Жупанчин Отон

Визначення і загальна характеристика

ЖУПА́НЧИЧ Отон (Župančič Oton; псевд.: Beli Kranjec, Smiljan Smiljanič, Gojko; 23. 01. 1878, с. Виниця, нині Словенія — 11. 06. 1949, Любляна) — словенський поет, пере­кладач. Дійсний член Словен. АН і мистецтв (1938), почес. д-р Люблян. університету (1948). Закін. Віден. університет (1900). Працював міським архіваріусом Любляни (1913–18), драматургом та дир. Словен. нац. театру (1918–49). Під час навч. у Люблян. гімназії належав до неофіц. учнів. гуртка катол. спрямува­н­ня «Liga», що збирався у Я.-Е. Крека, котрий за­охочував юнаків до ви­вче­н­ня словʼян. мов і літ-р та влас. спроб у творчості. Від нього ж отримав кн. «Руський спів­аник» К. Паньківського (Л., 1888), у якій, крім нар. пісень, вміщено також кілька десятків поезій (або уривків з них) Т. Шевченка та ін. укр. поетів. Від 1894 Ж., разом з І. Цанкарем, Й. Мурном і Д. Кетте, — чл. кон­спіратив. учнів. літ.-світо­гляд. товариства «Zadruga», а на межі 20 ст. вони започаткували нову течію, суголосну з європ. модерніст. естет. прямува­н­нями, т. зв. словен. модерн. Кожна з 9-ти поет. збірок Ж. становить від­мін. від поперед. етап світос­при­йма­н­ня та його худож. від­творе­н­ня, зокрема «Čaša opojnosti» (1899) — наслідок віден. захоплень поетикою європ. модернізму, втілений у сплески молодечої еротики, декадент. мотивів тощо; «Čez plan» (1904) — рішучий роз­рив з поперед. на­строями, вибух мотивів зачарува­н­ня жи­т­тям, залюбле­н­ня у рідний край; у зб. «Samogovori» (1908) поет по­став як філософ, самоаналітик, занепокоєний долею вітчизни патріот; «V zarje Vidove» (1920) та «Zimzelen pod snegom» (1945) остаточно сформували образ Ж. як поета-патріота, мислителя, майстра поезії. За­ймався також худож. пере­кладом (пере­важно для театру). Про захопле­н­ня Ж. укр. нар. і мист. поезією писали у спогадах чи роз­відках словенці Й. Абрам, Т. Дебеляк, Ф. Ілешич, Ф. Без­лай, Ф. Коблар, Й. Махнич, А. Ґлазер, франц. славіст Л. Теньєр, укр. дослідники. Його поема «Duma» (у зб. «Samogovori») «має горду назву, запозичену без­посередньо з Шевченка», — за­значав Т. Дебеляк, маючи на увазі, що й створ. вона саме у час виходу 2-том. «Кобзаря» у пере­кладі Й. Абрама. На думку А. Ґлазер, Шевченкова поезія і укр. пісня сприяли формуван­ню в Ж. загостреного сприйня­т­тя долі рід. народу і життя взагалі. З приміткою «Maloruski motiv» під псевд. Gojko Ж. опублікував вільний пере­спів укр. нар. пісень «Вітер» та «Дві сосни» у часописі «Dom in svet» (1894, č. 16), а згодом — у власній зб. «Pisanice» (1900), у якій також під на­звою «Večer» на­друкував пере­клад вірша С. Воробкевича «Вечірня пісня» (вперше опубл. у дит. часописі «Vrtec», 1895, č. 6 під псевд. Smiljan Smiljanič). 1981 у Любляні засн. Б-ку ім. Ж.

Літ.: A. Cronia. Ottone Župančič. Rim, 1928; J. Vidmar. Oton Župančič. Ljubljana, 1978; Гримич В. За Кобзаревою луною // Всесвіт. 1983. Ч. 3; І. Mušič. Oton Župánčič: Življenje in delo. Ljubljana, 2007.

В. Г. Гримич

Завантажити статтю