Давньоруської мови концепція

Визначення і загальна характеристика

ДАВНЬОРУ́СЬКОЇ МО́ВИ Концепція — по­гляд частини мово­знавців на мовну картину східних словʼян періоду Київської Русі. Давньорус. мову (Д. м.) як спільну для сх. словʼян, на основі якої утворилися укр., рос. та білорус. мови, ви­знавали О. Востоков, І. Срезневський, О. Потебня, О. Соболевський, О. Шахматов, А. Селіщев, С. Обнорський, М. Дурново, Б. Ляпунов, Г. Ільїнський, В. Вино­градов, Р. Аванесов, П. Кузнецов, Л. Булаховський, В. Борковський, Ф. Філін, М. Жовтобрюх, В. Колесов, В. Німчук та ін. Низка дослідників роз­глядає Д. м. лише як писемну мову, заперечуючи існува­н­ня спіл. усної сх.-словʼян. мови. При цьому початок формува­н­ня української мови, як і рос. та білоруської, повʼязують без­посередньо з роз­падом прасловʼян. мови (С. Смаль-Стоцький, Є. Тимченко, І. Огієнко, Ю. Шевельов, В. Русанівський, О. Ткаченко, Г. Пів­торак, І. Матвіяс, В. Скляренко та ін.).

Із прасловʼян. етномов. спільності сх. словʼяни виділилися прибл. у 6 ст. н. е. До сх.-словʼян. територ. обʼ­єд­нань (у 7–9 ст. це були союзи племен) належали словени, кривичі, вʼятичі, радимичі, дреговичі, поляни, волиняни, древляни, сіверяни, угличі (уличі), тиверці, дуліби, білі хо­рвати. Вони користувалися близькоспорідн. сх.-словʼян. діалектами, що виділилися з прасловʼян. мови. Сукупність цих діалектів і ді­стала у наук. літературі назву «Д. м.». Писемна Д. м. мала роз­галужені стилі (юрид.-діловий, літопис., світсько-художній), виконувала держ. та світські культурні функції. Це мова «Руської правди», «Повісті времен­них літ», «Слова о полку Ігоревім», «По­вча­н­ня Володимира Мономаха», «Молі­н­ня Даниїла Заточника» та ін. У різних регіонах Русі вона збагачувалася місц. лексич. та стиліст. особливостями, згодом стала основою формува­н­ня укр., білорус. і частково рос. писем.-літ. мов давнього періоду. Крім того, давньорус. (спільно­східнословʼян.) мова — певна абстракція, набір характер. лінгвал. рис, якими сх.-словʼян. діалекти 7–12 ст. вирізнялися серед ін. словʼянських. Оскільки давній сх.-словʼян. мовний ареал був діалектно досить виразно здиференці­йований, монолітної, структурно одноманітної Д. м. не було.

Мовні особливості давньорус. діалектів реконструюються на основі свідчень памʼяток, написаних кирилицею (ві­домі від серед. 11 ст., окремі написи — від поч. 10 ст.), та сучас. сх.-словʼян. говорів із залуче­н­ням матеріалу з ін. словʼян. мов. Частина фонет., лексич. і грамат. рис зближує Д. м. з пд.-словʼян. та зх.-словʼян. мовами. Водночас Д. м. від­різняється специф. рисами. Фонет. фактами дописем. періоду стали повноголос­ся та початкові [ро], [ло] з прасловʼян. or, ol перед приголосними при циркумфлексовій інтонації як специфічно сх.-словʼян. реалізація закону від­критого складу у сполуче­н­нях голосних із [r], [l]; палатальні [ч׳], [ж׳] (через ступінь [дж׳]) з прасловʼян. [tj], [dj] (свѣча, межа) і [kt], [gt] перед голосними перед. ряду (печи, мочи) та ін. Після деназалізації носових голосних (10 ст.) система вокалізму налічувала десять фонем: голосні перед. [і], [ѣ], [ь], [е], [ä], серед. [ы] і заднього [у], [о], [ъ], [а] рядів. У системі консонантизму було 26 фонем: губні [п], [б], [в (w)] (імовірно, губно-губний), [м], пере­дньо­язикові тверді [д], [т], [з], [с], [н], [р], [л], середньо­язикові [с׳], [з׳], [ш׳], [ж׳], [дж׳], [ц׳], [ч׳], [ш׳ч׳], [ж׳дж׳], [н׳], [р׳], [л׳], задньо­язикові [к], [ґ] (у частині діалектів [g] або [h]), [х]. Звук [j] був позиц. варіантом голосної фонеми [і]. Приголосний [ф] вживався тільки в запозич. словах. Перед голосними перед. ряду приголосні зберігали позиц. палаталізованість, що виникла у прасловʼян. мові в результаті дії закону складового сингармонізму.

2-е помʼякше­н­ня приголосних у 2-й пол. 11 ст. при­звело до ліквідації від­мін­ності між фонематич. і позиц. мʼ­якістю (не в усіх діалектах Д. м. цей процес від­бувся послідовно): палатальні приголосні змінилися на палаталізовані (пере­дньо­язикові за місцем творе­н­ня). Якості приголосного і голосного стали взаємоповʼязаними в єдиній функціон. одиниці — силабемі. Після занепаду редукованих голосних за приголосними фонемами закріпилася диференц. ознака палаталізованості, а за голосними — лабіалізованості (у більшості говорів). Занепад слабких редукованих (11–13 ст.) призвів до їх повної девокалізації, сильні [ъ], [ь] пере­йшли від­повід­но в [о], [е] (позиц. різновиди [ы], [ь] — голосні [ы], [і] — у сильній позиції змінилися у протоукр. і протобілорус. діалектах в [ы], [і], у проторос. — в [о], [е]). Унаслідок занепаду редукованих у фонол. системі Д. м. пере­будувалися фонемні від­ноше­н­ня: скоротилася кількість голосних фонем, виникли закриті склади, від­булися процеси спроще­н­ня, асиміляції і дисиміляції у нових групах приголосних та ін. Прасловʼян. інтонац. роз­різне­н­ня втратилися; наголос став динамічним. Високороз­виненими були лексична, словотвірна і грамат. системи, які успадкували багато рис прасловʼян. мови і разом з тим виробили чимало ін­новацій. Грамат. будова Д. м. була флективною. У системі імен­ника роз­різняли три роди, три числа і сім від­мінків. Типи від­мінюва­н­ня імен­ників (їх було шість) ви­значалися характером давньої (праіндоєвроп.) основи. Прикметники мали імен­ну й за­ймен­никову форми (якісні — добръ, добрыи; від­носні — камнь, камный; вищий ступ. порівня­н­ня — добрѣи, добрѣишии). Найвищий ступ. утворювали описово. Типи дієвід­мінюва­н­ня роз­різняли за двома основами: теперіш. часу й інфінітива. Від основи теперіш. часу утворювали наказ. спосіб, активні і пасивні діє­прикметники теперіш. часу; від основи інфінітива — супін, аорист, імперфект, активні і пасивні діє­прикметники минулого часу, діє­прикметники минулого часу на -л-. Форми минулого часу були прості (аорист, імперфект) і складені (перфект, плюсквамперфект). За час функціонува­н­ня Д. м. від­булися занепад давньої системи від­мінюва­н­ня імен­ників, формува­н­ня числівника як окремої частини мови, втрата супіна, виникне­н­ня єдиної форми минулого часу на основі перфекта, нових форм умов. та наказ. способів, діє­прислівників та ін.

Давньорус. літ. мова по­єд­нувала в різних типах писемності особливості народнорозмов. та старословʼян. мов. Старословʼян. (церк.-словʼян.) мова давньорус. редакції, тобто по­значена впливом сх.-словʼян. діалектів, закріпилася як мова Церкви, церк. літ-ри та богослужі­н­ня. Натомість у приват. листуван­ні, ділових памʼятках («Руська правда», грамоти), літописах, літ. творах («Слово о полку Ігоревім») більш від­чутний вплив діалектів. У Д. м. роз­різняли говори пн.-зх. територій із цока­н­ням (нерозрізне­н­ням [ц] і [ч]), проривним [ґ], формою родового від­мінка однини жін. роду на -ѣ (у женѣ) та пд. і пд.-сх. — з роз­різне­н­ням [ц] і [ч], фрикативним [g] або [h], формою родового від­мінка однини жін. роду на -ы (у жены) та ін. Діалектні від­мін­ності були і в лексиці. За наслідками процесу занепаду редукованих в 11–13 ст. пів­день і пд. захід (території майбут. укр. та білорус. мов) виявилися проти­ставленими пів­ночі й пн. сходові (територія майбут. російської мови).

Літ.: Потебня А. А. Два ис­следования о звуках рус­ского языка. Воронеж, 1866; Соболевский А. И. Лекции по истории рус­ского языка. К., 1888; S. Smal-Stockyj, T. Gartner. Grammatik der ruthenischen (ukrainischen) Sprache. Wien, 1913; Шахматов А. А. Очерк древнейшого периода истории рус­ского языка. Петро­град, 1915; Його ж. Введение в курс истории рус­ского языка. Петро­град, 1916; Шахматов О., Кримський А. Нариси з історії української мови та хрестоматія з памʼятників письменської староукраїнщини ХІ–ХVІІІ вв. К., 1924; Якубинский Л. П. История древнерус­ского языка. Москва, 1953; Шахматов А. А. Историческая морфология рус­ского языка. Москва, 1957; Срезневский И. И. Материалы для Словаря древнерус­ского языка. Т. 1–3. Москва, 1958; Филин Ф. П. Образование языка восточных славян. Москва, 1962; Його ж. Происхождение рус­ского, украинского и белорус­ского языков. Ленин­град, 1972; Історія української мови. Фонетика. К., 1979; G. Y. Shevelov. Historical Phonology of the Ukrainian Language. Heidelberg, 1979 (укр. перекл. — Історична фонологія української мови. Х., 2002); Колесов В. В. Историческая фонетика рус­ского языка. Москва, 1980; Пів­торак Г. Формува­н­ня і діалектна диференціація давньоруської мови. К., 1988; Його ж. Історична правда проти імперської облуди. К., 2018.

В. А. Глущенко, Г. П. Пів­торак

Завантажити статтю