Економічна історія

ЕКОНОМІ́ЧНА ІСТО́РІЯ — наука, що досліджує еволюцію господарського буття та економічної діяльності людства з найдавніших часів до сьогоде­н­ня, ви­вчає закономірності історичного роз­витку економічних систем країн світу з урахува­н­ням різних критеріїв періодизації світогосподарського роз­витку. Корі­н­ня Е. і. сягає давнього періоду існува­н­ня єдиного світо­гляд. зна­н­ня, яке узагальнювало досвід госп. жит­тєдіяльності тогочас. су­спільств. Вона ви­окремилась у самост. галузь екон. зна­н­ня, що має свій специфіч. предмет дослідж., методологію та методи пі­зна­н­ня, у серед. 19 ст. В остан­ній третині 19 ст. в окремих ВНЗах Європи та США Е. і. почали викладати як самост. навч. дисципліну. На укр. землях вперше цю тематику дослідив проф. Харків. університету В. Левитський.

Предметом дослідж. Е. і. є госп. жит­тєдіяльність людства в істор. роз­витку та різноманітності форм її вияву, а також еволюція соц.-екон. від­носин народів світу з найдавніших часів донині. На сучас. етапі ці дослідж. охоплюють широке коло про­блем: екон. історію країн, регіонів, тер.; історію роз­витку світ. екон. спів­товариства; спадковість та багатоваріантність екон. роз­витку; чин­ники, що ви­значають рівень та характер екон. роз­витку людства, специфічність нац. економік; екон. політику держави, повʼязану зі здійсне­н­ням госп. реформ; істор. еволюцію ін­ституц. систем; істор. роз­виток провід. галузей господарства тощо. Про­блематику Е. і. структурують за різними критеріями: приналежністю до певної екон. епохи (Е. і. Стародав. світу, епохи Від­родже­н­ня та ін.), у просторовому роз­різі (країн Зх. Європи, Пн. Америки тощо), у від­творюв. та галуз. зрізах господарюва­н­ня (роз­витку виробництва, торгівлі, грош. обігу та ін.). Своєрідність предмета Е. і., повʼязана з її між­дисциплінар. характером, накладає від­биток на заг.-наук. та специфічні методи, які за­стосовують у цій сфері наук. пі­зна­н­ня. Специфіч. методом Е. і. є емпірико-істор., засн. на за­стосуван­ні істор. фактів для об­ґрунтува­н­ня соц.-екон. закономірностей істор. роз­витку су­спільства. Вдосконале­н­ня методології істор.-екон. пі­зна­н­ня сприяло започаткуван­ню у 2-й пол. 20 ст. контрфактич. дослідж., або модел. імітації, що базується на умов. припуще­н­нях. У праці амер. економіста Р. Фоґеля «Railroads and American Economic Growth: Essays in Econometric History» («Залізниці й зро­ста­н­ня американської економіки: Нариси з економетричної історії», Балтімор, 1964) здійснено фундаментал. дослідж. на тему «Що було б з транс­порт­ною системою США, якби не були вина­йдені залізниці?». У звʼязку з цим 1966 дослідник за­провадив у наук. обіг поня­т­тя «нова Е. і.». Викори­ста­н­ня сучас. методів статист. аналізу та матем. моделюва­н­ня для ви­вче­н­ня, оцінюва­н­ня (пере­оцінюва­н­ня) істор. подій, виявле­н­ня їх значе­н­ня для майбутнього сприяло формуван­ню специфіч. галузі екон. науки, що отримала назву кліометрія (від імені давньогрец. музи історії Кліо). Ви­зна­н­ням важливості та пер­спективності наук. пошуків у цьому напрямі стало присудже­н­ня 1993 Нобелів. премії з економіки Р. Фоґелю та Д. Норту за роз­виток нових під­ходів у дослідж. з Е. і., засн. на за­стосуван­ні екон. теорії та кількіс. методів для поясне­н­ня екон. й ін­ституц. змін.

Метою Е. і. є пі­зна­н­ня істор. закономірностей еволюції екон. систем народів світу, роз­кри­т­тя генет. спадкоємності та нац. особливостей роз­витку госп. форм окремих країн, за­стосува­н­ня цих знань у практич. діяльності, спрямованій на роз­вʼяза­н­ня жит­тєво важливих про­блем людства. Як фундаментал. дисципліна, Е. і. посідає важливе місце в системі екон. наук і екон. освіти. Вона органічно повʼязана та роз­вивається у тісному взаємозвʼязку з екон. теорією, макро­економікою, між­нар. економікою, демо­графією, соціологією, психологією, політологією, усіма істор. дисциплінами. Використовуючи матеріал, на­громаджений у межах цих наук, Е. і. збагачує їх необхід. фактами та узагальне­н­нями істор.-екон. характеру. На думку Д. Норта, вона ви­вчає функціонува­н­ня екон. систем у часі, від­так дослідж. в цій галузі не лише до­зволяють по-новому по­глянути на економіку минулого, але й сприяють роз­витку екон. теорії, надаючи їй аналіт. схему, за допомогою якої можна краще зро­зуміти екон. еволюцію. Зміст Е. і. як науки та навч. дисципліни виявляється у низці її найважливіших функцій: освітньо-пі­знавал. (збір, ви­вче­н­ня та узагальне­н­ня фактів госп. еволюції людства), методол. (роз­робле­н­ня категоріал. апарату, об­ґрунтува­н­ня обʼєктив. соц.-екон. закономірностей істор. еволюції екон. систем, роз­кри­т­тя генет. спадкоємності та нац. особливостей роз­витку госп. форм окремих країн світу), практично-про­гнозуючій (перед­баче­н­ня подальшого роз­витку та об­ґрунтува­н­ня шляхів еволюції екон. систем, проектува­н­ня їхніх ймовір. параметрів, роз­робле­н­ня найбільш доціл. стратегії і тактики госп. роз­витку, на­да­н­ня практич. рекомендацій), світо­гляд. (роз­шире­н­ня наук. світо­гляду, формува­н­ня екон. культури, екон. мисле­н­ня майбут. фахівців, на­да­н­ня йому реалізму, історизму та мас­штабності), вихов. (утвердже­н­ня гуманіст. ідеалів, формува­н­ня почу­т­тя патріотизму, морал. та політ. від­повід­альності за прийняті госп. ріше­н­ня). Як джерело знань та досвіду, на­громаджених людством на шляху сусп. про­гресу, Е. і. має важливе наук.-пі­знавал. значе­н­ня, повʼязане з роз­робле­н­ням категоріал. апарату, об­ґрунтува­н­ням обʼєктив. соц.-екон. закономірностей істор. еволюції екон. систем, проектува­н­ням їхніх майбут. параметрів та форм вияву на основі роз­кри­т­тя обʼєктив. внутр. суперечностей за­значених процесів, шляхів та методів їх виріше­н­ня з метою по­ступал. госп. роз­витку су­спільства. Практичне значе­н­ня Е. і. повʼязане з узагальне­н­ням госп. досвіду, на­громадженого людством, що дає змогу вченим та практикам про­гнозувати екон. роз­виток, роз­робляти найбільш доцільну екон. стратегію і тактику екон. політики, уникати помилок при здійснен­ні госп. реформ. Зна­н­ня в галузі Е. і. до­зволяють об­ґрунтовувати конкретні шляхи та методи реалізації екон. політики, рац. форми упр. госп. процесами, практичні заходи, спрямовані на роз­вʼяза­н­ня певних екон. про­блем та суперечностей з метою досягне­н­ня ефектив. результатів роз­витку виробництва і зро­ста­н­ня жит­тєвого рівня населе­н­ня.

Завантажити статтю