КРУШЕЛЬНИ́ЦЬКА Володимира Антонівна (1903, м. Коломия, нині Івано-Франківської обл. — 25. 11. 1937, по­близу селища Токсово, нині смт Ленін­градської обл.) — лікар-дерматовенеролог, культурно-громадська діячка, публіцист. Дочка Антона і Марії, сестра Івана, Бог­дана та Тараса Крушель­ницьких. Доктор медицини (1925). Закінчила Ві­денський медичний університет (1924). У 1926 працювала у м. Рогатин (нині Івано-Франківської обл.), від 1927 — у Львові, де від­крила приватну лікарську практику. Спів­видавець і спів­редактор журналу протиалкогольного товариства «Від­родже­н­ня», вела рубри­ки «Гігієнічний куток» та «Різне» (1930). Авторка науково-популярних статей у журналі «Нові шляхи», «Нова хата» («Десятилі­т­тя радянської медицини», 1929, частина 6), «Від­родже­н­ня» («Значе­н­ня сонця для людського здоровʼя», 1931, частина 2; «Вплив алкоголю на людський організм», 1936, частина 1). У 1931 у Львові у пере­кладі К. та з її коментарями ви­йшла книга «Зелений Какаду» А. Шніцлера (пере­ви­да­н­ня — Харків, 1932). Брала участь в організації благодійних товариств. Від 1932 — науковий спів­робітник Харківського ін­ституту боротьби з венеричними хворобами. Наукові праці, написані в УСРР, зокрема й докторська дисертація, зникли. 1934 заарештована. Покара­н­ня від­бувала на будівництві Біломорсько-Балтійського ка­налу, згодом — у Соловецьких таборах (РФ), де пра­цювала лікарем та ви­ступала в театрі, організованому Лесем Курбасом. 8 грудня 1937 засуджена до роз­стрілу.