Зорова поезія

Визначення і загальна характеристика

ЗОРОВА́ ПОЕ́ЗІЯ — мистецький вид, що синтезує літературний текст і елементи зорових видів мистецтва (графіка, живопис, декоративно-прикладне мистецтво, архітектура, математичні знаки тощо) в одне естетичне ціле. Ін. назви — візуальна, або графічна поезія. Суть З. п. в тому, що зовн. зорова форма поет. текс­ту не лише фіксує усну (звук.) форму, а й творить з нею естет. єд­ність, а також може мати самодо­статній зміст, що надає твору додаткової поет. енергії. Зорову форму можна також роз­глядати як поет. засіб на рівні з елементами просодії і троп. Як синтет. утворе­н­ня З. п. різною мірою по­єд­нує літ. і зорові елементи, на основі чого виникають її різновиди. Перші зразки З. п. ві­домі з антич. літ-ри (Фестський диск, 1700 р. до н. е.; Вавилон. акровірш, акровіршеві псалми). Значний вплив на становле­н­ня З. п. мали теор. принципи Симоніда (його вислів «малюнок є німа поезія, а поезія промовистий малюнок» пере­фразов. Горацієм як «малюнок — та сама поезія»). Більш традиц. З. п. по­стала від 4 ст. до н. е. у творчості таких авторів, як Сіміас Родоський (фігурні вірші у ви­гляді сокири, яйця, крил), Теокріт (сірінга), Досіад (вівтар), Без­антіній (вівтар). Зорові форми в поезії середньовіч­чя набрали абстрактніших ознак, цілком від­повід­аючи суті християн. релігії, що зверталася до сил невидимих, нед­осяжних, до Бога (вірш-квадрат, виділений вірш). Становле­н­ня З. п. у багатьох європ. літ-рах від­булося у період Від­родже­н­ня. Однак най­сприятливішим ґрунтом стало бароко з його особливою увагою до форми, синтезу, універсальності, декоративності, консептизму та ін. З. п. у двох її видах — кур­йозній та емблематичній — включалася до латиномов. поетик, що ви­вчали у школах та університетах Європи. Крім реліг., зорові образи виникали із повсякден­ного життя (меч, прапор, спис, амфора, гаманець, дерево, птах), як свідче­н­ня великих сусп. змін (сонце, зірка, глобус), на тему коха­н­ня (серце, троянда, весільний келих), увічне­н­ня памʼяті (піраміда, колона), присвяти на якусь подію, прославля­н­ня людських чеснот тощо. Хоч елементи З. п. зʼявилися вже в літературі Київ. Русі (декорат. оформле­н­ня літер, фігур. текст, написи на предметах), проте як цілісне явище почала формуватися від 2-ї пол. 16 ст. у творчості багатьох авторів (Г. Чуй, С. Беринда, Л. Баранович, Д. Туптало, А. Кальнофойський, М. Довгалевський, Г. Сковорода та ін.). Найбільший внесок зробив І. Величковський, який у зб. «Млеко од овці пастору належноє» (1691) теоретично об­ґрунтував функціонува­н­ня З. п. і подав приклади понад 20 жанрів (фігурний, узгоджений, спів­від­носний, оно­граматичний, квадратний, числовий, раковий вірші, вірш-лабіринт та ін.). На­ступний етап у роз­витку З. п. повʼяз. із модер. напрямами в мистецтві поч. 20 ст. — футуризмом, дадаїзмом, сюрреалізмом. Їх пред­ставники, часто заперечуючи традиц. засоби версифікації, шукали нові засоби худож. від­творе­н­ня і надавали значної уваги зоровій стороні поезії (викори­ста­н­ня різних кольорів, шрифтів, матем. чисел, знаків тощо). Найпомітніший внесок зробив франц. поет Ґ. Апол­лінер, видавши кн. «Calligrammes» (1918). В укр. літературі цього періоду З. п. проявилася у творчості футуристів, лідер яких М. Семенко видав дві зб. «поезомалярств» — «Каблепоема за океан» (1920–21) і «Моя мозаїка» (1922); А. Чужий зробив спробу викори­стати зорові елементи в проз. творі («Ведмідь полює за сонцем», 1927–28). Новий між­нар. рух З. п., що виник у серед. 1950-х рр., отримав назву «конкретна поезія», продовживши від­хід від традиц. поетики до зосередже­н­ня на мовному матеріалі, просторовому спів­від­ношен­ні, динаміці статич. текс­ту, «зна­йденій поезії». В укр. літературі рад. періоду З. п. трактувалася як прояв формалізму і не мала належних умов для роз­витку. Від 1960-х рр. вона продовжила традицію у творчості поетів як укр. діаспори (З. Бережан, Л. Госейко, Я. Балан), так і материк. поетів (М. Мірошниченко, І. Іов, А. Мойсієнко, В. Трубай, М. Король, М. Луговик, В. Мельник, В. Лучук, І. Лучук, Н. Гончар та ін.). 1998 ви­йшло єдине число літ.-мист. часопису З. п. «Зрима рима» (засн. В. Чу­принін), що було присвяч. палін­дромам. Т. Назаренко упорядкувала антологію «Поезо­графія: сучасна зорова поезія українською мовою» (К., 2005).

Літ.: Довгалевський М. Поетика (Сад поетичний). К., 1973; D. Higgins. Pattern Poetry: Guide to Unknown Literature. New York, 1987; J. Adler, V. Ernst. Text als Figur: Visuelle Poesie von der Antike bis zur Moderne. Weinheim, 1988; P. Rypson. Obraz slowa: Historia poezji wizualnej. Warszawa, 1989; Сорока М. Зорова поезія в українській літературі кінця ХVІ–ХVІІІ ст. К., 1997; Мойсієнко А. Традиції модерну і модерн традицій. К.; Уж., 2001.

М. І. Сорока

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю