Економічна історія

ЕКОНОМІ́ЧНА ІСТО́РІЯ – наука, що досліджує еволюцію господарського буття та економічної діяльності людства з найдавніших часів до сьогодення, вивчає закономірності історичного розвитку економічних систем країн світу з урахуванням різних критеріїв періодизації світогосподарського розвитку. Коріння Е. і. сягає давнього періоду існування єдиного світогляд. знання, яке узагальнювало досвід госп. життєдіяльності тогочас. суспільств. Вона виокремилась у самост. галузь екон. знання, що має свій специфіч. предмет дослідж., методологію та методи пізнання, у серед. 19 ст. В останній третині 19 ст. в окремих ВНЗах Європи та США Е. і. почали викладати як самост. навч. дисципліну. На укр. землях вперше цю тематику дослідив проф. Харків. університету В. Левитський.

Предметом дослідж. Е. і. є госп. життєдіяльність людства в істор. розвитку та різноманітності форм її вияву, а також еволюція соц.-екон. відносин народів світу з найдавніших часів донині. На сучас. етапі ці дослідж. охоплюють широке коло проблем: екон. історію країн, регіонів, тер.; історію розвитку світ. екон. співтовариства; спадковість та багатоваріантність екон. розвитку; чинники, що визначають рівень та характер екон. розвитку людства, специфічність нац. економік; екон. політику держави, пов’язану зі здійсненням госп. реформ; істор. еволюцію інституц. систем; істор. розвиток провід. галузей господарства тощо. Проблематику Е. і. структурують за різними критеріями: приналежністю до певної екон. епохи (Е. і. Стародав. світу, епохи Відродження та ін.), у просторовому розрізі (країн Зх. Європи, Пн. Америки тощо), у відтворюв. та галуз. зрізах господарювання (розвитку виробництва, торгівлі, грош. обігу та ін.). Своєрідність предмета Е. і., пов’язана з її міждисциплінар. характером, накладає відбиток на заг.-наук. та специфічні методи, які застосовують у цій сфері наук. пізнання. Специфіч. методом Е. і. є емпірико-істор., засн. на застосуванні істор. фактів для обґрунтування соц.-екон. закономірностей істор. розвитку суспільства. Вдосконалення методології істор.-екон. пізнання сприяло започаткуванню у 2-й пол. 20 ст. контрфактич. дослідж., або модел. імітації, що базується на умов. припущеннях. У праці амер. економіста Р. Фоґеля «Railroads and American Economic Growth: Essays in Econometric History» («Залізниці й зростання американської економіки: Нариси з економетричної історії», Балтімор, 1964) здійснено фундаментал. дослідж. на тему «Що було б з транспортною системою США, якби не були винайдені залізниці?». У зв’язку з цим 1966 дослідник запровадив у наук. обіг поняття «нова Е. і.». Використання сучас. методів статист. аналізу та матем. моделювання для вивчення, оцінювання (переоцінювання) істор. подій, виявлення їх значення для майбутнього сприяло формуванню специфіч. галузі екон. науки, що отримала назву кліометрія (від імені давньогрец. музи історії Кліо). Визнанням важливості та перспективності наук. пошуків у цьому напрямі стало присудження 1993 Нобелів. премії з економіки Р. Фоґелю та Д. Норту за розвиток нових підходів у дослідж. з Е. і., засн. на застосуванні екон. теорії та кількіс. методів для пояснення екон. й інституц. змін.

Метою Е. і. є пізнання істор. закономірностей еволюції екон. систем народів світу, розкриття генет. спадкоємності та нац. особливостей розвитку госп. форм окремих країн, застосування цих знань у практич. діяльності, спрямованій на розв’язання життєво важливих проблем людства. Як фундаментал. дисципліна, Е. і. посідає важливе місце в системі екон. наук і екон. освіти. Вона органічно пов’язана та розвивається у тісному взаємозв’язку з екон. теорією, макроекономікою, міжнар. економікою, демографією, соціологією, психологією, політологією, усіма істор. дисциплінами. Використовуючи матеріал, нагромаджений у межах цих наук, Е. і. збагачує їх необхід. фактами та узагальненнями істор.-екон. характеру. На думку Д. Норта, вона вивчає функціонування екон. систем у часі, відтак дослідж. в цій галузі не лише дозволяють по-новому поглянути на економіку минулого, але й сприяють розвитку екон. теорії, надаючи їй аналіт. схему, за допомогою якої можна краще зрозуміти екон. еволюцію. Зміст Е. і. як науки та навч. дисципліни виявляється у низці її найважливіших функцій: освітньо-пізнавал. (збір, вивчення та узагальнення фактів госп. еволюції людства), методол. (розроблення категоріал. апарату, обґрунтування об’єктив. соц.-екон. закономірностей істор. еволюції екон. систем, розкриття генет. спадкоємності та нац. особливостей розвитку госп. форм окремих країн світу), практично-прогнозуючій (передбачення подальшого розвитку та обґрунтування шляхів еволюції екон. систем, проектування їхніх ймовір. параметрів, розроблення найбільш доціл. стратегії і тактики госп. розвитку, надання практич. рекомендацій), світогляд. (розширення наук. світогляду, формування екон. культури, екон. мислення майбут. фахівців, надання йому реалізму, історизму та масштабності), вихов. (утвердження гуманіст. ідеалів, формування почуття патріотизму, морал. та політ. відповідальності за прийняті госп. рішення). Як джерело знань та досвіду, нагромаджених людством на шляху сусп. прогресу, Е. і. має важливе наук.-пізнавал. значення, пов’язане з розробленням категоріал. апарату, обґрунтуванням об’єктив. соц.-екон. закономірностей істор. еволюції екон. систем, проектуванням їхніх майбут. параметрів та форм вияву на основі розкриття об’єктив. внутр. суперечностей зазначених процесів, шляхів та методів їх вирішення з метою поступал. госп. розвитку суспільства. Практичне значення Е. і. пов’язане з узагальненням госп. досвіду, нагромадженого людством, що дає змогу вченим та практикам прогнозувати екон. розвиток, розробляти найбільш доцільну екон. стратегію і тактику екон. політики, уникати помилок при здійсненні госп. реформ. Знання в галузі Е. і. дозволяють обґрунтовувати конкретні шляхи та методи реалізації екон. політики, рац. форми упр. госп. процесами, практичні заходи, спрямовані на розв’язання певних екон. проблем та суперечностей з метою досягнення ефектив. результатів розвитку виробництва і зростання життєвого рівня населення.

В. Д. Базилевич