Ектогенез

ЕКТОГЕНЕ́З (від грец. ἐϰτός — поза, зовні та …генез) — концепція в еволюційному вченні, що розглядає процес еволюції як безпосередній результат дії зміни зовнішніх умов на організми, тобто історичний розвиток органічного світу під впливом екзогенних чинників. Прихильники концепції вважають, що організми здатні доцільно реагувати на ці зміни, а набуті таким шляхом адаптивні пристосування (властивості) передаються нащадкам. При цьому вони не враховують, що зміни фенотипів організмів, які виникають протягом їхнього життя як реакція на мінливість зовн. умов (т. зв. модифікації), не можуть бути зафіксовані в генотипі особин, а отже, в генофонді популяції (виду). Такі зміни залежать від норми реакції особин з різними генотипами і самі собою не успадковуються. Ектогенетиками були еволюціоністи додарвінов. періоду. У вченні Ж.-Б. Ламарка Е. механічно об’єднано з протилеж. концепцією — автогенезом. Нині прихильники Е. — неоламаркісти — приймають, як правило, тільки одну з цих двох концепцій.

За сучас. уявленнями, еволюція охоплює біосистеми різних рівнів організації в їхній взаємодії з навколиш. середовищем. Нині розрізняють мікро-, макроеволюцію та еволюцію екосистем, тому синтет. теорія еволюції (т. зв. неодарвінізм), яка зводить процес еволюції до мікроеволюц. перетворень, не може слугувати універсал. теорією істор. розвитку орган. світу. У зв’язку з цим останнім часом стверджується думка про значну роль екзоген. складової в еволюції. Це стосується перш за все нерівномірності еволюц. процесу, коли періоди плавного (когерент.) філогенезу змінюють бурхливі короткотермінові еволюц. перетворення (некогерент. філогенез) внаслідок біоценотич. криз, зумовлених різкими змінами клімат. умов. За гіпотезою В. Красилова, в стабіл. умовах відбувається когерентна еволюція — триває спеціалізація видів, високополіморфні видові системи розпадаються на дрібні види, слабоспеціаліз. види (піонери, r-стратеги) витісняються на периферію, зростання різноманітності екол. угруповань веде до найефективнішого використання ресурсів. Значні еволюц. перетворення при цьому малоймовірні. При дестабілізації умов середовища відбувається некогерент. розвиток — різноманітність і рівень спеціалізації, досягнуті в стабіл. період, виявляються надлишковими, структура біоценозів спрощується, зайві види, характерні насамперед для клімакс. угруповань, вимирають (відбувається т. зв. зняття клімакс. стадії), внутр. різноманіття видів, що залишилися, зростає (виникають високополіморфні видові системи), неспеціаліз. види (піонери, r-стратеги) відіграють провідну роль. Швидкість еволюції при цьому різко зростає. Ця гіпотеза співзвучна з теорією переривчастої рівноваги Н. Елдриджа та С. Ґоулда, квант. еволюцією Дж. Сімпсона та ін.

Отже, сучас. етап розвитку еволюц. теорії потребує певного синтезу. Нова теорія має ґрунтуватися на концепціях, що розглядають еволюц. процес на екосистем. рівні, включаючи мікро- та макроеволюц. перетворення (див. також Дарвінізм, Добір природний).

Рекомендована література

1. Симпсон Дж. Г. Темпы и формы эволюции / Пер. с англ. Москва, 1948;
   Google Scholar Internet
2. Красилов В. А. К вопросу о прогрессе в развитии органического мира // Закономерности прогрессив. эволюции. Ленинград, 1972;
   Google Scholar Internet
3. Його ж. Этапность эволюции и ее причины // ЖОБ. 1973. Т. 34, № 2;
   Google Scholar Internet
4. Завадский К. М. Развитие эволюционной теории после Дарвина (1859–1920-е гг.). Ленинград, 1973;
   Google Scholar Internet
5. Филипченко Ю. А. Эволюционная идея в биологии. Москва, 1977;
   Google Scholar Internet
6. Берг Л. С. Номогенез, или эволюция на основе закономерностей. Ленинград, 1977;
   Google Scholar Internet
7. S. J. Gould, N. Eldredge. Punctuated equilibria: the tempo and mode of evolution reconsidered // Paleobiology. 1977. Vol. 3, № 2;
   Google Scholar Internet
8. Шварц С. С. Экологические закономерности эволюции. Москва, 1980;
   Google Scholar Internet
9. Кордюм В. А. Эволюция и биосфера. К., 1982;
   Google Scholar Internet
10. Дубинин Н. П. Новое в современной генетике. Москва, 1986;
    Google Scholar Internet
11. Жерихин В. В. Биоценотическая регуляция эволюции // ПЖ. 1987. № 1;
    Google Scholar Internet
12. Расницын А. П. Темпы эволюции и эволюционная теория (гипотеза адаптивного компромисса) // Эволюция и биоценотич. кризисы. Москва, 1987;
    Google Scholar Internet
13. Старобогатов Я. И. О соотношении между микро- и макроэволюцией // Дарвинизм: история и современность. Ленинград, 1988;
    Google Scholar Internet
14. Лима-де-Фария А. Эволюция без отбора: Автоэволюция формы и функции / Пер. с англ. Москва, 1991;
    Google Scholar Internet
15. Дідух Я. П. Популяційна екологія. К., 1998;
    Google Scholar Internet
16. Емельянов И. Г. Разнообразие и его роль в функциональной устойчивости и эволюции экосистем. К., 1999.
    Google Scholar Internet

Завантажити статтю