Гумористично-сатирична періодика

Визначення і загальна характеристика

ГУМОРИСТИ́ЧНО-САТИРИ́ЧНА ПЕРІО́ДИКА Історія роз­витку Г.-с. п. сягає 1860-х рр., коли одночасно у Сх. і Зх. Україні зʼявилися перші рукописні гуморист. газети: «Помийниця» (1863–64; видавали студенти і випускники Університету св. Володимира у Києві, чл. «Громади»); «Клепайло» (1860-і рр.; видавали учні Львів. духов. семінарії); «Гомoнь», «Фѣрман», «Жельман» (одна й та ж газета, яка через цензуру змінювала назви; видавав у Львів. духов. семінарії О. Партицький). 1864 у Львові зʼявилася перша друкована гуморист. укр. г. «Дуля» (видавець М. Поремба).

1863–1914 на укр. землях, які пере­бували у складі Австро-Угорщини (нині зх. області України та частина тер. Польщі), виходило 17 укр. сатир.-гуморист. часописів, серед яких: «Страхопудъ» (1863–1905, 1912–13) — журнал, який виходив етимол. правописом двічі на місяць у Відні, Львові та мав виразне москвофіл. спрямува­н­ня (видавці Й. Ливчак, В. Стебельський, С. Лабаш, О. Мончаловський, Г. Гануляк); «Кропило» (1869, м. Коломия, нині Івано-Фр. обл.) — перше такого типу регіонал. укр. ви­да­н­ня; «Сова» (1871, Ужгород) — перший укр. сатир.-гуморист. часопис на Закарпат­ті; «Лопата» (1876, Чернівці) — перший укр. сатир.-гуморист. часопис на Буковині (видавець і ред. І. Семака); «Зеркало» (1882–83, 1886, 1889–1910) і «Нове зеркало» (1883–85, 1910) — ви­да­н­ня народовців у Львові (видавці і ред. К. Устиянович, В. Нагірний, К. Левицький, Є. Олесницький, В. Левицький, І. Криловський, О. Дембіцький, Г. Іванів, І. Кульчицький; автори К. Устиянович, В. Масляк, І. Франко, В. Коцовський, І. Грабович, О. Здерковський, О. Маковей, В. Щурат, П. Кирчів, С. Яричевський, І. Петришин та ін.); «Комар» (1900–05, Львів) — двотижневий сатир.-гуморист. ілюстров. часопис, який тоді вважали найкращим укр. період. ви­да­н­ням такого типу (ред. І. Кунцевич; автори О. Левицький, О. Шпитко, Д. Макогон, І. Калитовський, С. Яричевський, Я. Весоловський, М. Яцків та ін.; карикатуристи Я. Струхманчук, Я. Пстрак). Сатир.-гуморист. часописи сміливо і гостро від­гукувалися на сусп. явища свого часу і водночас захищали свої партійні (москвофіл., народов., соціаліст.) чи цехові (гімназійні, театр.) інтереси.

У той самий період на укр. теренах, які були під владою Рос. імперії (нині сх., пд., пн. й центр. області України, частина тер. в Росії та Білорусі), зʼявилося 5 сатир.-гуморист. укр. часописів: «Помийниця» (1863–64), «Шершень», «Забіяка» (обидва — 1906), «Хрін» (1908; усі — Київ), «Шпильки» (1906, Одеса). Усі вони були не­вдовзі закриті імпер. владою. На той час у світі виходило загалом бл. 30 укр. сатир.-гуморист. рукопис. та друк. часописів.

Під час 1-ї світової війни зʼявилася укр. військ. Г.-с. п., або стрілецька преса (преса Легіону УСС): «Самохотник» (1915–19; видавала в різних місцевостях Пресова квартира УСС, ред. А. Бабʼюк, К. Кузьмович, А. Лотоцький та ін., карикатуристи О. Курилас, Л. Ґец); «Бомба» (1916; видавали в похідних умовах); «Самопал» (1916); «У.С.С.» (1916–17); «Тифусна одноднівка» (1917; обидві — за ред. А. Бабʼюка); «Червона калина» (1917; ред. М. Угрин-Без­грішний, карикатуристи О. Курилас та М. Гаврилко).

У період УНР (1917–20) та ЗУНР (1918–19) друкувалися часопис «Ґедзь» (1917–18, Київ), тижневики «Будяк» (1917, Київ, ред. С. Паночіні) та «Газета-ракета» (1918, Одеса, ред. А. Гак), двотижневик «Репʼяхи» (1918, вміщував карикатури Стецька і Панька); місячник «Їжак» (1919, ред. П. Ковжун), літ.-політ.-гуморист. журнал укр. козака «Україна» (1920; обидва — Станіслав, нині Івано-Франківськ).

Після 1-ї світової війни на території України, що вві­йшла до складу СРСР, зʼявилися такі сатир.-гуморист. період. ви­да­н­ня, як «Терниця» (1920-і рр., м. Біла Церква, нині Київ. обл.), «Життя і гумор» (1920-і рр., Житомир) та «Червоний перець» (1922, 1927–34, Харків), який ви­ступав за українізацію і мав талановиту автуру (ред. В. Блакитний, Остап Вишня; автори Остап Вишня, Василь Чечвянський, Юхим Ґедзь, Кость Котко, М. Задека, К. Гордієнко, С. Пилипенко, Юрій Вухналь, О. Слісаренко, Анатоль Гак, М. Новицький та ін.; карикатуристи Б. Кратко, О. Козюренко, Б. Шаповал, К. Заруба, О. Довженко, І. Падалка, А. Петрицький та ін.). 1922 ви­йшли 2 номери «Червоного перцю» заг. накладом 10 тис. прим., 1932 — 100 тис. прим.; у період «Роз­стріляного від­родже­н­ня» більшість його спів­роб. заарештували і знищили, а журнал припинив існува­н­ня. 1941 він від­новив свою діяльність, але вже під на­звою «Перець». Журнал намагався стати оригін. ви­да­н­ням серед числен. кількості часописів, однак рад. режим 1946 гостро засудив курс редакції часопису, звинувативши у бурж.-націоналіст. діяльності; у подальший період «Перець» став надій. помічником рад. влади, хоча мав своє самобутнє облич­чя, публікував багато цікавих і вдалих гуморесок, сатир. оповідань, нар. усмішок, байок (ред. Л. Паламарчук, Ф. Маківчук, О. Чорногуз, Ю. Прокопенко; автори П. Глазовий, Є. Дудар, С. Олійник, М. Годованець, С. Воскрекасенко, М. Білкун, В. Іванович, І. Сварник, А. Крижанівський, О. Ковінька, А. Косматенко, О. Жолдак, В. Бойко та ін.; карикатуристи В. Литвиненко, В. Гливенко, О. Козюренко, А. Арутюнянц, В. Зелінський, К. Заруба, А. Василенко, Д. Молякевич, О. Кохан та ін.). У період своєї популярності наклад «Перцю» сягав понад 3 млн прим. У повоєн­ні 1940-і рр. журнал виходив ще одним ви­да­н­ням, з поміткою «Ви­да­н­ня для західних областей УРСР». Зʼявлялися й інші такого типу спецвипуски.

Найбільшого роз­квіту у між­воєн. період досягла укр. Г.-с. п. Галичини. 1920–39 тут виходили: «Комарик» (1920–21, Станіслав); двотижневик «Будяк» (1921–23, Львів; автори О. Бабій, Ю. Шкрумеляк, Р. Голіян, І. Ліщинський, М. Кокольський, Р. Купчинський, Л. Лепкий; карикатурист П. Ковжун); «Маски» (1923, Львів; автори М. Голубець, М. Рудницький, К. Поліщук, Ю. Шкрумеляк, О. Бабій; карикатуристи Р. Лісовський та П. Ковжун); «Роз­рада» (1924, Львів; видавці В. Зінкевич, А. Мороз); машинопис. ж. «Гордість нації» (1928–30, Львів; автори Д. Чайковський, С. Бандера, І. Шиманський; карикатурист Л. Сенишин); «Страхопуд» (1930, Львів), видавець якого П. Манастирський спробував зробити його на­ступником однойм. москвофіл. ви­да­н­ня; рукопис. часопис «Шершень» (1931–32, Львів); двотижневик «Жорна» (1934, Львів; ред. О. Костик; автор А. Курдидик; 1935 обʼ­єд­нався з «Комарем»). Г.-с. п., пере­важно рукописну, видавали також укр. пластуни; укр. політвʼязні львів. тюрем: «Віник» (1922–23) та «Кібель» (1925–26). Значну популярність мав сатир.-гуморист. ж. «Зиз» (1924–33, Львів), який містив критичні від­гуки на події тогочас. укр. життя (ред. Р. Пашківський, О. Боднарович, Л. Лепкий; автори Р. Купчинський, М. Рудницький, Т. Крушельницький, Є. Пеленський, Т. Курпіта, Р. Завадович та ін.; карикатуристи Е. Козак, М. Бутович, П. Ковжун, Л. Ґец, П. Холодний-молодший, Р. Лісовський, Р. Чорній).

Вершиною укр. Г.-с. п. став місячник, а згодом двотижневик, тижневик «Комар» (1933–39, Львів), який користувався значною популярністю серед читачів. Найбільший наклад журналу за період його існува­н­ня становив 7 тис. прим. Відп. ред. Л. Чубатий (1933–38) та Е. Козак (1938–39, також карикатурист), автори І. Керницький, Т. Курпіта, В. Поліщук, М. Голинський, I. Гірний, Л. Лепкий, І. Чорно­бривий, Ю. Шкрумеляк та ін.; карикатуристи Л. Сенишин, Р. Пашківський, М. Левицький та ін. Серед найцікавіших рубрик журналу — «Кум Гаврило Чіп і кум Кирило Ціп політикують», «Кума Палажка і кума Параска», «Калямбури». «Комар» містив також дописи з різних сіл і міст Галичини, фейлетони, спрямов. проти СРСР і Сталіна, гострі стат­ті про галиц. політиків, громад. і церк. діячів. Польс. цензура неодноразово конфісковувала не лише окремі публікації «Комара», але й цілі сторінки, а самі видавці за­знавали утисків як польс., так і рад. влади. 1939–41 більшов. влада видавала у Львові укр. і польс. мовами ілюстров. сатир.-гуморист. ж. «“Крокодил” на Західній Україні». У період нац.-визв. боротьби 1940–50-х рр. УПА видавала під­піл. «Український перець» (1944–47, ілюстрував Н. Хасевич), де друкували матеріали на тему визв. боротьби та стат­ті, спрямов. проти ворогів України. На укр. землях, які були в той час у складі Чехо-Словач­чини (нині тер. Закарп. обл.), виходили «Сова» (1922–23, Ужгород) та «Ку-Ку» (1931–33, Мукачеве), а на тих, що були у складі Румунії (нині тер. Чернів. обл. та частина тер. Румунії), — «Щипавка» (1921–22, ред. і видавець А. Данилевич); «Жало» (1926); «Будяк» (1930–31, ред. М. Атаманюк); «Чортополох» (1936–37; усі — Чернівці). 1925 в Україні та за її межами виходило 25 укр. сатир.-гуморист. газет і журналів. Загалом 1920–39 побачили світ бл. 100 укр. рукопис., машинопис. і друков. сатир.-гуморист. часописів.

Окреме місце в укр. Г.-с. п. посідає т. зв. таборова преса, яка почала зʼявлятися від 1920-х рр., коли тисячі вояків Армії УНР опинилися у таборах для полонених та інтернованих на тер. Польщі: «Лежух» (1920–21, Тухоля), «Грімаса» (1921, Александрув Куявський), «Око» (1920–21, Каліш), «Будяк» (1920–21, Ланцут, Стшалків), «Блоха» (1921, Стшалків), «Колючки» (1921, 1926–31, Тарнув, Ченстохова, Каліш, Варшава) та ін. Загалом на поч. 1920-х рр. у цих таборах зʼявилося майже 20 сатир.-гуморист. рукопис. та машинописних часописів. Такого ж типу ви­да­н­ня виходили у Чехо-Словач­чині у 1920–30-х рр., найві­доміші — «Камедула» (1919–20, Ліберці), «Подєбрадка» (1923–26, Подєбради). Після 2-ї світової війни роз­почався новий період укр. таборової преси. Укр. Г.-с. п. зʼявлялася у таборах для інтернованих у Зх. Німеч­чині та Австрії: «Проти шерсти» (Ландек; 1945, видавець Л. Сенишин; 1946–48, видавець Ю. Середяк), «Грім» (Байройт), «Комар» (Гіршбурґ), «Джміль» (Коріґен; усі — 1946), «Цвіркун» (Ванґен), «Люшня» (Мюнхен; обидва — 1947), «Блазень» (1948, Новий Ульм) та ін. Тривалий час виходила сатир.-гуморист. ілюстров. г. «Оса», яку започаткували 1945 інтерновані в Італії вояки 1-ї Укр. дивізії УНА (м. Ріміні). 1947–48 вона виходила у м. Шеф­філд (Велика Британія) та Лондоні. Випускали її гол. ред. і карикатурист В. Каплун, карикатурист О. Слупчинський, письмен­ник Ю. Форись та ін.

Значна заслуга у збережен­ні укр. сміх. культури належить Г.-с. п. укр. еміграції. Першим часописом, який виходив поза межами України, був зга­даний вище двотижневик «Страхопудъ» (1863–68, Ві­день). І. Франко вважав цей журнал «найліпшим гумористично-сатиричним часописом, на який доси здобулася галицька Русь». У США від 1902 виходило понад 20 сатир.-гуморист. газет і журналів: «Оса» (1902–03, Оліфант); «Шершень» (1908–11), «Молот» (1908–12), «Оса» (1912–13), «Іскра» (1917– 20), «Молот» (1919–25), «Лис Микита»(1920–23), «Перець» (1923–25), «Пугач» (1925), «Проломъ» (1925), «Сміх і правда» (1926–28), «Канчук» (1931), «Боєві жарти» (1936), «Колька» (1936–38), «Око» (1939), «Микита» (1948–56), «Нове точило» (усі — Нью-Йорк); «Оса» (1918– 29), «Батіг» (1921), «Оса» (1931), «Репʼях» (1957), «Кропило» (1970; усі — Чикаґо); «Жорна» (1941), «Лис» (1950), «Лис Микита» (1951–91; усі — Детройт); «Шафа грає» (1961, Філадельфія). У Канаді від 1913 зʼявилися такі часописи, як «Кадило» (1913–18, Він­ніпеґ, Ванкувер), «Кропило» (1915–16), «Вуйко» (1917–18, 1925–26), «Точило» (1930–43), «Комар» (1949–50), «Канадун. Canadoon» (1975–76; усі — Він­ніпеґ), «Гарапник» (1921– 22, 1930–35, Едмонтон), «Горнятко» (1994–95, Торонто). У Буенос-Айресі виходили «Шершень», «Батіжок» (обидва — 1930-і рр.), «Мітла» (1948–76), «Аркан» (1953). У Польщі, крім таборової преси, видавали часописи «Лемко» (1913?, Нови Сонч), «Сміхомет» (1923–38, Ґданськ), «Колючки» (1926–29, Варшава); у Чехії, від­повід­но, — «Подєбрадка» (1923–24, Подєбради); в Австрії — «Страхопудъ» (1863–68), «Єретик» (1920-і рр.; обидва — Ві­день); у Німеч­чині — «За­проторений комар — Їжак» (1946–48, Мюнхен), «Лис Микита» (1948–49, Мюнхен); у Австралії — «Перець» (1950); у Бразилії — «Батіжок» (1938–40, Куритіба). Найбільшою популярністю серед читачів користувалися часописи: «Точило» (1930–43, Він­ніпеґ, видавець С. Дорощук), який мав цікаву автуру; «Мітла» (1948–76, Буенос-Айрес, видавець Ю. Середяк; автори А. Калиновський, А. Демусь, М. Задека; карикатуристи Б. Крюков, В. Цимбал та ін.), до якого щорічно виходив і гуморист. календар-альманах з однойм. на­звою; ілюстров. журнал-місячник «Комар» (1949–50, Він­ніпеґ, видавець І. Тиктор, ред. та видавець М. Левицький), який намагався продовжити традиції львів. «Комара»; ілюстров. місячник «Лис Микита» (1951–91, Детройт, видавець Е. Козак), що і досі вважається вершиною укр. діаспор. Г.-с. п. (з ним спів­працювали письмен­ники І. Керницький, Б. Нижанківський, М. Понеділок, А. Демусь, З. Когут, У. Любович-Старосольська, О. Тарнавський, М.-А. Голод та ін.; карикатуристи Е. Козак, О. Слупчинський, М. Левицький та ін.). Політ. карикатури з «Лиса Микити» (1948–49, Мюнхен, видавець Е. Козак) перед­руковували ві­домі світ. часописи. Загалом 1902–91 в укр. діаспорі ви­йшло бл. 50 сатир.-гуморист. часописів, не враховуючи таборової преси.

Проголоше­н­ня незалежності України створило нову су­спільно-політ. ситуацію, що сприяло демократизації видавн. процесу. Від 1991 в Україні зʼявилися такі сатир.-гуморист. часописи: ілюстров. газета Волин. асоц. сатириків «Нате» (1990–97, Луцьк, ред. Ф. Мандзюк); ілюстров. кольор. ж. «ВУС» (1992– 96, Київ, ред. О. Чорногуз; художник П. Ткаченко); газета-тижневик «Усмішка» (1992, Київ, ред. В. Герейло); ілюстров. ж. «Перець» (від 1992, Київ; засновники видавництво «Преса України» та ред. ж. «Перець», обсяг 16 сторінок, наклад понад 11 тис. прим.; гол. ред. М. Прудник, гол. художник О. Кохан; автори В. Субота, Г. Гарченко, Л. Забара, І. Власенко, Ф. Бондар, В. Семеняка, Р. Демчук, І. Токарчук, Г. Соломончук, П. Федотюк, Л. Куліш-Зіньків, В. Дугар, Ю. Савчук, В. Пальцун та ін., карикатуристи А. Василенко, Р. Сахалтуєв, В. Адамович, Г. Ма­йоренко, М. Капуста, В. Сингаївський, В. Фльорко, І. Савлюк, В. Чмирьов, О. Монастирський, О. Гуцол, С. Рябоконь та ін.); ілюстров. місячник «Ти диви!» (1993, Київ, ред. Ю. Ячейкін), який вміщував матеріали укр. та рос. мовами; «Страхопуд» (1993–94, Львів), кілька номерів якого видав М. Яремчишин, а про­ілюстрував М. Фірман; ілюстров. газета для дітей «Перченя» (1994– 2003, Київ, ред. Ю. Прокопенко, гол. художник А. Василенко); сатир. г. «Гаківниця» (1995, Київ, ред. В. Бойко); «Патилько» (1995–2004, м. Коломия Івано-Фр. обл., засн. і видавець М. Савчук; карикатуристи В. Коновалюк, І. Бежук); гуморист.-сатир. газети «Тарас Бульба» (1996–97, Львів, художник Ю. Лилик, засн. і видавець приватне під­приємство «Пантів»), «Носоріг» (1990-і рр., Дні­пропетровськ, видавець В. Луценко; обидві публікували матеріали укр. та рос. мовами) та «Від вуха — до вуха» (1995–98, Київ, ред. В. Краснюк, В. Бойко; художник Г. Ма­йоренко, автори А. Горбівненко, В. Шукайло, В. Коваль, М. Білокопитов, І. Ки­друк, І. Сочивець, В. Чубенко та ін.; карикатуристи А. Василенко, В. Солонько, Б. Ревчун та ін.); гуморист. двотижневик, згодом тижневик «Веселі вісті» (1998–2004, Київ, ред. В. Баранов, В. Чепіга, В. Бондаренко; художник М. Александров; автори В. Бабій, Ф. Бондар, Л. Куліш-Зіньків, М. Шапошник, П. Юрик, П. Ребро, Г. Га­йовий та ін.; карикатуристи М. Капуста, В. Лазунько, О. Монастирський та ін.), який заснувала і видавала г. «Вісті Центральної спілки споживчих товариств України»; г. «Ха-Ха» (2000, Львів, ред. Б. Волошин), яка виходила як додаток до г. «Екс­прес»; місячник «КУМ» (2002, Київ, ред. В. Сіренко; художник П. Васько; автори В. Панченко, П. Глазовий, Г. Єременко, І. Бокий, І. Сочивець, С. Юрченко, М. Возіянов та ін.), який мав соціаліст. спрямува­н­ня, вміщував матеріали укр. та рос. мовами проти режиму Л. Кучми; ілюстров. місячник «Червоний перець» (від 2002, Київ, засн., видавець та шеф-ред. Ю. Задоя, гол. ред. І. Задоя; гол. художник С. Глазов; автори О. Чорногуз, В. Шукайло, П. Осадчук, Ю. Задоя, Ф. Лузан, В. Чепіга та ін., карикатуристи Г. Ма­йоренко, В. Солонько та ін.), який вміщує гострі політ. і соц. стат­ті укр. та рос. мовами (ви­йшло кілька спецвипусків і «бліців» багатосот­тисячними накладами). За кордоном виходить укр. гуморист.-сатир. ілюстров. місячник «Всесміх» (від 1991, Торонто), який заснувала, видає і редагує Р. Галешко (автори: з України — П. Глазовий, П. Рошко, П. Ребро, М. Савчук, І. Ярич, Р. Паньчишин, зі США — Г. Черінь, Є. Стецьків, з Канади — Р. Галешко, Р. Колісник, С. Гурко; карикатуристи: з України — В. Шевченко, з Канади — І. Яців та В. Маґас).

Гуморист.-сатир. сторінки, під­бірки є фактично в кожній укр. газеті чи журналі. Широкою популярністю в 1990-і рр. користувалися в читача оповід­ки Пилипа Задюґаного з-під Коломиї (псевд. М. Савчука) у г. «Молодь України» (Київ); гуморист. матеріали Марциняка (псевд. Р. Солила, Б. Волошина) у г. «Ратуша» (Львів); у 2000-і рр. — гострі сатир. стат­ті Юзя Обсерватора (псевд. Ю. Вин­ничука) у г. «По­ступ» (Львів) та ін.

Літ.: Гнатюк В. Рукописні гумористичні часописи // Зап. НТШ. Л., 1920. Т. 130; Шанковський Л. Гумор і сатира в УПА // Календар «Мітли» на 1958 рік. Буенос-Айрес, 1957; Коринт Б. Військова преса УСС // Вісті комбатанта. Нью-Йорк, 1962. Ч. 1; Рудий Е. Преса УССів // Календар «Мітли» на 1964 рік. Буенос-Айрес, 1963; Гончарук М. Українська сатира періоду революції 1905– 1907 років. К., 1966; Гак А. Від Гуляй-Поля до Нью-Йорку. Новий Ульм; Філядельфія, 1973; Капелюшний А. Сатиричний журнал «Червоний перець». Л., 1986; Вішка О. Українська таборова преса вояків Армії УНР, інтернованих у Польщі в 1920–1924 рр. // Мат. 4-го Між­нар. кон­гресу україністів. Історія. Ч. 2. О.; К.; Л., 1992; Романюк М., Галушко М. Українські часописи Коломиї (1865–1994 рр.). Л., 1996; Павлюк І. Українські часописи Волині, Поліс­ся, Холмщини та Під­ляш­шя (1917– 1939 рр.). Л.; Лц., 1997; Романюк М., Галушко М. Українські часописи Пів­нічної Буковини (1870–1940 рр.). Л., 1999; Остапенко П. Гумористичний журнал київського студентства 60-х рр. XIX ст. «Помийниця» // Укр. періодика: історія і сучасність. Л., 2000; Галушко М. Українські часописи Станіслава (1879– 1944 рр.). Л., 2001; Дроздовська О. Українські часописи повітових міст Галичини (1865–1939 рр.). Л., 2001; Сніцарчук Л. Українська сатирично-гумористична преса Галичини 20–30 рр. XX ст. Л., 2001; Вішка О. Преса української еміграції в Польщі (1920– 39 рр.). Л., 2002; Савка М. Українська еміграційна преса в Чехословацькій республіці (20–30-ті рр. ХХ ст.). Л., 2002.

М. В. Савчук

Завантажити статтю