Дерев’яна скульптура

Визначення і загальна характеристика

ДЕРЕВʼЯ́НА СКУЛЬПТУ́РА Мистецтво Д. с. в Україні має давні традиції. Є припуще­н­ня, що дерево як матеріал для скульптури використовували уже в період трипіл. культури. Описи святилищ (капищ) давніх словʼян-язичників свідчать про встановл. деревʼяних ідолів у них (зокрема статуї Перуна у Києві). Певне уявле­н­ня про такі вироби дають нечисел. камʼяні скульптури 9–11 ст., напр., Збруцький ідол, спосіб і при­йоми створе­н­ня якого тотожні і техніці Д. с. тих часів. Укр. нар. Д. с. 16 — 2-ї пол. 19 ст. по­знач. не тільки світо­глядом і нац. традиціями, а й впливом стильового зх.-європ. мистецтва. Орієнтуючись на зразки стильової культури, нар. майстри часто спри­ймали їх у заг. ізоформі (напр., скульптурна композиція «Юрій Змієборець», 18 ст., м. Камʼянка-Бузька Львів. обл.). За ідейно-темат. наповне­н­ням укр. нар. Д. с. 16–19 ст. (крім іграшок, творів декор.-ужитк. мистецтва) була сакральною. Сприятливі умови для її роз­витку існували лише на теренах, що в різних істор.-політ., культурол. конфігураціях були ближчі до зх. культури з домінуючим у ній католицизмом (Галичина, Поді­л­ля, частково Волинь). У статуар., рельєф. зображе­н­нях святих чітко простежується традиц. нар. ро­зумі­н­ня образів. Скульптурні архангели Михаїл та Гавриїл «одягнені» то в обладунки воїнів Київ. Русі, то у збрую часів готики чи ренесансу. Під впливом зх. духовності в Україні (як і в Білорусі, Литві та Пн. Росії) створ. скульптури, ві­домі як «Христос скорботний» (найдавніша — поч. 17 ст., каплиця Боїмів у Львові). Засвоєна нар. майстрами готична іконо­графія — сидяча у згорбленій позі чол. фігура віками залишалася не­змін­ною. Більш вільно у нар. скульптурі (як і в іконописі) трактовано скульптур. тип ангела, що по­стає то в образах юнаків або дівчат, то дітей з крилами чи без, але завжди з мʼякими формами облич­чя, вираз. очима, пишним волос­сям. Від 17 ст. (найбільше у 19 ст.) на пд.-зх. землях України ставили придорожні хрести, ві­домі як «фігури». Характерна риса їх композиції — наявність фігур т. зв. пристоячих, роз­міщених обабіч хреста з Роз­пʼя­т­тям, найчастіше біля ніг Спасителя. Вирізані з одного шматка дерева, вони часто мали ви­гляд реал. людей. Окрему групу в укр. нар. різьблен­ні пред­ставляють поширені у 18 — поч. 20 ст. на Гуцульщині, Покут­ті, частково Бойківщині, Зх. Поділ­лі під­свічники-«трійці». При збережен­ні осн. композиц.-кон­струкц. схеми три- чи пʼятисвічників вони від­різняються роз­міром, багатством декору, здебільшого мають різну кількість скульптур. елементів (пере­важно антропоморфних). Традиційно на творах нар. мистецтва (найчастіше на сакральних) не за­значали імен їх творців, за винятком тих, які збереглися на артефактах 17–19 ст. (Йосафат, В. Деша, Г. Кальченко, К. Орловський, Ф. Сницар, К. Пушкар, Т. Якимів). До унікал. зразків укр. нар. пластич. мистецтва належать фігурні та прикрашені барельєфами вулики, ві­домі від середньовіч­чя у Німеч­чині, Польщі, Словач­чині. Збереглося кілька таких вуликів на Лів­обереж­жі, зокрема у Конотопі та Батурині. Вони виконані з колод дерева липи, прикрашені барельєфними, що пере­ходять у горельєфні, фігурами левів із вираз. антропоморф. мордами (створив 1853 і 1859 К. Низовий). Скульптур. формами часто прикрашали знаря­д­дя праці, елементи нар. архітектури, предмети інтерʼєр. облаштунку житла тощо. Напр., у формі «коника» неві­домий майстер 19 ст. з Чернігівщини створив корець (ковш, яким засипають зерно на млинар. камінь). Подобу кінської голови узагальн. форм мали притики і колки від ярма на Київщині, Полтавщині, Харківщині. Від 2-ї пол. 19 ст. нар. різьбярі почали створювати сувенірні скульптури (напр., статуетка полтав. селянина в етно­графічно достовір. ноші). На госп.-пром. ви­ставці у Коломиї 1880 екс­понували скульптуру «Бойко», на ви­ставці 1889 у Тернополі — шаржовотрактовані людські голови, рельєфні сценки полюва­н­ня, створені Зубицьким. 1910 Т. Олійник із с. Добромірки (нині Збараз. р-ну Терноп. обл.) вирізав погру­д­дя Т. Шевченка, що засвідчило появу нового типу нар. різьбяра, який, працюючи в руслі нар. традиц. структури худож. образу, створював національно значимі твори. Серед творчо актив. майстрів поч. 20 ст. — В. Бідула, П. Верна (працювали над скульптур. образами Кобзаря, сценами з фольклору, побуту, звичаїв та обрядів). Після встановле­н­ня на Сх. Україні більшов. режиму вікові традиції пластич. мистецтва пере­рвано, реліг. скульптуру, як і все, що повʼяз. із сакральним, вилучено з духов. життя народу. Нар. фігуративна скульптура по­ступилася місцем ужитк.-декоративній. Апробовану владою тематику дещо роз­ширено після 2-ї світової війни. В. Кваша, Я. Усик, П. Верна, В. Гарбуз спорадично поверталися до шевченків. теми. Водночас по­стали нові імена різьбярів-самоуків, серед них А. Штепа з влас. манерою пластич. вислову й темами з нар. демонології, фольклору, обрядовості. На Закарпат­ті плідно працював В. Свида. Від 1930-х рр. в укр. нар. Д. с. особливе місце посіло «лемків.» різьбле­н­ня. Нині Д. с. пере­буває на ви­схід. етапі роз­витку.

Літ.: Моздир М. І. Українська народна деревʼяна скульптура. К., 1980; 1996; Станкевич М. Українське художнє дерево ХVІ–ХХ ст. Л., 2002; див. також Деревооб­робництво, Деревʼяна архітектура.

М. І. Мозир

Завантажити статтю