ЄГО́РОВ Олександр Ілліч (13(25). 10. 1883, м. Бузулук, нині Оренбур. обл., РФ — 23. 02. 1939, Москва) — військовик. Маршал Рад. Союзу (1935). Державні нагороди СРСР. Закін. Казан. піхотне юнкер. училище (Росія, 1905). Служив на Кавказі та у Київ. військ. окрузі. Під час 1-ї світової війни — командир роти і баталь­йону 132-го піхот. Бендер. полку (від 1917 — полковник). Після більшов. пере­вороту 1917 пере­йшов на бік рад. влади, 1918 вступив до РКП(б). Від­тоді працював у військ. від­ділі ВЦВК, брав участь у під­готовці декрету про створе­н­ня Червоної армії, був комісаром Всерос. гол. штабу, головою Вищої атестац. комісії з від­бору колиш. офіцерів у Червону армію. 1918–19 під час оборони м. Царицин (нині м. Волго­град, РФ) командував 10-ю армією; у липні–жовтні 1919 — 14-ю армією, що діяла на Пд. України проти денікінців і під­роз­ділів Армії УНР; від жовтня 1919 — Пд., 1920 — Пд.-Зх. фронтами. Під його керівництвом роз­роблена і здійснена Київ. операція 1920, внаслідок якої більшов. війська захопили значну частину Прав­обереж. України. Однак у ході подальшого на­ступу на Варшаву Є. і чл. рев.-військ. ради Пд.-Зх. фронту Й. Сталін від­мовилися виконати директиву Москви і пере­дати 1-у Кінну армію в оперативне упр. Зх. фронту, що стало однією з причин поразки Червоної армії. 1920–21 і 1924–25 — командувач Київ., 1927–31 — Білорус. військ. округів; 1931–37 — нач. Ген­штабу; 1937 — 1-й заст. наркома оборони СРСР; 1938 — командувач військами Закавказ. військ. округу. Брав активну участь у проведен­ні воєн. реформи 1924–25, один із ініціаторів тех. пере­оснаще­н­ня Червоної армії. 25 лютого 1938 звільнений з армії, у квітні того ж року заарешт., 22 лютого 1939 за звинуваче­н­нями в участі в антирад. військ.-фашист. заколоті й шпигунстві на користь Польщі та Німеч­чини засудж. до роз­стрілу. Реабіліт. 1956.