Еректильна дисфункція

ЕРЕКТИ́ЛЬНА ДИСФУ́НКЦІЯ — нездатність чоловіка досягти й підтримувати достатню для сексуального задоволення партнерів ерекцію. Термін «імпотенція» (від лат. іmpotentiа — слабкість, безсилля), який раніше використовували на позначення статевого безсилля чоловіків, нині у науковій літературі не застосовують, оскільки з погляду медичної деонтології він для них образливий. Окрім цього, поняття «імпотенція» ширше — його трактували як будь-яке патологічне відхилення таких фізіологічних проявів сексуальності, як ерекція, лібідо, еякуляція, оргазм. Явищем протилежного характеру є пріапізм — тривала ерекція, не пов’язана зі статевим збудженням.

Еректильні порушення можуть статися в будь-якому віці. Від 40-а до 70-ти р. Е. д. мають бл. 50 % чоловіків, від 20-ти до 40-а р. — бл. 30 %. Чим розвиненіша країна, тим більший відсоток чоловічого населення страждає на Е. д. Проблема має не лише медичне, а й соціальне значення: 60 % розлучень зумовлені Е. д., 30–70 % хворих на Е. д. перебувають у стані депресії тощо.

Причиною цього розладу може стати страх майбутнього статевого акту чоловіків молодого віку, які не мають достатнього досвіду сексуального спілкування, за наявності легкої сугестивності, невпевненості, комплексу неповноцінності. Збільшення кількості осіб з Е. д. пояснюють також підвищенням відсотка старіючих чоловіків, поширенням тяжких серцево-судинних та ендокринних захворювань (цукровий діабет, гіпертонічна хвороба, гіпогонадизм, атеросклероз), стресів. Втрата здатності до повноцінної ерекції може бути спричинена виробничими, побутовими, вогнепальними травмами статевих органів.

Е. д. поділяють на психогенні (при шизофренії, неврастенії, синдромі очікування невдачі, депресії, іпохондрії) та органічні, до яких відносять нейрогенні (при спінальних травмах, травмах головного мозку, полінейро-, мієлопатіях, паркінсонізмі), ендокринні (при цукровому діабеті, гіпогонадизмі, андропаузі) та васкулогенні, тобто судинні (перелом статевого члена, пріапізм, хвороба Пейроні, травми промежини, операції на органах малого тазу, варикозна, гіпертон., ішемічна хвороби тощо). При органічних розладах з часом проявляються психологічні проблеми. Основними психотравмувальними чинниками є невдалий статевий акт, пов’язаний з наявністю проблеми партнерських взаємин; конфлікти в парі; поведінка жінки (холодність, глузування, підозри в невірності, відсутність взаєморозуміння), страх перед нею; переживання, що травмують (напр., провина), або неприємні події, пов’язані з попередньою сексуальною активністю; боротьба за лідерство в сім’ї; несприятливі умови для статевої близькості. Часто психосексуальна проблема жінки проектується на чоловіка, викликаючи в нього комплекс провини й сексуальної неспроможності, її підвищена сексуальна активність також відіграє значну роль. Іноді виникає розлад ерекції стосовно певної жінки, яка являє цінність для чоловіка або, навпаки, є джерелом негативних психоемоційних реакцій, а також при перших сексуальних контактах із новими партнерками. Особливе значення мають психічна травма минулого, пов’язана з образою, ревнощами, зрадою; схильність до тривожності, самоаналізу; страх перед можливою невдачею; психопатії, психічні розлади (ендогенні й реактивні депресії, неврози). Усі особистісні риси загострюються як відповідь на дію психічної травми й зниження сексуальних реакцій, формується комплекс сексуальної (іноді й особистісної) неповноцінності. На тлі неврозу посилюється сексуальний розлад — від зниження адекватних ерекцій до їхнього зникнення, прискорення сім’явипорскування. Для психогенної Е. д. характерні раптовий початок під впливом психічної травми, нормальні ранкові ерекції, їхня повноцінність у період прелюдії й зниження або зникнення перед статевим актом під впливом страху. Часто психогенна Е. д. виникає на ґрунті хронічного стресу та ситуативних чинників (соціальна сфера, особиста невпорядкованість, безробіття та ін.). При цьому тимчасові невдачі чоловіки сприймають як серйозні проблеми.

Клінічні ознаки Е. д.: зниження або відсутність ерекції під час статевого акту, зниження частоти статевих актів та неможливість повторного статевого акту. На жаль, бл. 90 % чоловіків не звертаються до лікаря, хоча для 80–85 % з них лікування було б ефективним. Воно залежить від причини розвитку Е. д.

Основні принципи терапії: залучення сексуальної (подружньої) пари; використання психотерапії як провідного методу при всіх формах статевих розладів; індивідуальний підхід до лікувальної тактики у кожному конкретному випадку; необхідність комплексної терапії, що впливає на всі ушкоджені ланки регуляції; вживання симптоматичних препаратів. Крім цього, під час лікування здійснюють корекцію помилкових думок пацієнта про сексуальність, збагачують його уявлення про техніку статевого акту, особливості сексуальних переживань партнерів. Серед загальних методів лікування — здоровий спосіб життя (скорочення до мінімуму психоемоційних навантажень, повноцінний сон, відмова від шкідливих звичок, регулярне статеве життя); повноцінне за складом, збалансоване харчування, що містить достатню кількість вітамінів, амінокислот, макро- і мікроелементів; продукти бджільництва (мед, пилок, прополіс тощо); біологічно активні речовини з морепродуктів (трепанги, морський гребінець, краби, креветки, восьминоги, ікра морського їжака, морська капуста, червона і чорна ікра); адаптогени рослинного і тваринного походження (женьшень, лимонник китайський, радіола рожева, левзея, елеутерокок, пантокрин тощо); вітаміни і вітамінні комплекси; речовини, що впливають на мікроциркуляцію і судинний тонус статевих органів (вено- та артеріотоніки); препарати, які стимулюють центральну і периферичну нервові системи; метаболіти і ферменти, що регулюють обмін речовин; акупунктура, точковий масаж, гомео-, гідро-, бальнео-, електротерапія. В окремих випадках призначають гормональні препарати. Для покращення ерекції також використовують вакуум-констрикторні прилади, інтракавернозні ін’єкції, інтрауретральні свічки. При неефективності терапії можливе протезування (ендофалопротез вставляють всередину каверноз. тіл).

Симптоматичну медикаментозну терапію (лікування 1-ї лінії) найчастіше здійснюють препаратами інгібіторів фосфодіестерази 5-го типу, що мають доведену ефективність і складаються з таких діючих речовин, як силденафіл, варденафіл, таданафіл, уденафіл, аванафіл, лоденафіл або міроденафіл (напр., «Віагра», «Левітра», «Сіаліс» та ін.).

Розмір шрифту

Еректильна дисфункція

Рекомендована література

Інформація про статтю