Державна дума Російської імперії

ДЕРЖА́ВНА ДУ́МА РОСІ́ЙСЬКОЇ ІМПЕ́РІЇ – представницький орган. Вибори до 1-ї Держ. думи відбулися на основі нового вибор. закону від 11 грудня 1905, що розширював виборчі права міськ. населення. З 497-ми депутатів 1-ї Думи, яка розпочала свою роботу 27 квітня (10 травня) 1906, 102 представляли Україну. За парт. складом Дума була ліберально-кадетською. Голова — С. Муромцев. Складність і невирішеність нац. питання у Рос. імперії зумовили його загострення вже на перших засіданнях Думи. Ще у переддень відкриття її роботи представники найбільш чисел. народів Рос. імперії сформулювали свої вимоги. Укр. депутати у програмі, підготовленій організац. відділом Поділ. товариства «Просвіта», вимагали введення української мови у школах, училищах, ВНЗах, запровадження в університетах курсів історії України, етнографії та укр. літ-ри, що сприяло б нац. відродженню. Для обстоювання укр. інтересів у Думі створ. Укр. парламент. громаду. Її головою обраний адвокат і громад. діяч, депутат від Чернігова І. Шраг, серед чл. — В. Шемет і П. Чижевський від Полтав. губ., М. Біляшівський і Ф. Штейнгель від Києва, А. Грабовецький від Київ. губ., А. В’язлов від Волині. Для координації роботи Громади зі Львова до С.-Петербурга приїхав М. Грушевський, який мав досвід політ. діяльності. Він також став організатором та ідей. натхненником її друк. органу — ж. «Украинский вестник» (ред. М. Славінський, секр. Д. Дорошенко). На сторінках часопису, що був першим заг.-рос. вид. 20 ст., присвяч. Україні та її проблемам (загалом вийшло 14 номерів), публікували свої статті Б. Грінченко, Ф. Вовк, О. Лотоцький, С. Єфремов, І. Франко, М. Туган-Барановський та ін. Важливим етапом у роботі Укр. парламент. громади в 1-й Думі стало розроблення Декларації про автономію України. Найбільш продуктивно працював М. Грушевський — в «Украинском вестнике» опубл. 10 його статей з даної тематики. На основі народоправ. концепцій кирило-мефодіївців і М. Драгоманова він розробив механізм нац.-територ. децентралізації Рос. імперії. Громада вимагала вирішення укр. питання у контексті перебудови всієї держави на принципах рівноправності народностей і областей та створення нац.-територ. автономій. Укр. депутати виступали за федератив. устрій як основу майбут. Рос. імперії, надання Україні нац.-територ. автономії зі своїм обл. Сеймом, чітке розмежування повноважень центр. і місц. органів. Спец. законами передбачалось забезпечити в Україні права нац. меншин. Декларацію про автономію повинен був проголосити І. Шраг з думської трибуни, однак через дострок. розпуск Думи зробити цього не вдалося. Важке становище нар. освіти в Україні спонукало укр. депутатів звернути особливу увагу на стан рідної мови. І. Шраг у своєму виступі 1(14) липня 1906 говорив, що за часів Хмельниччини у кожному укр. селі була своя школа, яка утримувалась за рахунок громади, а на поч. 20 ст. становище з освітою на Україні стало катастрофічним, зокрема у травні 1906 до Думи надійшов лист від чл. міської думи м. Брацлав Поділ. губ. (нині смт Немирів. р-ну Вінн. обл.) зі скаргою на скрутне становище з нар. освітою у місті, де на 9 тис. насел. було лише одне міське училище і три конфес. школи (церк.-парафіял. і євр. хедери). Проблеми нар. освіти депутати неодноразово висвітлювали на сторінках «Украинского вестника», також ними був розроблений законопроект «Про мови» (не розглянутий у зв’язку з розпуском Думи). 8(21) липня 1906 після 72-денного існування 1-а Дума, звинувачена у тому, що не заспокоює народ, а наводить смуту, була розпущена урядом. Перестала існувати й Укр. парламент. громада, яка провела 6 засідань і наприкінці своєї діяльності нараховувала 44 особи. Незважаючи на те, що Громаді не вдалося реалізувати свої задуми, її чл. вперше з парламент. трибуни заявили про споконвічні прагнення українського народу до вільного життя, що українство не асимілювалося, а живе і бореться. (див. Табл. 1).

Існувала Укр. парламент. громада і в 2-й Держ. думі, яка розпочала свою роботу 20 лютого (5 березня) 1907. Із 490 депутатів Україну представляли 102. За парт. складом у 2-й Думі було більше представників лівих партій, ніж у першій. Голова — Ф. Головін. Укр. парламент. громада нараховувала 47 депутатів. Її головою обраний лікар, депутат від Чернігова М. Рубіс. На другому своєму засіданні Громада обрала бюро, до якого ввійшли 7 депутатів: Довгополий від Нижнього Новгорода, С. Нечитайло від Києва, М. Наумчик, П. Гриневич від Поділ. губ., Ю. Сайко від Полтав. губ., М. Рубіс і В. Хвіст від Черніг. губ. На зборах 11 (24) березня 1907 депутати виробили Декларацію про автономію, опубл. у г. «Рада» від 15(28) березня 1907. Декларація, написана на основі істор. фактів й історії самої України, доводила необхідність автономії — якщо край має свої екон. і культурні відмінності, мову та звичаї, йому потрібно надати право видавати закони, відповідні традиціям місцевості: «...автономія не тільки не руйнує державної єдності, а навпаки: забезпечуючи вольності кожному народові, кожній країні, а значить кожній людині, автономія зміцнює державу, бо з’єднує людей силою інтересів, а не насильства». Однак гол. увагу Громада звертала на соц. проблеми, що знайшло відображення на сторінках її друк. органу — г. «Рідна справа — Думські вісті» (ред. М. Хотовицький, згодом — С. Нечитайло). Член Київ. і Кам’янець-Поділ. «Просвіти» звернулися до неї з проханням розробити, внести до розгляду і відстояти законопроект про українізацію навчання. Значна увага, яку укр. депутати приділяли розвитку нар. освіти, змусила цар. уряд упритул зайнятися цим питанням. 6 травня 1907 міністр освіти подав до Думи законопроект «Про загальну освіту», за яким всі діти від 8-ми до 11-ти р. повинні вчитися у початк. школах із російською мовою навчання. 15 травня 1907 постановою Держ. думи створена комісія для розгляду запропонованого міністром законопроекту та депутат. зауважень до нього. Комісія складалася з 55-ти осіб, від України до неї увійшли М. Вовчинський, І. Лось-Ко лендзян, М. Рубіс, В. Сахно. Депутати запропонували відхилити міністер. законопроект, оскільки ще 9(22) травня 1907 до Думи був внесений законопроект про нар. освіту, підготовлений і підписаний 37-ма чл. Укр. громади, який передбачав вирішення справи нар. освіти у країні шляхом референдуму. Тим самим забезпечувались права нац. меншин і школа ставала б національною. 31 травня (13 червня) 1907 Укр. парламент. громада на своїх зборах постановила подати на розгляд Думи законопроект про відкриття в Університеті св. Володимира у Києві, Новорос. університеті в Одесі та Харків. університеті каф. історії України й історії укр. письменства. Цього вимагали самі студенти ВНЗів — у листопаді 1906 студент. комісія Університету св. Володимира у Києві подала ректору заяву про необхідність утворення 4-х каф. з українознавства. Однак лише 1907 організовані курси укр. наук у Харків. і Новорос. університетах. У першому почав читати лекції з історії укр. літ-ри проф. М. Сумцов, з історії України — проф. Д. Багалій, курс української мови — проф. М. Халанський; у другому — курс історії України приват-доцент О. Грушевський. В умовах продовження студент. заворушень Сенат вимушено дозволив восени 1907 викладати в Університеті св. Володимира у Києві курс історії укр. літ-ри (читав проф. О. Лобода), але тривало це недовго. Наприкінці травня 1907 чл. укр. групи вирішили вийти з ін. фракцій і заснувати самост. громаду з певними програмою, тактикою, дисципліною. 3(16) червня 1907 Дума другого скликання була розігнана, що стало кінцем революції 1905–07. Маніфест від 3(16) червня 1907 і нове положення про вибори до 3-ї Думи, згідно з яким 80 % насел. Рос. імперії позбавлялося вибор. прав, стали фактично держ. переворотом. Новий вибор. закон мав вираз. шовініст. характер, оскільки обмежував саме представництво «інородців» у Думі. Укр. парламент. громада у 2-й Держ. думі, яка загалом збиралася 4 рази, повторила помилки своєї попередниці, гол. з яких — запізніла трансформація у згуртовану групу. Відчувався у її роботі брак досвідчених політиків, таких як І. Шраг і В. Шемет, не було поруч М. Грушевського (див. Табл. 2). Хоча укр. Громадам у 1-й і 2-й Держ. думах так і не вдалося вибороти автономію для України, їх створення та діяльність засвідчили поширення держ.-визв. ідеї у свідомості українського народу.

У 3-й (1(14) листопада 1907 — 9(22) червня 1912, голови: М. Хом’яков, О. Гучков, М. Родзянко) і 4-й (15(28) листопада 1912 — 6(19) жовтня 1917, голова — М. Родзянко) Думах укр. фракцій не було, однак укр. питан-ня постійно порушувалося на їх засіданнях. Зокрема у 3-ю Думу за підписом 37-ми депутатів поданий законопроект про запровадження української мови у початк. школах, використання її у сільс. судах (вимоги не були прийняті). У 4-й Думі депутати-кадети А. Шингарьов, П. Мілюков, соціал-демократ Г. Петровський та ін. вимагали свободи нац. розвитку для українців. Однак всі спроби домогтися поступок укр. народові закінчувалися безрезультатно — цар. уряд і надалі проводив антиукр. політику.

Літ.: Національна програма українців-подолян // Громад. думка. 1906, 6 січ.; Грушевский М. Наши требования // Укр. вест. 1906. № 5; Другі збори українських послів // Рада. 1907, 15 берез.; Правительство і народна освіта // Рідна справа. 1907, 10 трав.; Государственная Дума. Второй созыв. Обзор деятельности комиссий и отделов. С.-Петербург, 1907; Петлюра С. З українського життя в минулому році: Статті. К., 1993.

Н. О. Щербак

Розмір шрифту

Державна дума Російської імперії

Рекомендована література

Інформація про статтю

Схожі статті