Житлова політика

ЖИТЛОВА́ ПОЛІ́ТИКА — невід­ʼємна складова соціально-економічної політики держави, спрямована на забезпече­н­ня права людини на гідне жит­тєве середовище з високою якістю та комфортністю прожива­н­ня. Зі здобу­т­тям незалежності у рамках від­повід. про­грам ООН Україна взяла зобовʼяза­н­ня сприяти роз­витку та забезпечувати фінансово-кредитну під­тримку будівництва індивід. житл. будинків при збережен­ні необхід. мінімуму муніцип. житла для малозабезпечених, під­вищувати соц. стандарти житл. забезпеченості та якості житл. будинків і квартир. Нині серед осн. напрямів Ж. п. України — створе­н­ня умов, за яких кожний громадянин вільно, на вибір, від­повід­но до своїх потреб і можливостей зміг би спорудити житло, при­дбати його у власність, взяти в оренду; забезпече­н­ня житлом за рахунок держави у межах встановленої норми соціально незахищених громадян, які потребують поліпше­н­ня житлових умов, зокрема малозабезпечених, інвалідів, ветеранів війни, військовослужбовців, осіб, які по­страждали внаслідок аварії на ЧАЕС, та деяких ін. категорій громадян, які ви­значаються Житловим кодексом України та ін. актами законодавства; на­да­н­ня житла з держ. житл. фонду або пільг. кредитів для при­дба­н­ня чи спорудже­н­ня житла сімʼям, які тривалий час пере­бувають на квартир. обліку, з урахува­н­ням строку пере­бува­н­ня їх на черзі та матеріал. стану; сприя­н­ня молодим сімʼям у споруджен­ні або при­дбан­ні житла; стимулюва­н­ня державою будівництва, рекон­струкції та утрима­н­ня житла через систему екон. і фінанс. важелів; роз­шире­н­ня обсягів спорудже­н­ня комфортнішого житла, малоповерх. будинків садиб. типу, роз­витку малих і серед. насел. пунктів; створе­н­ня сприятливого жит­тєвого середовища з необхід. інфра­структурою соц.-побут. та культур. обслуговува­н­ня населе­н­ня; ліквідація аварій. держ. житл. фонду, роз­шире­н­ня рекон­струкції та модернізації житл. фонду старої забудови; сприя­н­ня збільшен­ню обсягів будівництва, поліпшен­ню якості та під­вищен­ню рівня благоустрою житла в сільс. насел. пунктах; по­ступовий, у міру проведе­н­ня екон. реформ, пере­розподіл функцій між органами держ. виконав. влади, органами місц. самоврядува­н­ня, під­приємствами, установами й організаціями у сфері будівництва, рекон­струкції та утрима­н­ня житла з метою їх децентралізації. Законодавчо закріплено можливість громадян або обʼ­єдн. громадян брати участь в упр. житл. фондом з метою захисту своїх екон. і соц. прав та інтересів; у виборі на конкурс. основі організацій для будівництва, обслуговува­н­ня та ремонту житла; у контролі за витратами і формуван­ні цін на житло та комунал. послуги. До 1989 Ж. п. в Україні ви­значалася законодав. й директив. документами, єдиними для всього СРСР. Так, для приват., кооп. й держ. житл. будівництва земел. ділянки від­водили лише в по­стійне користува­н­ня, при збережен­ні заг.-держ. власності. Забороняли зводити односімейні садибні будинки у містах, жорстко обмежували площі будинків і квартир, кількість і висоту поверхів, особливо у приват. житл. буд-ві. За рад. часів держава посідала монопол. становище інвестора, під­рядника та власника, тому більшість міського житла зводили коштом держ. бюджету. У 1-й пол. 1990-х рр. низкою указів Президента України створ. механізм без­кошт. пере­дачі в приватну власність земел. ділянок для будівництва садиб. і дачних будинків, гаражів. Як наслідок, питома вага приват. житл. фонду протягом 1990–94 зросла на 12,2 %. Станом на 2006 частка введеного в екс­плуатацію житла за рахунок коштів держ­бюджету порівняно з 2005 знизилася на 0,8 %. 1995 цей показник становив 13,7 %, 2005 — 3,6 %, 2006 — 2,8 %. 1990 збудовано 279 тис. квартир заг. пл. 17 447 тис. м², 2003 — 62 тис. квартир заг. пл. 6433 тис. м², 2006 — 82 тис. квартир заг. пл. 8628 м². На­прикінці 2006 квартирна черга на на­да­н­ня житла становила 1300 тис. сімей. Протягом цього ж року отримали житло 20 тис. сімей. За ступенем капітальності 80 % житл. фонду України зберігатиме надійність ще 65–85 років. Див. також Житло, Житлове право.

Завантажити статтю