Дарвінізм

ДАРВІНІ́ЗМ — матеріалістичне вче­н­ня про еволюційний роз­виток організмів, які населяють Землю (за прі­звищем англійського природодослідника Ч. Дарвіна, 1809–82). Ін. назва — теорія еволюції. У праці «On the Origin of Species by Means of Natural Selection, or The Preservation of Favoured Races in the Struggle for Life» («Походже­н­ня видів шляхом природного добору, або Збереже­н­ня обраних порід у боротьбі за життя», Лондон, 1859) Ч. Дарвін об­ґрунтував заг. закономірності еволюц. роз­витку життя на Землі, спростувавши панівні в той час теорії креаціонізму та віталізму, а також не­змін­ності видів у процесі істор. роз­витку. Вчений довів, що жива природа без­перервно змінюється і роз­вивається. Осн. чин­никами еволюції організмів є мінливість, спадковість і добір природний. У природі виживають і дають нащадків найжит­тє­здатніші організми, а не обовʼязково організми з най­складнішою будовою. Термін «Д.» увів англ. вчений А. Вол­лес, який незалежно від Дарвіна при­йшов до таких самих висновків і ви­знав його пріоритет. Дарвін уперше об­ґрунтував еволюцію як необхідну ознаку живого. В основі Д. — вче­н­ня про добір штучний і природ., спадковість і мінливість організмів та видоутворення. Дарвін показав, що організмам властивий особливий тип взаємодії з довкі­л­лям та ін. організмами, який на­звав боротьбою за існува­н­ня. Вона виникає між особинами будь-якого виду рослин та тварин і має своїм наслідком вижива­н­ня форм, краще при­стосованих до умов середовища. Дарвін роз­різняв дві форми боротьби за існува­н­ня: біол. конкуренцію між особинами певного виду рослин чи тварин і їхню боротьбу з не­сприятливими умовами існува­н­ня. Організми, які виживають у цій боротьбі, завдяки спадковості пере­дають свої ознаки на­ступним поколі­н­ням і цим забезпечують подальше існува­н­ня виду. При цьому діє природ. добір нащадків, найбільш при­стосованих до конкретних умов. Так, протягом істор. роз­витку — філогенезу — вдосконалюється при­стосувал. організація живих форм. Дарвін висловив думку, що у видових популяціях під впливом неви­значеної мінливості має місце процес роз­ходже­н­ня ознак (дивергенція). Внутр.-видові форми, які ро­зі­йшлися в ознаках, потрапляють у сприятливіші умови середовища через послабле­н­ня конкуренції між ними. Роз­ходже­н­ня в ознаках під­вищує шанси на вижива­н­ня. Це є джерелом формува­н­ня внутр.-видових від­мін­ностей, а з часом — утворе­н­ня нових видів.

Дарвін вирізнив дві осн. форми мінливості: ви­значену і неви­значену, від­водячи остан­ній осн. роль в еволюції. 1903 данець В. Йоган­нсен встановив, що ви­значена мінливість (модифікації) не спадкова. За умов одомашне­н­ня на основі спадк. мінливості організмів, шляхом штуч. добору людина створила сорти культур. рослин і породи тварин. У живій природі діє природ. добір, який є рушійним і спрямовуючим чин­ником еволюції. Наслідками природ. добору є видо­утворе­н­ня, що су­проводжується закріпле­н­ням адаптацій, дивергенція і про­гресивна еволюція. Еволюц. по­гляди на роз­виток орган. світу висловлював за 32 р. до появи праці Дарвіна укр. вчений, перший ректор Університету св. Володимира у Києві М. Максимович (1804–73). Д. роз­винений у працях братів В. Ковалевського (1842–83) та О. Ковалевського, М. Кащенка, О. Сєверцова, М. Бобрецького, Й. Нусбаума, І. Шмальгаузена. Синтез Д. і генетики від­бувся в 20–30-х рр. 20 ст. завдяки працям Дж. Голдейна, С. Четверикова, Р. Фішера і С. Райта. Сформувалася т. зв. синтетична теорія еволюції, яка осн. увагу концентрує на процесах мікроеволюції і видо­утворе­н­ня. Знач. внесок у її роз­виток зробили Дж. Гакслі, Е. Майр, М. Тимофєєв-Ресовський та укр. вчені Ф. Добржанський і І. Шмальгаузен. Від 1936 Д. як окрема дисципліна входив до навч. планів середніх шкіл в Україні; його ви­вчали на біол. ф-тах ВНЗів. Каф. Д. і генетики існували в Київ. та Харків. університетах. По­стійні спроби по­ставити Д. під сумнів не мали успіху.

Завантажити статтю