Жупанчин Отон

Визначення і загальна характеристика

ЖУПА́НЧИЧ Отон (Župančič Oton; псевд.: Beli Kranjec, Smiljan Smiljanič, Gojko; 23. 01. 1878, с. Виниця, нині Словенія — 11. 06. 1949, Любляна) — словенський поет, перекладач. Дійсний член Словен. АН і мистецтв (1938), почес. д-р Люблян. університету (1948). Закін. Віден. університет (1900). Працював міським архіваріусом Любляни (1913–18), драматургом та дир. Словен. нац. театру (1918–49). Під час навч. у Люблян. гімназії належав до неофіц. учнів. гуртка катол. спрямування «Liga», що збирався у Я.-Е. Крека, котрий заохочував юнаків до вивчення слов’ян. мов і літ-р та влас. спроб у творчості. Від нього ж отримав кн. «Руський співаник» К. Паньківського (Л., 1888), у якій, крім нар. пісень, вміщено також кілька десятків поезій (або уривків з них) Т. Шевченка та ін. укр. поетів. Від 1894 Ж., разом з І. Цанкарем, Й. Мурном і Д. Кетте, — чл. конспіратив. учнів. літ.-світогляд. товариства «Zadruga», а на межі 20 ст. вони започаткували нову течію, суголосну з європ. модерніст. естет. прямуваннями, т. зв. словен. модерн. Кожна з 9-ти поет. збірок Ж. становить відмін. від поперед. етап світосприймання та його худож. відтворення, зокрема «Čaša opojnosti» (1899) — наслідок віден. захоплень поетикою європ. модернізму, втілений у сплески молодечої еротики, декадент. мотивів тощо; «Čez plan» (1904) — рішучий розрив з поперед. настроями, вибух мотивів зачарування життям, залюблення у рідний край; у зб. «Samogovori» (1908) поет постав як філософ, самоаналітик, занепокоєний долею вітчизни патріот; «V zarje Vidove» (1920) та «Zimzelen pod snegom» (1945) остаточно сформували образ Ж. як поета-патріота, мислителя, майстра поезії. Займався також худож. перекладом (переважно для театру). Про захоплення Ж. укр. нар. і мист. поезією писали у спогадах чи розвідках словенці Й. Абрам, Т. Дебеляк, Ф. Ілешич, Ф. Безлай, Ф. Коблар, Й. Махнич, А. Ґлазер, франц. славіст Л. Теньєр, укр. дослідники. Його поема «Duma» (у зб. «Samogovori») «має горду назву, запозичену безпосередньо з Шевченка», — зазначав Т. Дебеляк, маючи на увазі, що й створ. вона саме у час виходу 2-том. «Кобзаря» у перекладі Й. Абрама. На думку А. Ґлазер, Шевченкова поезія і укр. пісня сприяли формуванню в Ж. загостреного сприйняття долі рід. народу і життя взагалі. З приміткою «Maloruski motiv» під псевд. Gojko Ж. опублікував вільний переспів укр. нар. пісень «Вітер» та «Дві сосни» у часописі «Dom in svet» (1894, č. 16), а згодом — у власній зб. «Pisanice» (1900), у якій також під назвою «Večer» надрукував переклад вірша С. Воробкевича «Вечірня пісня» (вперше опубл. у дит. часописі «Vrtec», 1895, č. 6 під псевд. Smiljan Smiljanič). 1981 у Любляні засн. Б-ку ім. Ж.

Завантажити статтю