Екологія медична

ЕКОЛО́ГІЯ МЕДИ́ЧНА — роз­діл екології, що ви­вчає вплив умов довкі­л­ля на здоровʼя населе­н­ня. Основи Е. м. укр. вчені заклали у 90-х рр. 20 ст. Нині пере­буває на стадії становле­н­ня, об­ґрунтува­н­ня теор. основ, формува­н­ня понятій. апарату, ви­значе­н­ня критеріїв оцінки від­повід. дослідж., мети та зав­дань. Роз­вивається на межі медицини та екології, повʼязана з гігієною, токсикологією, медичною гео­графією та ін. Е. м. трактують також як світо­гляд, за яким людину роз­глядають у нерозрив. звʼязку з живою та неживою природою і соц. сферою її існува­н­ня. На 13-му Наук. зʼ­їзді гігієністів України (Харків, 1997), присвяч. пріоритет. про­блемам гігієн. науки, Е. м., сан. практики та охорони здоровʼя, від­значено, що методологія сучас. пі­зна­н­ня взаємин у системі людина–довкі­л­ля є різноплановою і має тенденцію до інтеграції фундам. та соц. сфер буття. Згідно з ріше­н­ням 4-ї Міністер. конф. з навколиш. середовища та здоровʼя (Будапешт, 2004), осн. зав­да­н­нями Е. м. 21 ст. є вимірюва­н­ня, оцінюва­н­ня та запобіга­н­ня небезпеці, зумовленій за­брудне­н­ням довкі­л­ля. За умов НТП ви­вче­н­ня закономірностей та чин­ників, які призводять до поруше­н­ня рівноваги між довкі­л­лям та здоровʼям людини, є основою створе­н­ня системи ієрархіч. від­повід­альності су­спільства і його ін­ституцій.

Найбільш виправ­даним є дослідж. становле­н­ня Е. м. у звʼязку з роз­витком гігієни, що ви­вчає вплив чин­ників довкі­л­ля на здоровʼя людини, її праце­здатність та тривалість життя, роз­робляє нормативи, вимоги та сан. заходи, спрямовані на оздоровле­н­ня насел. місць, умов життя та діяльності людей. Якщо гігієна традиційно акцентує увагу на стані довкі­л­ля та оцінюван­ні ефективності практ. рішень з його нормалізації, то Е. м., крім цього, виявляє донозол. зміни в організмі людини, тобто зміни, які виникають ще до роз­витку захворюва­н­ня. Діагностика стану довкі­л­ля, здоровʼя насел. та сан. стану з метою встановле­н­ня між ними причин­но-наслідк. звʼязків та формува­н­ня необхідного для людини природ. і соц. середовищ потребує подальшого роз­витку валеології, санології, вче­н­ня про норму в біо­логії та медицині, фіз. роз­виток людини, роз­робле­н­ня принципів та методів корекції пере­дпатол. станів тощо. Від­бувається взаємо­збагаче­н­ня окремих гігієн. та мед.-екол. галузей. Так, ви­вче­н­ня здоровʼя робітників пром. під­приємств як наслідок умов праці і чин­ників пром. екології є недо­статнім, якщо не враховувати умови їхнього прожива­н­ня, харчува­н­ня тощо. Е. м. ще не досягла такого рівня роз­витку та диференціації, коли б можна було говорити про її структурованість як науки. Хоча іноді фахівці виділяють, на їхню думку, від­носно самост. галузі: сан. екологія, екол. токсикологія, екол. фармакологія, інформ. екологія, екол. психіатрія, екол. гістологія та ін. Становле­н­ня Е. м. спів­пало в часі зі становле­н­ням екології як біо­соц. дисципліни, яка по­єд­нує екологію людини та екологію соціальну. У єдиному потоці екологізації усіх сторін жит­тєдіяльності людини (екологія хімічна, екологія радіаційна, екологія виробництва) Е. м. посідає особливе місце через виправ­даний антропоцентризм та наявність певного доробку, пред­ставленого досягне­н­нями гігієни, зокрема сформованими принципами й практикою гігієн. регламентува­н­ня потенційно небезпеч. чин­ників вироб. середовища хім., фіз. і біол. природи. Становле­н­ня Е. м. як результат зли­т­тя двох напрямів медицини — клін. та гігієн. — збагачує термінол. базу мед. науки не лише за рахунок нових термінів, а й за рахунок роз­шире­н­ня змісту наявних.

Під екол. патологією ро­зуміють заг.-патол. зміни в організмі, що виникли внаслідок дії техноген­но зміненого довкі­л­ля, але у своєму роз­витку не ді­йшли до стадії явної нозології. Це сукупність дистрофіч., некробіо­тич., некротич., проліфератив., репаратив. процесів та змін у клітинах і субклітин. структурах, що від­ображають і поруше­н­ня в організмі, і наявність компенсатор. процесів. Ці зміни можуть бути значними, але важко діагностованими у певного хворого, оскільки ініціальні механізми екол. патології роз­виваються повільно, тривалий час компенсуються і не су­проводжуються зниже­н­ням функцій навіть найбільш уражених органів. У звʼязку з цим екол. патологію від­носять до того чи ін. син­дрому або не кваліфікують взагалі і до зʼясува­н­ня справж. причини називають за гео­графією того місця, де вперше виявлено подібні захворюва­н­ня. У донозол. період ефективні нетрадиц. методи терапії (голковколюва­н­ня, масаж, гомео-, фітотерапія тощо). Ступ. їхньої ефективності залежить від адаптац., компенсатор. та репаратив. можливостей тканин, органів, систем та організму в цілому. Коли ж адаптац. можливості вичерпано, роз­вивається певне захворюва­н­ня, для якого характерні етіологія, патогенез, морфогенез, клін. прояви і яке потребує специфіч. лікува­н­ня. Гігієн. донозол. діагностика також складна. Говорити про екол. нозологію можна тоді, коли мед. практика стикається з не­звичайною хворобою. Орієнтувати практ. медицину на виявле­н­ня не­звичайних хвороб — одне з зав­дань Е. м. На клініку «неекол.» хвороб також впливають умови життя людини. Техноген­не за­брудне­н­ня довкі­л­ля витісняє природні (ендемічні) форми патології всіх живих істот та неминуче накладає на них свій від­биток.

Про­блеми Е. м. в Україні ви­вчають у мед. н.-д. установах та ВНЗах. Зокрема спів­роб. Ін­ституту гігієни та мед. екології АМНУ (Київ) досліджують гігієн. аспекти ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, механізми біол. дії чин­ників довкі­л­ля, про­блеми гігієн. регламентува­н­ня хім., фіз. та біол. чин­ників, інвентаризації джерел за­брудне­н­ня атмо­сфер. повітря, водойм, ґрунту, пита­н­ня екол.-гігієн. без­пеки насел. окремих регіонів; сприяють організації держ. служби генет. моніторингу для обліку вад роз­витку та спадк. захворювань з урахува­н­ням стану довкі­л­ля. В Ін­ституті медицини праці АМНУ (Київ) осн. акцент зроблено на аналізі спів­від­ношень гігієн. та екол. нормува­н­ня, пошуку заг. закономірностей та виявлен­ні їхньої специфіки; об­ґрунтовано 2 типи хім. навантаже­н­ня на природні системи (критич. і допустимий) та 2 рівні його нормува­н­ня — глобал. і біо­геоценологічний. Комбіновану дію на організм людини чин­ників довкі­л­ля різної природи, зокрема хім. за­бруднювачів та радіонуклідів, ви­вчають вчені Нац. (Київ) та Донец. мед. університетів. 1994 при Дні­проп. мед. академії створ. НДІ мед. екології, спів­роб. якого зосередили увагу на наук. пошуку обʼєкта Е. м., дослідж. морфол. структур, що змінюються під впливом екзоген. чин­ників, зокрема ксенобіо­тиків. НДІ разом з наук.-метод. центром санації «Екологія та здоровʼя», фондом охорони праці Дні­проп. міського упр. економіки та соц. роз­витку роз­робив про­грами навч.-оздоров. курсів з питань Е. м., комплексну про­граму мед.-екол. вихова­н­ня та освіти для учнів серед. навч. закладів і ВНЗів, мед. працівників, населе­н­ня. Науковці Львів. мед. університету ви­вчають пере­важно клін. аспекти Е. м. Осн. напрямом їхніх дослідж. є встановле­н­ня морфол. субстрату екол. патології, насамперед, патоморфозу захворювань різних груп насел. України, викликаних чин­никами довкі­л­ля. Крім того, значну увагу львів. дослідники приділили т. зв. чернів. хім. хворобі, причинам виникне­н­ня алопеції у дітей тощо. На значну увагу заслуговує напрям Е. м., що тісно повʼязаний з медициною ката­строф і ви­вчає най­ближчі та від­далені наслідки для здоровʼя людини природ. і техноген. аварій. Пріоритет. про­блемам Е. м. присвяч. праці Є. Гончарука, М. Шандали, А. Сердюка, Ю. Кундієва, І. Трахтенберґа, Д. Зербіно, М. Про­данчука, В. Бардова

Завантажити статтю