Дерев’яна скульптура

Визначення і загальна характеристика

ДЕРЕВ’Я́НА СКУЛЬПТУ́РА Мистецтво Д. с. в Україні має давні традиції. Є припущення, що дерево як матеріал для скульптури використовували уже в період трипіл. культури. Описи святилищ (капищ) давніх слов’ян-язичників свідчать про встановл. дерев’яних ідолів у них (зокрема статуї Перуна у Києві). Певне уявлення про такі вироби дають нечисел. кам’яні скульптури 9–11 ст., напр., Збруцький ідол, спосіб і прийоми створення якого тотожні і техніці Д. с. тих часів. Укр. нар. Д. с. 16 — 2-ї пол. 19 ст. познач. не тільки світоглядом і нац. традиціями, а й впливом стильового зх.-європ. мистецтва. Орієнтуючись на зразки стильової культури, нар. майстри часто сприймали їх у заг. ізоформі (напр., скульптурна композиція «Юрій Змієборець», 18 ст., м. Кам’янка-Бузька Львів. обл.). За ідейно-темат. наповненням укр. нар. Д. с. 16–19 ст. (крім іграшок, творів декор.-ужитк. мистецтва) була сакральною. Сприятливі умови для її розвитку існували лише на теренах, що в різних істор.-політ., культурол. конфігураціях були ближчі до зх. культури з домінуючим у ній католицизмом (Галичина, Поділля, частково Волинь). У статуар., рельєф. зображеннях святих чітко простежується традиц. нар. розуміння образів. Скульптурні архангели Михаїл та Гавриїл «одягнені» то в обладунки воїнів Київ. Русі, то у збрую часів готики чи ренесансу. Під впливом зх. духовності в Україні (як і в Білорусі, Литві та Пн. Росії) створ. скульптури, відомі як «Христос скорботний» (найдавніша — поч. 17 ст., каплиця Боїмів у Львові). Засвоєна нар. майстрами готична іконографія — сидяча у згорбленій позі чол. фігура віками залишалася незмінною. Більш вільно у нар. скульптурі (як і в іконописі) трактовано скульптур. тип ангела, що постає то в образах юнаків або дівчат, то дітей з крилами чи без, але завжди з м’якими формами обличчя, вираз. очима, пишним волоссям. Від 17 ст. (найбільше у 19 ст.) на пд.-зх. землях України ставили придорожні хрести, відомі як «фігури». Характерна риса їх композиції — наявність фігур т. зв. пристоячих, розміщених обабіч хреста з Розп’яттям, найчастіше біля ніг Спасителя. Вирізані з одного шматка дерева, вони часто мали вигляд реал. людей. Окрему групу в укр. нар. різьбленні представляють поширені у 18 — поч. 20 ст. на Гуцульщині, Покутті, частково Бойківщині, Зх. Поділлі підсвічники-«трійці». При збереженні осн. композиц.-конструкц. схеми три- чи п’ятисвічників вони відрізняються розміром, багатством декору, здебільшого мають різну кількість скульптур. елементів (переважно антропоморфних). Традиційно на творах нар. мистецтва (найчастіше на сакральних) не зазначали імен їх творців, за винятком тих, які збереглися на артефактах 17–19 ст. (Йосафат, В. Деша, Г. Кальченко, К. Орловський, Ф. Сницар, К. Пушкар, Т. Якимів). До унікал. зразків укр. нар. пластич. мистецтва належать фігурні та прикрашені барельєфами вулики, відомі від середньовіччя у Німеччині, Польщі, Словаччині. Збереглося кілька таких вуликів на Лівобережжі, зокрема у Конотопі та Батурині. Вони виконані з колод дерева липи, прикрашені барельєфними, що переходять у горельєфні, фігурами левів із вираз. антропоморф. мордами (створив 1853 і 1859 К. Низовий). Скульптур. формами часто прикрашали знаряддя праці, елементи нар. архітектури, предмети інтер’єр. облаштунку житла тощо. Напр., у формі «коника» невідомий майстер 19 ст. з Чернігівщини створив корець (ковш, яким засипають зерно на млинар. камінь). Подобу кінської голови узагальн. форм мали притики і колки від ярма на Київщині, Полтавщині, Харківщині. Від 2-ї пол. 19 ст. нар. різьбярі почали створювати сувенірні скульптури (напр., статуетка полтав. селянина в етнографічно достовір. ноші). На госп.-пром. виставці у Коломиї 1880 експонували скульптуру «Бойко», на виставці 1889 у Тернополі — шаржовотрактовані людські голови, рельєфні сценки полювання, створені Зубицьким. 1910 Т. Олійник із с. Добромірки (нині Збараз. р-ну Терноп. обл.) вирізав погруддя Т. Шевченка, що засвідчило появу нового типу нар. різьбяра, який, працюючи в руслі нар. традиц. структури худож. образу, створював національно значимі твори. Серед творчо актив. майстрів поч. 20 ст. — В. Бідула, П. Верна (працювали над скульптур. образами Кобзаря, сценами з фольклору, побуту, звичаїв та обрядів). Після встановлення на Сх. Україні більшов. режиму вікові традиції пластич. мистецтва перервано, реліг. скульптуру, як і все, що пов’яз. із сакральним, вилучено з духов. життя народу. Нар. фігуративна скульптура поступилася місцем ужитк.-декоративній. Апробовану владою тематику дещо розширено після 2-ї світової війни. В. Кваша, Я. Усик, П. Верна, В. Гарбуз спорадично поверталися до шевченків. теми. Водночас постали нові імена різьбярів-самоуків, серед них А. Штепа з влас. манерою пластич. вислову й темами з нар. демонології, фольклору, обрядовості. На Закарпатті плідно працював В. Свида. Від 1930-х рр. в укр. нар. Д. с. особливе місце посіло «лемків.» різьблення. Нині Д. с. перебуває на висхід. етапі розвитку.

Завантажити статтю