ДИ́МОВ Димитр Тодоров (Димов Димитър Тодоров; 25. 06. 1909, містечко Ловеч, Болгарія — 01. 04. 1966, Бухарест, похов. у Софії) — болгарський письмен­ник. Закін. вет.-мед. факультет Софій. університету (1934, д-р вет. медицини). Від 1953 — проф. Вищого с.-г. ін­ституту в Софії. Очолював СП Болгарії (від 1964). Д. — майстер соц.-психол. роману. Його герої, наділені сильними почу­т­тями й амбіціями, вступають у соц. і морал. конфлікт з епохою. Перший роман — «Поручик Бенц» (1938) — Д. написав у дусі філософії А. Берґсона, в антивоєн. спрямуван­ні. Роман «Осъдени души» (1945) — про події громадян. війни в Іспанії 1939 і після неї, долю католицизму в духов. житті особистості. Широку панораму життя Болгарії 30–40-х рр. 20 ст., шлях морал. де­градації доморослого міщанства, їх політ. банкрутства і нац. зради по­дано в соц.-психол. романі-епопеї «Тютюн» (1951; екраніз. 1961, реж. Н. Корабов). На­прикінці 50-х рр. Д. звернувся також до драматургії, його героїко-романт. драма «Почивка в Арко Ирис» (1963), присвяч. Іспанії 30-х рр. 20 ст., по­ставлена в Дні­пропетровську 1973. Окремі твори Д. пере­клали П. Новохацький, І. Недялков, В. Захаржевська, Н. Никифорова, І. Дзюба, О. Кетков.