Делятин

ДЕЛЯ́ТИН (до 1440 — Далятин, 1961–90 — Ділятин) — селище міського типу На­двірнянського ра­йону Івано-Франківської області. Центр селищ. ради. Знаходиться побл. під­ніж­жя Карпат на р. Прут (притока Дунаю), за 13 км від райцентру та за 50 км від обл. центру. Залізнична станція. Має автобусне сполуче­н­ня з містами Івано-Франківськ, Львів, Чернівці, Хмельницький, Він­ниця, Ужгород. Площа 17,7 км². Насел. 8288 осіб (2001, складає 99,3 % до 1989), пере­важно українці. Перша писемна згадка про Д. датується 1400. Назва походить від церк. імені Даль (Дель) — здрібнілої форми від Дальматій (Дельматій). Жит. Д. брали участь у пов­стан­ні під проводом Мухи 1480–92, Визв. війні під проводом Б. Хмельницького, опришків. русі. 1621 майже повністю був зруйнований татарами. Делятинці за­ймалися виварюва­н­ням солі (Д. успішно конкурував із столицею покут. солеварі­н­ня Коломиєю), випасом овець, виготовле­н­ням тканин з вовни. Після 1-го поділу Польщі 1772 ві­ді­йшов до Австрії (від 1867 — Австро-Угорщина). На 1781 у Д. мешкало 1351, на 1857 — 3364, на 1900 — 6018, на 1935 — 8815 осіб. У 1-й пол. 19 ст. тут був встановлений перший тартак, на якому 1887 роз­пилювали понад 3 тис. м³ деревини щорічно (1929 — 4 тартаки потуж. 85 тис. м³ деревини щорічно). 1912 у Д. та навколиш. селах функціонувало 16 читалень, членами яких були бл. 700 осіб. Під час 1-ї світової війни у м-ку зруйновано 80 % житлових і госп. будівель, усі залізничні (камʼяні віадуки) та шосейні дороги. 1919 Д. зайняли спочатку румун. війська, згодом — польські. Від 1939 — у межах кордонів УРСР. Від 1940 — смт, 1940–65 — у складі Яремчан. р-ну. Від 8 липня 1941 до 26 липня 1944 — під нім.-фашист. окупацією. Нацисти вивезли на примусові роботи до Німеч­чини 298 мирних жит. У серпні 1943 у бою з нім. військами побл. Д. загинув комісар партизан. зʼ­єд­на­н­ня С. Ковпака Герой Радянського Союзу генерал-майор С. Руднєв (за ін. даними вбитий агентом НКВС). До серед. 1950-х рр. вели збройну боротьбу загони ОУН–УПА. Природно-ресурсний потенціал: буд. камінь, гравій, кухон­на та калійна солі. Гол. під­приємства: СП «Серін-Україна» (дереворозпилювал. виробництво), ЗАТи — «Харчо­продукт», «Делятин. деревооб­робна ф-ка»; держлісгосп. У Д. — 5 заг.-осв. шкіл, 2 дитсадки; міська лікарня, фельдшер.-акушер. пункт; Нар. дім, Будинок культури, 3 б-ки, муз. школа, музеї Марка Черемшини та природи; від­діл. 3-х банків. Реліг. громади: УГКЦ, УПЦ КП, РКЦ. На тер. с-ща виявлено 17 археол. памʼяток (середнього та пізнього палеоліту, мезоліту, бронз. доби), є ботан. заказник заг.-держ. значе­н­ня Клива, 3 памʼятки природи місц. значе­н­ня, 3 заповід­ні ур­очища. Памʼятки архітектури: церква Різдва Пречистої Діви Марії (18 ст.), костел (поч. 20 ст.). Встановлено памʼятник Т. Шевченку, погру­д­дя І. Франка. У Д. народились фахівець у галузі лісівництва, дир. Ін­ституту лісівництва Польс. АН Т. Герушинський, лікар-ендокринолог, д-р мед. н. Г. Паращак; письмен­ниця Леся Верховинка, скульптор В. Довбенюк, майстриня декор.-ужитк. мистецтва Я. Кушнаревич-Стеців; засл. арт. України М. Бабчук; жили та працювали археолог, діяч ОУН М. Клапчук, письмен­ник, громад.-політ. діяч М. Козоріс, право­знавець, громад.-політ. діяч М. Лагодинський, письмен­ник, громад. діяч Марко Черемшина, польс. письмен­ник, художник, театр. діяч С. Виспянський.

Літ.: Клапчук М. М., Клапчук В. М. Історико-етно­графічний нарис Делятинщини (від найдавніших часів до 1939 року). Делятин, 2000.

В. М. Клапчук

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю