Жук Андрій Ілліч

Визначення і загальна характеристика

ЖУК Андрій Ілліч (псевд. і крипт.: А. Андрієнко, А. Ільченко, А. Вовчанський, А. Ж., А. Б. та ін.; 01(13). 07. 1880, с. Вовчок, нині с. Вовчик Лубен. р-ну Полтав. обл. — 03. 09. 1968, Ві­день) — громадсько-політичний і ко­оперативний діяч, публіцист. Чоловік Г. Жук. Походив зі старовин. козац. роду. Дійсний член НТШ (1961). Закін. 3-річну парафіял. школу, надалі за­ймався самоосвітою. Працював писарем, від 1898 — канцелярист Лубен. повіт. земської управи. Під впливом С. Андрієвського, В. Шемета, В. Леонтовича, родини Яновських активно включився в укр. рух, був чл. лубен. нелегал. укр. гуртка, яким керували М. Порш і О. Кірст (1900–01 став первин. організацією РУПу). 1901 вмістив першу хронікал. публікацію у «ЛНВ». У тому ж році отримав посаду в статист. бюро Полтав. губ., яке очолював О. Русов, однак незабаром пере­їхав у містечко Білопі­л­ля (нині місто Сум. обл.), де за протекцією В. Леонтовича працював урядовцем на залізнич. станції. Як політично неблагонадійний при­званий до війська, однак 1902 у звʼязку з хворобою комісований. 1903 пере­їхав до Харкова, намагався створити гурток РУПу серед спів­роб. залізниці, поширював нелегал. літературу. Був заарешт., у жовтні 1904 амністований. Взяв участь у рев. подіях 1905–07 як сільс. агітатор разом з одним із засн. РУПу Д. Антоновичем. 1906 вдруге заарешт. і увʼязнений у Лукʼянів. тюрмі в Києві. 1907 разом із чл. ЦК УСДРП В. Вин­ниченком і В. Степанківським ви­йшов із тюрми під грош. за­ставу родини Юркевичів, а не­вдовзі нелегально пере­йшов кордон із Австро-Угорщиною. 1907–14 мешкав у Львові, працював ред. період. вид. Ревізій. союзу укр. кооперації. Поділяв по­гляди тієї частини рупівців, які виріше­н­ня нац. пита­н­ня повʼязували зі здійсне­н­ням соц. пере­творень. Від 1906 — чл. ЦК УСДРП, під­тримав політ. лінію М. Порша, який намагався не роз­ривати стосунків УСДРП з РСДРП. Спів­роб. парт. пресових органів «Гасло» та «Селянин» (1902–03), що виходили в Чернівцях і Львові, «Вільна Україна» (С.-Петербург, 1906), «Слово» (Київ, 1906–07), «Соціал-демократ» (Полтава, 1907), «Боротьба» (1906). У Львові спів­працював із с.-д. вид. «Земля і воля» (1908), був головою Закордон. групи УСДРП Над­дні­прянщини (1908–11), спів­ред. парт. часопису «Праця» (1909–10) й одночасно ред. друк. органів Ревізій. союзу укр. кооперації — ж. «Економіст» і «Самопоміч» (1909–14). У 1909 на просвітньо-екон. кон­гресі товариства «Просвіта» ви­ступив із про­грам. рефератом про значе­н­ня кооперації у визв. змага­н­нях українського народу. Член управи т-в «Просвіта» та «Сільський господар» (1910–14), спів­працював з їхніми друк. органами «Письмо з “Просвіти”» та «Господарський часопис», також дописував до «Діла» й «Ради». Від 1909 почав під­тримувати «ревізіоніст.» течію в УСДРП, ініціював заг.-парт. дис­кусію про висуне­н­ня на чільне місце в про­грамі нац. пита­н­ня, пошуки союзників у таборі націонал-демократії, пропагував ідею укр. держ. незалежності. 1911 разом зі своїми прихильниками В. Дорошенком, В. Степанківським та О. Назаріївим виключений з УСДРП її лідерами Л. Юркевичем, М. Поршем і В. Вин­ниченком. Від­тоді вважав себе продовжувачем надкласових традицій РУПу. Організував нараду над­дні­прян. емі­грантів, на якій створ. групу «Вільна Україна», що ставила своїм зав­да­н­ням пропаганду ідеї незалеж. України. 1912 заснував Укр. інформ. комітет, на основі якого з поч. 1-ї світової війни утворений Союз визволе­н­ня України. Став секр. і фактич. його керманичем, хоча офіційно був лише чл. проводу, спів­ред. вид. і період. органу — «Вісника Союзу визволе­н­ня України». Докладав зусиль, щоб громадськість не вважала союз креатурою держ. органів без­пеки Австро-Угорщини й Німеч­чини. Багато зробив для формува­н­ня з укр. полонених синьожупан. й сірожупан. дивізій. 1914 пере­їхав до Відня. Член Гол. укр. ради (1914–15), Заг. укр. ради від Над­дні­прян. України (1915–16), Центр. управи УСС (1915–20). Пере­бував на дипломат. службі в посольстві Української Держави у Відні. На за­проше­н­ня посла В. Липинського за­ймався справами укр. військовиків — колиш. полонених рос. армії. 1919 при­знач. радником МЗС УНР, у тому ж році виконував обовʼязки секр. двох нарад голів дипломат. пред­ставництв УНР–ЗУНР за кордоном (Ві­день, 18–22 червня; м. Карлсбад, 6–14 серп.). На­прикінці 1919 уві­йшов до Укр. нар. партії, що дотримувалася монарх. по­глядів. На знак не­згоди з політикою С. Петлюри щодо укла­да­н­ня союзниц. угоди з Польщею 1920 пішов у від­ставку. Деякий час працював референтом диктатора ЗОУНР Є. Петрушевича, на поч. 1920-х рр. спів­працював із Закордон. центром ЗУНР у Відні. Друкувався у його прес. органах — «Український прапор» (Ві­день; Берлін, 1920–29) й «Рада» (Львів), дописував до укр. часописів США й Канади. Спів­засн. Всеукр. нац. ради, до якої уві­йшли партії, опозиційно налаштовані до С. Петлюри. Належав до тієї її частини, яка вважала, що від­будова незалеж. України повин­на роз­початися з побудови самост. України у межах Галичини. Був спів­роб. органу партії хліборобів-демократів «Нове слово» (м. Зальцведель). 1922 заснував Комітет оборони зх.-укр. земель, на сторінках ж. «Визволе­н­ня» (1923) пропагував ідею галицько-волин. держави. Після 1923 пере­йшов на радянофіл. позиції, сподіваючись на побудову самост. України націонал-комуністами. 1930 ві­ді­йшов від актив. політики, повернувся до Львова й обійняв посаду кер. статист. від­ділу Ревізій. союзу укр. кооперації, що обʼ­єд­нував понад 3 тис. ко­оперативів. Спів­працював у період. органах союзу: «Господарсько-ко­оперативний часопис», «Ко­оперативна республіка», «Календарець ко­оператора». Ред. «Кредитової кооперації» (орган Центробанку в Львові), чл. Товариства укр. ко­операторів, що мало стати ідеол. осередком укр. кооп. руху. Спогади й історико-політол. стат­ті у 1930-і рр. друкував у львів. кооп. календарі-альманасі «Дні­про». 1940 таємно пере­йшов рад.-нім. кордон й оселився на старій віден. квартирі. Актив. діяч укр. віден. громади, її організацій. Друкувався у су­спільно-політ. періодиці Європи, США й Канади: «Українському віснику» (Берлін), «Краківських вістях» (у часи 2-ї світової війни), «Вільній Україні», «Українському само­стійнику» та «Сучасності». Остан­ні роки життя присвятив дослідж. історії укр. рев. руху поч. 20 ст. Багато його нена­друк. праць про су­спільно-політ. життя на Лубенщині кін. 19 — поч. 20 ст., нариси (про діячів укр. руху — В. Доманицького, В. Дорошенка, А. Лівицького, Л. Когута, Ю. Кол­ларда, В. Сімовича, Ю. Сірого та багатьох ін., уривки спогадів, щоден­ник за 60 р., листува­н­ня з укр. есдеками й В. Липинським) складають особистий архів. фонд Ж., що зберігається у Канад. нац. архіві в От­таві.

Пр.: Статистика українських бурс в Галичині. Л., 1911; Українська кооперація в Галичині. Л., 1913; Рятункова акція для Великої України. Л., 1933; Українська кооперація в Польщі. Л., 1934; Як ді­йшло до заснува­н­ня «Союзу визволе­н­ня України» // Календар-альм. «Дні­про» на 1935 р. Л., 1934; Братство тарасівців (Організація українського національного активізму 90-х рр. минулого столі­т­тя) // Укр. вісн. 1943. № 15(114); Автобіо­графії ерупістів. Василь Сімович // Вільна Україна. 1954. Ч. 3; Український революційний рух на Донщині в 1904–1905 рр. // Там само; Моя журналістська діяльність. I. На Над­дні­прянській Україні, до еміграції (1901–1907) // Укр. само­стійник. 1960. № 7–8; Лубенська кон­ституція української держави // Сучасність. 1961. № 11; Памʼяті Миколи Порша (1877–1944) // Там само. 1962. № 1; Автобіо­графії ерупістів. Аркадій Кучерявенко (1876–1937) // Вільна Україна. 1962. Ч. 35–36; Михайло Русов і його батьки (Роля родини Русових в українському громадському житті) // Там само. 1963. № 6(30), 9(33), 10(34); До історії української політичної думки перед [першою] світовою війною // Harvard Ukrainian Studies. 1985. Vol. 9, № 3–4; Проф. М. Грушевський і Союз визволе­н­ня України в роках Першої світової війни // Молода нація. 2002. № 3(24).

Літ.: Витанович І. Андрій Жук (Ільченко), ко­оператор-громадянин. Л., 1938; O. Andriewska. The polities of national identity: Ukrainian Question in Russia, 1904–1912. Harvard, 1991; Жук Ю. Спогади про батька // ПЧ. 1994. Ч. 4; Сніцарчук Л. Жук Андрій // Укр. журналістика в іменах. Л., 1996. Вип. 3; Патер І., Пастушенко Р. Андрій Жук (1880–1968) // Укр. ко­оператори: Істор. нариси. Кн. 1. Л., 1999; Срібняк І. Полонені українці в Австро-Угорщині та Німеч­чині (1914–1920). К., 1999; Срібняк І., Солов­йова В. Українські військово-санітарні місії в Німеч­чині та Австро-Угорщині (1918–1920). К., 2000; Осташко Т. А. Жук в добі національно-визвольних змагань // Молода нація. 2002. № 3(24); Гирич І. У тіні В. Липинського (А. Жук як політичний мислитель й дослідник історії визвольного руху) // Там само; Його ж. «Федераліст» очима «само­стійника» (до історії написа­н­ня стат­ті А. Жука «М. Грушевський та СВУ») // Там само; Ясь О. А. Жук у світлі сучасної української історіо­графії // Там само.

І. Б. Гирич

Завантажити статтю