ДОВЖЕ́НКО Валеріан Данилович (псевд. — Вадов; 14(27). 09. 1905, м. Ростов-на-Дону, Росія — 05. 01. 1995, Київ) — музико­знавець, композитор, музично-громадський діяч. Доктор мистецтво­знавства (1969), професор (1973). Член СКУ (1932). Учасник 2-ї світової війни. Закін. Харків. муз.-драм. ін­ститут (1931; кл. фортепіано П. Луценка), аспірантуру при Харків. (кер. С. Богатирьов) та Київ. (кер. Л. Ревуцький, П. Козицький) консерваторіях (1936). У 1932–34 — асист., викл. Харків. муз.-драм. ін­ституту; 1935–40 — викладач Київ. консерваторії і муз. училища ім. Р. Ґлієра (1938–39 — зав. кабінету історії музики і навч. частини). Водночас — муз. ред. Харків. обл. радіо (1932–34), Всеукр. радіокомітету (Київ, 1934–37). У 1945–53 — завідувач від­ділу музики й муз. фольклористики, 1953–60 — за­ступник директора, 1960–72 — завідувач від­ділу музико­знавства ІМФЕ АН УРСР (Київ). У різні роки обі­ймав муз.-адміністративні посади, зокрема референта Гол. репертуар. комітету в муз. справах при Наркомосі УСРР (1928–30), дир. Всеукр. метод. кабінету худож. самодіяльності (1931–32), старшого ін­спектора з твор. питань від­ділу музики Упр. у справах мистецтв при Раднаркомі УРСР (1939–41). Брав активну участь у муз.-громад. житті України як чл. правлі­н­ня й відп. секр. Харків. філії Всеукр. муз. товариства ім. М. Леонтовича та Всеукр. товариства рев. музик (1925–29), зав. кабінету масової муз. роботи Асоц. пролетар. музикантів України (1929–32), референт з пропаганди (1939–41), голова музико­знав. секції (1946–47 та 1951–53), чл. правлі­н­ня (1947–52) СКУ. Автор дит. опери «Пригоди зайця» (1982), композицій для фортепіано, скрипки й фортепіано, віолончелі й фортепіано, бандури, цимбал, камерно-вокал. композицій, хорів, пісень для дит. хору. Наукові дослідже­н­ня з історії укр. музики 20 ст. Мас­штаб. фонд фактич. даних, ґрунтовне зна­н­ня муз.-істор. процесу, виявлене в його працях, зумовили їхнє непересічне значе­н­ня для наук. і навч. музико­знав. процесів в Україні 1950–60-х рр. Від кін. 1920-х рр. Д. також ви­ступав у періодиці як муз. критик. Однак у різних сферах його діяльності інколи була присутня певна конʼюнктурність. Напр., на межі 1920–30-х рр. він був прихильником заідеологізов. позицій Асоц. пролетар. музикантів України, 1948–52 нігілістично критикував т. зв. формалізм, перед­усім творчість Б. Лятошинського та його учнів.