КРОТЕ́ВИЧ Євген Максимович (11(23). 01. 1884, с. Журавка, нині Городищенського ра­йону Черкаської обл. — 29. 05. 1968, Київ) — письмен­ник. Закінчив Університет св. Володимира у Києві (1911). Згодом учителював; очо­­лював від­діл народної освіти (1919–22), літературної частини у театрах імені М. Заньковецької та імені І. Франка у Києві (1922–29); викладав українську літературу в технікумах і вищих на­вчальних закладах Києва. Дебютував 1909 оповіда­н­ням у журналі «Світова зірниця». Створив лібрето опери «Полонянка» К. Стеценка, низку новел і оповідань про життя села й інтелігенції. Сатирична пʼєса «Сентиментальний чорт» (1916; опубліковано — Харків; Київ, 1923) спрямована проти української інтелігенції, яка під­тримувала царське самодержавство. Воєн­ні дії 1918–20, рекон­струкція народного господарства, революційний рух за кордоном — теми пʼєс «Секретар премʼєр-міністра» (Харків; Київ, 1924), «Вовченя» (Харків, 1928), «Сад цвіте» (Київ, 1937) та ін. У ро­­манах «Звільне­н­ня жінки» (Харків; Київ, 1930), «Сини землі» (1948; 1951), «Понад Славутичем-Дні­пром» (1955; 1963), збірці «Новели» (1957; усі — Київ) проявилися добра обі­знаність К. із жи­т­тям дорадянської епохи, взаєминами у побуті та на виробництві тих часів, умі­н­ня худож­ньо від­образити складний процес зародже­н­ня капіталізму в Україні, наро­ста­н­ня робітничого руху. Автор спогадів про Лесю Українку, М. Лисенка, Панаса Мирного, М. Старицького, М. Заньковецьку, про найважливіші події у культурному та літературно-громадському житті України (збірка «Київські зу­стрічі», Київ, 1963).