Єгипет, Арабська Республіка Єгипет

Визначення і загальна характеристика

ЄГИ́ПЕТ, Арабська Республіка Єгипет (араб. Mişr, Jumhūrīyat Mişr al‘-Arabīya) — держава на Близькому Сході. За­ймає пн.-сх. частину Африки та Синай. п-ів в Азії. На Сх. межує з Ізраїлем, на Пн. Сх. — з Палестин. автономією (сектор Ґаза), на Пд. — із Су­даном, на Зх. — з Лівією. Омивається Серед­зем. (на Пн.) і Червоним (на Сх.) морями. Площа 1001,4 тис. км². Насел. 72,5 млн осіб (2007, 2-а за чисельністю насел. країна Африки). Природ. приріст насел. 1,8 % (2006; при рівні фертильності 2,8 дитини на 1 жінку). Серед. вік 24 р. (2006). Міське насел. складає бл. 44 %. Майже 99 % проживає в долині Нілу та його дельті, що становить менше 4 % тер. країни. Етнічні групи: араби — 90 %, нубійці, греки, вірмени. Мови: араб. (держ.), англ., франц., берберська. Віро­сповіда­н­ня: мусульмани (пере­важно суніти) — 94 %, християни — 6 %. Адм. поділ — 27 мухафаз. Столиця — Каїр (7,9 млн осіб, з містами-супутниками — 14,7 млн осіб; найбільше місто Африки). Найбільші міста (тис. осіб, 2007): Александрія (3917), Ґіза (2492), Шубра-ель-Хейма (1020), Порт-Саїд (555), Суец (506), Луксор (438). Між­нар. аеропорти: Каїр, Александрія, Луксор, Хурґада, Шарм-ель-Шейх; мор. порти: Александрія, Суец, Думʼят, Порт-Саїд, Бур-Сафаґа. Держ. устрій — президент. республіка. Глава держави — президент. Законодав. орган — Нар. збори. До вищих органів влади належить також Консультативна рада. Грош. одиниця — єгипет. фунт. Є. — чл. ООН, Афр. союзу, Ліги араб. держав, МВФ, СОТ. Статус за класифікацією ООН — країна, що роз­вивається.

На тер. Є. зʼявилася одна з перших землероб. цивілізацій світу. Знахідки, що засвідчують наявність землероб. культури, датуються 7 тис. до н. е. Історію Стародав. Є. умовно поділяють на такі періоди: Стародавнє царство (3 тис. до н. е.; III–IV династії); Середнє царство (до 16 ст. до н. е.; XI–XII династії); Нове царство (до 11 ст. до н. е.; ХVІІІ–XX династії). Окремо виділяють т. зв. Ран­ній період (правлі­н­ня І та II дина­стій) і 2 пере­хід. періоди. Протягом 4 тис. до н. е. на тер. Є. сформувалися 2 великі держави — Верх. Є. (Пд. царство) і Нижній Є. (Пн. царство), які по­стійно ворогували між собою. Цар Верх. Є. Менес (Міна) обʼ­єд­нав країну і заснував І династію єгипет. фараонів. Столицею обʼ­єд­наної держави стало місто Хет-Ка-Птах («Помістя двійника бога Птаха», у грец. транс­крипції назва звучала як Айгюптос, звідки й походить сучасна назва країни — Є.). Завдяки грец. джерелам це місто ві­доме також під на­звою «Мемфіс» (так грец. звучало давньоєгипет. слово «мен-нефер» — «благий притулок» — назва піраміди царя Піопі II, що була збудована поряд з Хет-Ка-Птахом). У Ран­ній період виникло ієрогліфічне письмо. Період Стародав. царства по­значився будівництвом пірамід. Першою вважається піраміда фараона III династії Джосера в Сак­карі (бл. 2620 до н. е.). За часів правлі­н­ня фараонів IV династії було побудоване одне з 7-ми див світу — великі піраміди в Ґізі. Після смерті 2192 до н. е. фараона Піопі II роз­почався період смути, ві­домий як 1-й пере­хід. період. Є. у цей час було знову поділено на окремі держ. утворе­н­ня, в яких паралельно правили 2 династії з центрами у Фівах (Верх. Є.) та Гераклеополісі (Нижній Є.). Війна між ними закінчилася пере­могою правителів Верх. Є., що поклало початок новій епосі — Серед. царству. Центром вдруге обʼ­єдн. держави стали Фіви. Після заво­йовниц. походів фараонів XII династії під єгипет. правлі­н­ням опинилися держави Нубія, Куш, Сирія-Палестина та ін. землі. У цей період посилилася центр. влада, проводилися значні роботи з удосконале­н­ня іригац. системи. Послабле­н­ня на­прикінці 17 ст. до н. е. центр. влади при­звело до завоюва­н­ня Нижнього Є. кочовими племенами Перед. Азії — гіксосами. 1662 до н. е. фараон Верх. Є. Камес вигнав гіксосів з країни (заверше­н­ня 2-го пере­хід. періоду). Епоха Нового царства стала періодом найбільшого роз­квіту давньоєгипет. цивілізації. Були побудовані храми в Карнаці, Луксорі, Абу-Симбелі, гробниці в Долині царів побл. Фів. За правлі­н­ня Тутмоса III (1504–1450 до н. е.) була заво­йована Сирія-Палестина. З метою послабле­н­ня влади жерців фараон XVIII династії Аменхотеп IV (бл. 1365–1348 до н. е.) здійснив реліг. реформу: єдиним богом проголошено соняч. диск Атон, а всі ін. культи заборонено. Аменхотеп IV узяв собі нове імʼя — Ехнатон (давньоєгипет. «Корисний Атону») — і збудував нову столицю Ахетатон (давньоєгипет. «Горизонт Атона»; сучасна назва — Тель Ель-Амарна). Після смерті Ехнатона реформу було від­мінено. 1200–1085 до н. е. Є. був обʼєктом по­стій. нападів «народів моря» та лівійців. Чергова громадян. війна сприяла посилен­ню влади жерців, які фактично стали керувати державою. Давньоєгипет. цивілізація почала по­ступово занепадати. 525 до н. е. країна була заво­йована персами. 332 до н. е. Є. під­корив Александр Македонський, який проголосив себе фараоном й заклав нову столицю Александрію. Після його смерті один з полководців — Птолемей Лаг — заснував у Є. власну династію. Є. став одним з найбільших центрів ел­лініст. культури. В Александрії знаходилися ві­домий Александрій. музе­йон (низка наук. та навч. закладів) і б-ка, у фондах якої було 500 тис. сувоїв. За часів правлі­н­ня Птолемеїв був побудований Фароський маяк, який античні греки вважали одним із 7-ми див світу. Оста­н­ня цариця з династії Птолемеїв — Клеопатра — за під­тримки Юлія Цезаря та Марка Антонія змогла роз­ширити свої володі­н­ня, однак вже у 30 до н. е. Є. був заво­йов. Октавіаном Авґустом і пере­творений на рим. провінцію. Після поділу Рим. імперії 395 Є. ві­ді­йшов до Сх. рим. імперії. У цей час у країні активно поширювалося християнство. 639 Є. завоювали араби, він став частиною Араб. халіфату, було роз­почато ісламізацію насел. країни. У 9 ст., з ослабле­н­ням влади халіфів, намісники Є. все частіше від­мовлялися сплачувати податки. Протягом 2-ї пол. 9 ст. — 1-ї пол. 10 ст. в Є. змінилося 2 династії тюрк. походже­н­ня (Тулунідів та Іхшидідів). 969 Є. захопили пред­ставники династії Фатімідів. Війни з тюрками-сельджуками та хрестоносцями істотно ослабили Фатімідів, чим скори­стався Салах-ад-дін, який 1175 став єгипет. султаном й заснував династію Айюбідів. 1250 до влади при­йшли мамлюки — воїни-невільники, з яких складалася привіле­йов. гвардія Айюбідів. 1260 мамлюк. султан Бейбарс роз­громив у Палестині монгол. війська і цим забезпечив Є. тривалий період стабільності та роз­квіту. 1517 Є. уві­йшов до Осман. імперії. 1798 тер. країни була окупов. франц. військами на чолі з Наполеоном Бонапартом, який прагнув створити тут плацдарм для подальшої боротьби з Великою Британією. 1801 британ. і турец. війська змусили франц. екс­педиц. корпус, що пере­бував у Є., капітулювати. Один із турец. полководців, від­правлених до Є. для боротьби з франц. військами, — Мугам­мед Алі, скори­ставшись антитурец. на­строями в Є., захопив владу і вже 1811 став абсолют. правителем країни, хоча де-юре ви­знавав себе васалом Осман. імперії. Мугам­мед Алі провів модернізацію єгипет. армії, здійснив низку екон. реформ та роз­почав індустріалізацію країни. 1840 він отримав статус спадкоєм. правителя Є. Від­кри­т­тя 1869 Суецького ка­налу знову зробило Є. зоною стратег. інтересів світ. держав. 1882 британ. війська окупували країну, 1914 встановлено британ. протекторат. 1922 Є. проголосив незалежність (хоча Велика Британія зберегла у країні свою військ. присутність), на чолі держави став монарх. Створе­н­ня держави Ізраїль змінило баланс сил на Близькому Сх. Під час арабо-ізраїл. війни 1948–49 Є. окупував сектор Ґаза. 1953 внаслідок військ. пере­вороту Є. проголошено республікою. Президентом країни став Г.-А. Насер, який 1956 націоналізував Суецький канал, що стало причиною висадки в Є. франц. та британ. військ, окупації Ізраїлем Синай. п-ова. Кризу було подолано завдяки втручан­ню у цей конфлікт СРСР і США, іноз. війська були виведені з Є. Г.-А. Насер у своїй політиці почав орієнтуватися на СРСР. 1958 від­булося обʼ­єд­на­н­ня Є. і Сирії у складі нової держави — Обʼ­єд­наної Араб. Респ. (ОАР). 1961 Сирія ви­йшла зі складу ОАР (Є. зберігав цю назву до 1971). У 1967 внаслідок чергового арабо-ізраїл. зброй. конфлікту (Шестиден­на війна) Ізраїль знову окупував Синай. п-ів. 1970 новим президентом країни став М.-А. Садат, який пере­орієнтував політику Є. на спів­працю із Зх. 1973 під час війни «Судного дня» звільнено частину Синай. п-ова. 1978 М.-А. Садат та премʼєр-міністр Ізраїлю М. Бегін під­писали у Кемп-Девіді (США) угоду, що стала основою для укла­да­н­ня 1979 мирного договору між цими країнами. Згідно з угодою Ізраїль мав повернути Синай. п-ів, що й було зроблено 1982. Угода була негативно сприйнята араб. світом. 1981 М.-А. Садат був убитий групою іслам. фундаменталістів. Новим президентом країни став Х. Мубарак, який продовжив політ. курс свого попередника. Під час військ. операції «Буря в пустелі» 1991 уряд Є. ви­ступив на боці антиірак. коаліції, що викликало не­вдоволе­н­ня в країні і спричинило хвилю анти­уряд. військ. ви­ступів (1993), які не­вдовзі були придушені. Однак Верх. Є. й досі залишається базою для іслам. фундаменталістів. Є. — один з актив. учасників мирного процесу на Близькому Сх. Х. Мубарак намагається повернути втрачені позиції серед араб. країн. 1997 він поліпшив від­носини з Іраном, Іраком, Лівією. Під час військ. кампанії США проти уряду Іраку 2003 Є. дотримувався нейтралітету. 2005 після змін до кон­ституції Х. Мубарак впʼяте обраний президентом країни.

Сприятливі для життя умови лише в дельті Нілу, кількох оазисах та у смузі землі вздовж Суецького ка­налу. Понад 90 % тер. за­ймають пустелі, зокрема Аравій., Лівій., Нубій. та Сахара. Найвища точка Є. — г. Катерін (2642 м) на Синай. п-ові (за Старим Заповітом на ній Мойсей отримав Десять заповід­ей). Ніл тече через всю країну від судан. кордону до Серед­зем. моря і майже на всій ділянці (1545 км) — у вузькій долині, оточ. скелями. На Пд. країни — водо­сховище Нас­сер, утвор. Асуан. греблею (1968, одне з найбільших у світі). На Пн., побл. Каїра, починається дельта Нілу завширшки до 250 км. Гео­графічно й історично Є. ділиться на Верх­ній (тер. дельти Нілу) і Нижній (вузька долина (23 км) на Пд. від Каїра). У країні 2 клімат. сезони: спекотний у травні–вересні і прохолодний у листопаді–березні. Граничні температури — від +46 °С влітку до 0 °С взимку. Кількість опадів у Каїрі — 29 мм на рік. У пустел. р-нах дощі раз на кілька років. Рослин­ність лише в дельті та долині Нілу, оазисах. Папірус, який раніше ріс уздовж Нілу, нині трапляється лише на Пд. Типові пред­ставники тварин. світу: газель, пустел. лисиця, гієна, шакал, тушканчик, єгипет. мангуст. Серед рептилій — багато видів ящірок і отруй. змій, зокрема рогата гадюка і кобра. У давні часи водилося чимало крокодилів і бегемотів, нині вони трапляються у верхівʼях Нілу. У дельті — бл. 300 видів птахів, зокрема пелікан, фламінґо, бусол. У Є. — нац. парк «Рас-Мугам­мед».

Є. — слабороз­винена с.-г. країна. Бл. 35 % насел. зайняті у с. госп-ві. Пл. с.-г. угідь бл. 3,3 млн га, з них 3,2 млн га — в дельті і долині Нілу, 0,08 млн га — в оазисах та на узбереж­жі Серед­зем. моря. Осн. галузь с. господарства — зрошувал. землеробство. Є. повністю забезпечує внутр. потреби у бавовні, рисі, овочах, фруктах, молоч. продукції. Осн. екс­порт­на культура — бавовник. Важливе екс­порт­не значе­н­ня мають рис, картопля, апельсини. Значну роль в економіці ві­ді­грає рибальство. Осн. галузь промисловості — нафтогазова. Роз­винені текс­тил., харч., металург. (виробництво сталі, алюмінію), хім. (мінерал. добрива) галузі. До світ. спадщини належить місце­знаходже­н­ня викоп. решток еоцен. фауни мор. ссавців Ваді-ель-Хітан (Долина китів). Є родовища нафти, природ. газу, фосфоритів, залізної, марганц. та уран. руди, графіту. Між­нар. туризм — сектор сфери послуг, що найдинамічніше роз­вивається і приносить найбільший дохід. У туристич. бізнесі зайнято бл. 1,6 млн осіб; є бл. 1200 готелів. Осн. курорти роз­таш. на узбереж­жі Червоного (Хурґада, Бур-Сафаґа, Шарм-ель-Шейх, Таба, Нувейба) та Серед­зем. (Мерса-Матрух) морів. Остан­німи роками збільшилася кількість укр. від­почивальників. ВВП становить 328,1 млрд дол. США, у роз­рахунку на особу — 4200 дол. США. Екс­портує нафту та нафто­продукти, природ. газ (понад 40 %), бавовну та ін. с.-г. продукцію (20 %), текс­тиль, продукцію металооб­роб. та хім. промисловості; гол. партнери: США, Італія, Іспанія, Сирія, Франція, Німеч­чина, Саудів. Аравія, Велика Британія. Імпортує машини та устаткува­н­ня, продукти харчува­н­ня, деревину, хімікати; гол. партнери — США, Німеч­чина, Китай, Франція, Італія, Саудів. Аравія. Структура ВВП: сфера послуг — 49,8 %, пром-сть — 35,5 %, с. госп-во — 14,7 %. Істор. та археол. памʼятки зосереджені в дельті та долині Нілу: у м. Ґіза — піраміди і сфінкс; у м. Ель-Файюм — руїни давнього м. Арсіной; у м. Луксор і Карнака — руїни давньої єгипет. столиці 3 тис. до н. е.; у Фівах збереглося кілька храмів (богів Амона, Менту, богині Мут). У Каїрі — музей Є. (найбагатша колекція екс­понатів Давнього Є.), музей іслам. мистецтва, мечеті Ахмад-ібн-Тулун, Султан-Хасан, Мугам­мед-Алі та ін., мавзолеї та мінарети; побл. Каїра — Місто мертвих (2 тис. до н. е.). Звʼязки Є. з Україною недо­статньо ви­вчені. 1842–43 у Є. досліджували наслідки зараже­н­ня чумою О. Уманець разом з М. Врачком і М. Черниковим, у на­ступ. епідеміол. екс­педиції 1846–48 — А. Рафалович (усі — Одеса). 1847–48 пошуками золота в р-ні Блакит. Нілу за­ймався Є. Ковалевський. На­прикінці 19 ст. Й. Білинський організував невелику укр. громаду в Каїрі. У м. Гелуан лікувалася Леся Українка (1909–10, 1911–13). С. Крушельницька ви­ступала у Каїр. опері (1904) та в Александрії (1908, 1910). На поч. 1920-х рр. побл. Александрії засн. укр. громаду (бл. 60 осіб), яка під­тримувала звʼязки з укр. організаціями Туреч­чини, Центр. і Зх. Європи. Серед най­активніших її членів — Г. Божок, Ф. Ільченко, М. Косюра, Г. Пустовар, Г. Радченко. На поч. 1950-х рр. до Є. прибула невелика група українців. У 1970-х рр. тут працював викл. англ. мови, укр. православ. священик М. Губʼяк. У 1970–80-х рр. досліджував ману­скрипти, що зберігаються у монастирі св. Катерини на Синай. п-ові, укр. візантолог І. Шевченко з Гарвард. університету в Кембриджі. У 1980–90-х рр. у Каїрі працював кер. регіонал. буд. бюро армії США, українець з походже­н­ня А. Громʼяк. Єгипет. історію та культуру ви­вчали укр. вчені В. Авдієв, В. Бузескул, С. Донич. Дипломат. від­носини України з Є. встановлено 25 січня 1992.

Літ.: Божок Г. Українці в Єгипті. Реґенсбурґ, 1946; Длин Н. А. Арабская Республика Египет. Москва, 1973; Арабская республика Египет. Москва, 1990; Бурьян М. С. Египет во внешней и колониальной политике Велико­британии. Лг., 1994; Гуцало С. Арабська Республіка Єгипет // Уряд. курʼєр. 1995, 16 верес.; Соколов О. Пер­спективний партнер // Там само; Егорин А. З. Египет нашего времени. Москва, 1998; Зеленев Е. И. Египет. Средние века. Новое время. С.-Петербург, 1999; Видясова М. Ф., Умеров М. Ш. Египет в последней трети ХХ в.: Опыт либерализации экономики и политической системы. Москва, 2002.

М. С. Бурʼян

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю