Державний суверенітет

Визначення і загальна характеристика

ДЕРЖА́ВНИЙ СУВЕРЕНІТЕ́Т — верховенство державної влади всередині країни та її незалежність і рівноправність у зовнішньополітичній сфері. Основні ознаки Д. с.:

• верховенство — перед­бачає верховну владу держави на власній території, її територіальну цілісність і недоторкан­ність; 
• неподільність — засвідчує неможливість існува­н­ня в країні двох верховних влад, а отже двох суверенітетів (франц. souveraineté — верховна влада); 
• невід­чуженість — суверен­ні права не потребують чи­йогось ви­зна­н­ня чи затвердже­н­ня і не можуть під­лягати сумніву або бути скасованими; 
• необмеженість — винятково добровільне обмеже­н­ня сфери реалізації власного суверенітету.

Принцип Д. с. — один із головних принципів між­народного права і між­народних від­носин. Він юридично закріплений у статуті ООН, Гельсинських угодах та інших між­народно-правових документах. Правовою основою Д. с. є кон­ституції країн, декларації, загальнови­знані принципи між­народного права, які де-юре фіксують суверен­ну рівність держав, їхню територіальну цілісність, не­втруча­н­ня у внутрішні й зовнішні справи, право націй на самови­значе­н­ня.

Історична довід­ка

Ідею Д. с. висунули ще античні філософи (Платон, Аристотель), але її оформле­н­ня у світовій науці від­булось у 16–17 ст., коли в країнах Західної Європи виникли політичні і соціально-економічні перед­умови для формува­н­ня на руїнах абсолютних монархій національних держав. Один із перших теоретиків Д. с. французький політичний мислитель, право­знавець і державний діяч Ж. Боден свої по­гляди з цього пита­н­ня виклав у праці «Les six livres de la République» («Шість книг про республіку», Париж, 1576). Він уважав, що держава по­стає не за добровільним договором, а шляхом встановле­н­ня панува­н­ня однієї соціальної групи над іншою через насильство та завоюва­н­ня. Ж. Боден уперше ви­значив суверенітет як головну ознаку держави, її «абсолютну і по­стійну владу», властиву як для монархії, так і для республіки. Вчений виділив 5 сутнісних ознак суверенітету: 

1. ви­да­н­ня законів, адресованих усім без винятку під­даним і установам держави; 
2. виріше­н­ня питань війни та миру; 
3. при­значе­н­ня посадових осіб; 
4. за­провадже­н­ня і функціонува­н­ня найвищого суду; 
5. помилува­н­ня. 
   

Концепція Ж. Бодена стимулювала подальші теоретичні дослідже­н­ня у цій галузі. Нідерландський дослідник Г. Ґроцій (17 ст.) роз­глядав Д. с. дещо ширше: як його практичну реалізацію у від­носинах між державами. За доби Просвітництва Дж. Локк, Ш. Монтескʼє, Ж.-Ж. Руссо та інші роз­критикували ідею божествен­ного походже­н­ня влади монарха і на противагу суверенітету монарха висунули й об­ґрунтували вче­н­ня про народний суверенітет як єдине легітимне джерело всіх видів державної влади та права, один із основоположних принципів демократії. Від­повід­но до їхнього ро­зумі­н­ня принципу народного суверенітету лише народ (а не його окремі правителі чи правитель) є верховним носієм державної влади, тільки він може обирати форму державного правлі­н­ня та найвищих державних посадовців. За Ж.-Ж. Руссо, головні ознаки народного суверенітету — неподільність і невід­чужуваність. Його су­спільна угода стала під­ґрунтям для подальших теоретичних роз­робок і практичного втіле­н­ня у життя ідеї народного суверенітету, зокрема її покладено в основу Декларації незалежності США. Поряд з демократичними ідеями Д. с. (Г. Ґроцій, Т. Джеф­ферсон) роз­вивались і його авторитарні концепції (Н. Макіавел­лі), тому одні політики й філософи основою Д. с. вважали народний або національний суверенітет, інші — одноосібного главу держави (монарха).

Ідеї держаного суверенітету в Україні

В Україні ідеї Д. с. почали формуватися у період Геть­манщини (17–18 ст.). Їх виразниками були, насамперед, окремі пред­ставники козацької старшини, які за­ймали державницьку позицію. Проте серед козацької старшини певне пошире­н­ня мали також ідеї автономії України у межах інших держав. Військово-політична й економічна залежність України від сусідів (Росії, Польщі, Туреч­чини), від­сутність національної єд­ності знижували можливості утвердже­н­ня Д. с., хоча його ідею, починаючи з 18 ст., активно під­тримували і пропагували українські громадсько-політичні діячі, письмен­ники, публіцисти, філософи (П. Орлик, М. Драгоманов, І. Франко та інші). Дослідники й політики, які роз­робляли ідею народного суверенітету, вважали його синонімом незалежності, а тому роз­глядали, як правило, у взаємозвʼязку з державним і соціальним суверенітетом. Так, М. Грушевський ви­значав потребу народного суверенітету як послідовне й логічне заверше­н­ня потреб національного роз­витку та самови­значе­н­ня будь-якого народу. Ю. Бачинський роз­глядав державний і народний суверенітет у діалектичній єд­ності. Його по­гляди поділяли М. Драгоманов, Л. Ребет, В. Старосольський та інші. Хоча для М. Міхновського ідеалом був національний суверенітет, він також вважав державний і народний суверенітет взаємозалежними. У новітній період історії ідею Д. с. України покладено в кон­ституційну систему УНР та її правона­ступників (на західно-українських землях — у діяльність ЗУНР). 1939 принципи Д. с. проголосила Карпатська Україна. За радянської доби УРСР формально проголошено суверен­ною державою, однак лише 1991 Україна стала дійсно незалежною і суверен­ною. Цей процес започатковано 16 липня 1990 Декларацією про державний суверенітет України. Сучасні українські дослідники ви­значають Д. с. здебільшого як верховенство влади держави всередині країни та її незалежність від влади будь-якої іншої держави. Внутрішній суверенітет держави перед­бачає можливість роз­поряджатися своєю територією та її ресурсами, а також видавати закони і домагатися їхнього викона­н­ня; зовнішній — здійснювати незалежну зовнішню політику в межах норм між­народного права. Більшість науковців роз­глядають державний і національний суверенітет як різні форми вияву народного суверенітету. Д. с. сучасної України гарантований Актом проголоше­н­ня незалежності України (1991), Кон­ституцією України (1996), результатами Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 та іншими законодавчими і політичними актами. Згідно з Кон­ституцією носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ.

Літ.: Рудик П. А. Декларація про державний суверенітет України — початок новітнього кон­ституціоналізму в Україні // Держава і право: Зб. наук. пр. К., 2007. Вип. 35.

В. П. Капелюшний

Завантажити статтю