ЄГО́РОВ Олександр Іванович (15. 03. 1889, с. Березнегувате Херсон. губ., нині смт Микол. обл. — 14. 03. 1961) — військовик. Закін. Єлисаветгр. кавалерій. училище (нині Кірово­град, 1910), Качин. авіац. школу побл. Севастополя (1916). Як льотчик-винищувач служив у 12-му армій. загоні, брав участь у боях. Від серед. грудня 1917 — військ. льотчик 1-го Укр. армій. авіац. загону Армії УНР (Київ), від квітня 1918 — командир 1-го Запороз. авіац. загону. З приходом до влади геть­мана П. Скоропадського разом із загоном (майже у повному складі) залишився служити в армії Української Держави. Від квітня 1919 — ін­спектор (командувач) авіації Армії УНР. У вересні 1919 став одним із організаторів Ініціатив. гуртка по улаштуван­ню повітрових шляхів на Україні у м. Камʼянець-Подільський (нині Хмельн. обл.), чл. якого роз­робили проекти повітр. сполуче­н­ня України з Центр. Європою (Бухарестом, Кошицями, Від­нем, Прагою, Берліном та ін.) і при­єд­на­н­ня її до Між­нар. організації повітр. сполуче­н­ня та комунікації. Від листопада 1919 — у ЗС Пд. Росії, в січні 1920 побл. Одеси потрапив у більшов. полон. Служив у Червоній армії, пере­бував на командно-ін­структор. посадах у військ. авіац. школах, Військ.-повітр. академії (смт Моніно Моск. обл.); від 1927 — у Центр. будинку авіації і космонавтики (Москва). Під час 2-ї світової війни спів­працював у навч. пункті з ви­вче­н­ня ворожої авіац. техніки, що сприяв бо­йовій під­готовці льотного і тех. складу частин Моск. зони ППО. 1959 нагородж. почес. знаком ДТСААФ СРСР.