КРАЇ́НСЬКИЙ Микола Васильович (01(13). 05. 1869, Київ — 19. 07. 1951, Харків) — лікар-психіатр. Брат Андрія і Сер­гія Країнських, батько В. Країнської-Ігнатової. Доктор медицини (1896), професор. Премія імені Й. Мочутковського (1914). Закінчив Хар­ківський університет (1893). Від 1894 працював у клініці П. Ковалевського, 1896–98 — старшим лікарем Харківської психіатричної лікарні, роз­робив проект її реорганізації, будівництва нового приміще­н­ня і пансіонату. Від 1899 — директор Новгородської (Росія), 1901 — Він­ницької, від 1902 — Віленської (нині Вільнюс) окружних психіатричних лікарень. 1905 від­правле­ний у від­ставку з забороною працювати на державній службі. Від 1915 — консультант Червоного хреста, працював у психіатричних установах з евакуації душевнохворих воїнів. 1898 пере­бував у за­кордон­ному науковому від­ряджен­ні. 1917 — приват-доцент кафедри неврології і психіатрії Університету св. Володимира у Києві. 1918 мешкав у Криму, під час епідемії висипного тифу еваку­йований до м. Новоросійськ (нині Краснодарського краю, РФ), згодом — у Грецію. Від 1921 — професор кафедри психіатрії в Заґребі; від 1928 — професор кафедри психіатрії та екс­периментальної психології Белґрадьського університету; згодом — лікар у таборах для пере­міщених осіб у м. Франк­фурт-на-Одері (Німеч­чина). 1947 повернувся в Україну, працював в Українському психоневрологічному ін­ституті (нині Ін­ститут неврології, психіатрії та нар­кології НАМНУ, Харків), зокрема від 1950 очолював клініку. Об­ґрунтував токсичну природу епі­лепсії, вважаючи, що в крові хво­­рих накопичується токсична ре­­човина — карбоміновокислий амоній, який викликає епілептичні напади. За працю, присвяченій цій про­блемі, отримав на­­городу Брюс­сельської АН (1901) та премію Нью-Йоркського товариства з ви­вчен­ня епілепсії (1902).