоподіб. горі (нині с. Гудзівка) висів дзвін, яким жит. пові­домляли про напад ворогів. Саме тому воно й мало назви Звенигора та Звенигород. За ін. версією тлумачиться як дзвінке, тобто славетне місто. Вперше згадується у писем. джерелах під 1394, коли його зруйнували монголо-татари. Від 1506 З. належала польс. королеві та великому князю литовському Сиґізмунду І. 1557 звенигород. замок з прилеглими осадами включено в ординацію міст і містечок Великого князівства Литовського. Після Люблін. унії 1569 — під владою Речі Посполитої. Від 1639 — центр староства. Звенигородці брали участь у Визв. війні під проводом Б. Хмельницького. 1648–67 — у складі Корсун. полку. За Андрусів. договором 1667 залишилася під Польщею. Побл. З. діяв гайдамац. загін на чолі з козаком Медведів. куреня Г. Голим. 1737 і 1743 він штурмував звенигород. замок. 1792 польс. король Станіслав-Авґуст Понятовський надав З. Маґдебур. право. Після 2-го поділу Польщі 1793 — у межах кордонів Рос. імперії. Входила до Вознесен. намісництва. Від 1798 — повіт. місто Київ. губ. У 19 ст. тут набув інтенсив. роз­витку чумац. промисел. 1808 у місті проживало 3146, 1850 — 7501, 1867 — 11 201, 1910 — понад 24 тис. осіб. 1819–39 у З. діяла семінарія. 1869 від­крито міське двокласне училище з пʼятиріч. терміном на­вча­н­ня, директором якого був Ю. Кримський. 1892 через місто прокладено залізницю. На поч. 20 ст. у З. засн. реал. училище ім. царевича Олексія (сучасне приміще­н­ня СПТУ № 34), 1905 — комерц. училище (заг.-осв. школа № 3), 1911 — жін. двокласну церк.-парафіял. школу (заг.-осв. школа № 1). 1900 працювали пивоварня, 2 парових, 2 водяних і 16 вітряних млинів, 3 цегел. заводи, миловар. завод, 2 маслоробні, 2 ковбасні, 5 пекарень, 3 кузні, 8 слюсар. майстерень, 3 крупорушки. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. Її на теренах повіту тривалий час утримував звенигород. кіш Вільного козацтва. 1920 С. Терещенко (народилася у с. Попівка, нині Звенигород. р-ну) від­крила художню школу, 1922 — повіт. музей ім. Т. Шевченка. Від 1927 — смт, від 1938 — місто рай. значе­н­ня. 1932–54 — у складі Київ. обл. Жит. потерпали від голодомору 1932–33, за­знали сталін. ре­пресій. Від 29 липня 1941 до 28 січня 1944 — під нім.-фашист. окупацією. Визволена військами 1-го та 2-го Укр. фронтів у ході Корсунь-Шевченків. операції. Нацисти вивезли на примусові роботи до Німеч­чини 4894 юнаків і дівчат. На фронтах 2-ї світової війни загинуло 825 жит. міста, 1116 нагороджено орденами і медалями. 1957 на Гнилому Тікичі збудовано між­колгосп. ГЕС (діяла до серед. 1980-х рр., від­новлена 2006). Гол. під­приємства: ВАТ «Звенигородський сироробний комбінат», ЗАТ «Зоря». У З. — 7 заг.-осв. шкіл, 6 до­шкіл. закладів, Будинок школяра, ДЮСШ, філія Сх.-Європ. університету, дит. художня школа, дит. школа мистецтв, рай. спорт.-тех. клуб, СПТУ; Звенигородський крає­знавчий музей, мемор. музей А. Кримського, рай. Будинок культури, кінотеатр, центр. рай. б-ка; рай. лікарня, СЕС, будинок інвалідів, санаторій «Радон», мед. центр св. Пантелеймона; від­діл. 7-ми банків. Виходить г. «Шевченків край». Реліг. громади: УПЦ МП (Свято-Преображен. собор), християн віри євангельської, євангелістів християн-баптистів, свідків Єгови, адвентистів сьомого дня. У З. та її околицях виявлено камʼяні знаря­д­дя праці доби бронзи, речі скіф. часів, поселе­н­ня черняхів. культури. Тут встановлено мемор. комплекс на честь воїнів-визволителів, стелу та памʼятний знак «Танк Т-34» на памʼять про заверше­н­ня Корсунь-Шевченків. операції, памʼятник Т. Шевченку. Серед видат. уродженців — зоолог-фауніст 19 ст. І. Криницький, фахівець у галузі теплотехніки О. Алабовський, фізик В. Горобець, фахівець у галузі металургії В. Єгоров, фахівець у галузі електрон. будови твердого тіла Є. Жураківський, астрофізик А. Курочка, фахівець у галузі механіки В. Львівський, лікарі гематолог Р. Гутник, терапевт Ш. Каменецький, нейрохірург Є. Слинько, вет. лікар О. Ткаченко, археолог Т. Блаватська, літературо­знавець Ю. Кобилецький; філокартист, мистецтво­знавець М. Забочень; засл. арх. України О. Гукович; по­друж­жя засл. художники України художник декор.-ужитк. мистецтва Микола та майстриня худож. вишивки Олександра Теліженки, графіки З. Горбовець та Ю. Злочевський; спів­аки нар. арт. УРСР А. Маняченко, засл. арт. УРСР Є. Деркач, засл. арт. України Т. Кумановська, композитор І. Польський, балет­мейстер, засл. діяч мистецтв УРСР М. Заславський; військ. діяч, генерал-хорунжий Армії УНР В. Трутенко; політ. діяч Ю. Кармазін. У З. жив мово­знавець, сходо­знавець, історик, академік і 1-й секр. АН УРСР А. Кримський (під­готував до друку працю «Звенигородщина: Шевченкова батьківщина з по­гляду етно­графічного та діялектичного», К., 1930). На поч. 1820-х рр. на службу в гусар. полк у З. за сатир. вірші пере­ведено партизана рос.-наполеон. війни 1812 Д. Давидова. При­їздили Т. Шевченко, рос. байкар І. Крилов і рос. поет О. Пушкін. Тут мешкає крає­знавець В. Мицик.

О. М. Наріжна, В. В. Петрушевець, В. М. Попко

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю