Економічне районування
ЕКОНОМІ́ЧНЕ РАЙОНУВА́ННЯ — розмежування економічного простору держави на окремі територіальні ланки, системна цілісність яких забезпечується певною однорідністю господарської спеціалізації, наявністю внутрішніх прямих та опосередкованих звʼязків між субʼєктами господарювання, виконанням зовнішніх економічних функцій. Е. р. — одна з осн. складових теорії та практики регіоналізації як процесу наук. обґрунтування і практ. виділення територ. таксонів різного рівня комплексності (від спеціаліз. до інтеграл.) та ієрархізації (мікро-, мезо- та макротеритор. рівні). В основі Е. р. — геогр. поділ праці та повʼяз. з ним територ. спеціалізація госп. діяльності. Їх обʼєктив. характер визначається територ. диференціацією чинників та передумов госп. діяльності: відмінністю в екон.-геогр. положенні різних частин території країни, їх забезпеченістю мінерал.-сировин., водними, земел., ліс. та ін. ресурсами, людським капіталом тощо. Е. р. може бути комплекс. та галузевим. Комплексне Е. р. охоплює всі сфери господарства території в їх єдності та взаємозвʼязку. Галуз. Е. р. ґрунтується лише на певних ланках госп. діяльності, напр., пром., с.-г. районування тощо.
У процесі істор. розвитку значимість Е. р. зазнала певних змін. В умовах соціаліст. системи господарювання Е. р. було обʼєктив. основою та орган. частиною планування нар. господарства країни, упр. його розвитком. У межах України в період планової економіки виділяли 3 великі екон. р-ни — Донец.-Придніпров. (Дніпроп., Донец., Запоріз., Кіровогр., Луган., Полтав., Сум., Харків. обл.), Пд.-Зх. (Вінн., Волин., Житомир., Закарп., Івано-Фр., Київ., Львів., Рівнен., Терноп., Хмельн., Черкас., Черніг., Чернів. обл.) та Пд. (Крим., Микол., Одес., Херсон. обл.). З переходом до ринк. системи господарювання роль Е. р. як інструменту упр. госп. розвитком країни знизилася. У сучас. умовах Е. р. має здебільшого пізнавал. значення, інколи використовується під час розроблення заходів регіон. політики держави. Нині в країні немає єдиної заг.-визнаної мережі екон. р-нів. Проблеми Е. р. та виділення екон. р-нів висвітлені в працях таких економістів та економгеографів, як К. Воблий, О. Діброва, М. Паламарчук, Л. Корецький, І. Горленко, М. Пістун, В. Поповкін, Ф. Заставний, О. Шаблій та ін. Сучас. розвиток теорії Е. р. повʼяз. зі становленням та широким застосуванням поняття «суспільно-геогр. (сусп.) р-н». Це поняття відображає нове розуміння р-ну як геогр. унікальності та орган. єдності у межах певної частини держави компонентів природи, господарства, соц. та демогр. сфери. На 7-му зʼїзді Укр. геогр. товариства (Київ, 1995) було обговорено та схвалено суспільно-геогр. районування території України. Виділяють суспільно-геогр. р-ни: Столич. (Київ., Житомир. та Черніг. обл.), Центр. (Черкас. та Кіровогр. обл.), Пн.-Сх. (Харків., Полтав., Сум. обл.), Донец. (Донец. та Луган. обл.), Придніпров. (Дніпроп. та Запоріз. обл.), Причорномор. (АР Крим, Одес., Микол. та Херсон. обл.), Поділ. (Вінн., Терноп. та Хмельн. обл.), Прикарп. (Львів., Івано-Фр., Чернів. та Закарп. обл.), Пн.-Зх. (Волин. та Рівнен. обл.).
Рекомендована література
Завантажити статтю
