Греція, Грецька Республіка

Визначення і загальна характеристика

ГРЕ́ЦІЯ, Грецька Республіка (Ελλάδα (Ἑλλάς), Ἑλληνικὴ Δημοκρατία) — держава в Пів­ден­ній Європі. За­ймає пд. частину Балкан. п-ова і значну кількість о-вів (бл. 3 тис.). Найбільші з них — Крит, Евбея, Родос, Ікарія, Лемнос, Лесбос, Самос, Кефалінія, Лефкас, Тасос, о-ви Пн. та Пд. Споради, о-ви Кіклади. На Зх. омивається Іоніч., на Пд. — Серед­зем. та Крит., на Сх. — Егейським морями. На Пн. Зх. межує з Албанією, на Пн. — з Македонією і Болгарією, на Пн. Сх. — з Туреч­чиною. Площа 131,9 км². Насел. 10,7 млн осіб (2004): греків — 95,5 %, македонців — 1,5 %, турків — 0,9 %, албанців — 0,6 %, проживають також вірмени, валахи. Протягом остан. років Г. прийняла кілька хвиль міграції. Сукупна кількість мі­грантів сягає бл. 10 % насел. і дорівнює 950 тис. осіб (половину складають нелегал. мі­гранти). Кількісно найбільші групи мі­грантів, які мешкають в Г., походять із Албанії, Румунії, Болгарії, Паки­стану, Росії, Польщі, Єгипту, України, значна кількість серед них — греки. Держ. мова — ново­грецька. Більшість греків (98 %) ви­знає себе православними християнами і чл. Грец. (Ел­ладської) Православ. Церкви. Також є католики (0,4 %), проте­станти (0,1 %). У Фракії мешкає єдина офіційно ви­знана 1923 турец. мусульман. меншина (1,3 %). Столиця — Афіни (понад 5 млн осіб). Найбільші міста: Салоніки, Патра, Іракліон, Ларіса. Адм.-тер. поділ — 51 ном (префектура), які обʼ­єд­нуються в 13 адм. р-нів, що від­повід­ають 10-ти істор.-геогр. р-нам (Великі Афіни, Епір, Фес­салія, Іонічні о-ви, Центр. Г., Пелопон­нес, Македонія, Фракія, о-ви Егей. моря, о-в Крит). Особливою адм. одиницею є р-н Святої гори (Афон). Номи поділяють на 174 єпархії (провінції), які, в свою чергу, роз­поділяють на 130 димів (муніципалітетів) та 901 кінотіту (общину). Держ. устрій — парламент. республіка. Глава держави — президент (від 2005 — К. Папуліас). Законодавча ініціатива належить 1-палат. парламенту і президентові, викона­вча — урядові, очолюваному премʼєр-міні­стром, та президенту. Гол. політ. партії: «Нова Демократія», Всегрец. соціаліст. рух, КП Г., Коаліція лівих і про­гресив. сил. Ниніш. КМ сформовано правлячою партією «Нова Демократія». Грец. армія (2005): 119 тис. — по­стійна служба, 365 тис. — мобілізацій. потенціал. Військово-повітряні бази: Андравіда, Араксос, Ларіса, Неа-Анхіалос, Суда, Танаґра; військово-морські бази: Саламін, Суда, Патра, Салоніки, Мітіліні (о-в Лесбос). Грош. одиниця — євро (до 2001 — грец. драхма).

Європ. цивілізація бере свій початок з Давньої Г. У 3-му тис. до н. е. тут існувала досить роз­винена культура, що поділялася на критську (мінойську) та пелопон­неську (мікенську). Крит. культура домінувала майже 1,5 тис. р., доки в 1500 до н. е. першість не пере­йшла до мікенської. У 3 тис. до н. е. у материк. Г. вторгнулися протогрец. племена ахейців, еолійців, іонійців. Про занепад мікен. світу оповід­ають «Іліада» (Троянська війна) і «Одіс­сея» Гомера. Перші держави ахейців (Кнос, Фест, Мікени, Тірінф, Пілос) утворилися на поч. 2 тис. до н. е. в епоху бронзи. Вторгне­н­ня дорійців (бл. 1200 до н. е.) викликало роз­пад держав і поновле­н­ня родових від­носин. До 9 ст. до н. е. Г. заселяли: Пн. — еолійці, центр. частину — ахейці, Пелопон­нес — дорійці, Ат­тику, о-ви і малоазій. узбереж­жя — іонійці. Цей час (12–8 ст. до н. е.) прийнято називати періодом «темних століть». Бл. 800–500 до н. е. (т. зв. архаїч. період) формувалися поліси (міста-держави), най­значнішими з яких були Афіни, Корінф, Спарта в материк. Г., Мілет і Ефес на малоазій. узбереж­жі; виник грец. алфавіт, зʼявилися перші літ. твори (зокрема й поеми Гомера); від­булося зміцне­н­ня культур. спільності греків — роз­виток літ-ри, філософії і науки. Внаслідок колонізації, яка роз­почалася у 8 ст. до н. е., греки заселили узбереж­жя Серед­зем. і Чорного морів, зокрема й на тер. сучас. України створили міста-держави Пантикапей (у межах сучас. м. Керч АР Крим), Херсонес Таврійський (побл. Севастополя), Ольвія (у пониз­зі р. Гіпаніс, нині Пд. Буг), Керкінітида (у межах сучас. м. Євпаторія АР Крим), Феодосія (нині місто АР Крим) та ін. (див. Греки). Влада була демократ. (Афіни), олігарх. (Спарта) або тиранічною і часто пере­ходила від однієї до ін. форми. Роки правлі­н­ня Перікла (443– 429 до н. е.) — час найвищої могутності Афін, найбільшої демократизації політ. устрою і роз­квіту культури. 5 ст. — 338 до н. е. — класич. період Давньої Г. Тоді від­бувся найвищий роз­квіт полісів, повʼязаний із пере­могою греків у грец.-перс. війнах (500–449 до н. е.). Боротьба між Афінами і Спартою за гегемонію у Г. при­звела до Пелопон­нес. війни (431–404 до н. е.), що закінчилась поразкою Афін. Послабле­н­ня Г. викори­став володар Македонії Філіпп ІІ (382– 336 до н. е.). Після пере­моги під Херонеєю (338 до н. е.) над коаліцією грец. міст Давня Г. вві­йшла до складу Македон. держави. За часів Александра ІІІ Великого (356–323 до н. е.), сина Філіп­па ІІ, закінчився класич. період. Його завоюва­н­ня при­звели до пере­міще­н­ня центрів культури, які за доби ел­лінізму (323–30 до н. е.) пере­бували пере­важно на Сході; лише Афіни зберегли значе­н­ня наук. і мист. центру. У період ел­лінізму у Г. пере­важали держави та союзи воєнізов. типу (Македонія, Ахей. та Етолійський союзи). Після 146 до н. е. Г. пере­бувала під владою Риму. Від 395 н. е. — частина Візант. імперії. 1453 Візант. імперію остаточно під­корила Осман. імперія, і Г. уві­йшла до її складу. Панува­н­ня Осман. імперії тривало до 1821, коли Г. роз­почала нац.-визв. боротьбу (революцію). 25 березня архі­єпис­коп Германос в Ахайі благословив прапор революції (нині нац. свято). Грец. визв. рух тривав до 1828, офіційно від­повід. документ про на­да­н­ня незалежності Г. під­писаний 1830. Гарантами ви­ступили Велика Британія, Франція та Росія. Після вбивства першого правителя І. Каподістрії 1831 та за актив. сприя­н­ня зх. держав у країні встановлена 1832 монархія (перший король — другий син бавар. короля Людвиґа І Фрідріх Отон І). 1862 Отона І скинуто, і на грец. престол сів другий король — датчанин Георгій І. 1895 від­булося пов­ста­н­ня на о-ві Крит проти осман. заво­йовників, 1898 на ньому європ. силами за­проваджена посада верхов. пред­ставника, тоді як обʼ­єд­на­н­ня з Г. від­булося лише 1913. На поч. 20 ст. Г. брала участь у Балкан. війнах (1912–13), в результаті яких збільшила свою тер., та у 1-й світ. війні (на боці Антанти). 1923 мало місце сумнозвісне «пере­селе­н­ня народів», коли Туреч­чина прийняла до себе бл. 400 тис. турків, які мешкали на тер. Г., і в свою чергу змусила 1,3 млн греків, які жили у Малій Азії, повернутися у Г. Після 1-ї світової війни в країні виник сильний антимонарх. рух, і 1924 вона проголошена республікою (премʼєр-міністр Е. Венізелос), однак вже 1935 монархія ре­ставрована. 1936 встановлена військ. диктатура генерала І. Метаксаса. У жовтні 1940 до країни вторглися італ. війська, які протягом місяця були витіснені. У квітні 1941 на Г. здійснила напад Німеч­чина та згодом її окупувала. На тер. країни діяв Рух Опору (Нац. визв. фронт; утвор. 27 вересня 1941). Протягом 2-ї світової війни Г. втратила 687 тис. своїх громадян. На­прикінці жовтня 1944 Нар.-визв. армія визволила всю материк. частину Г. Не­зважаючи на виявлений під час війни героїзм та успіхи у військ. операціях, Нац. визв. фронт роз­пався на два ворожі табори, що боролися між собою за право контролю над післявоєн. Г. Коли для всієї Європи завершилася війна, країна поринула у громадян. війну, яка завершилася 1949. У 1947 після плебісциту на трон повернувся король. 1967 у результаті військ. пере­вороту до влади в країні при­йшла військ. хунта — «чорні полковники». У липні 1974 хунта від­сторонена від влади після не­вдалої спроби уряд. пере­вороту на Кіпрі з метою обʼ­єдн. з Г. У грудні того ж року організов. референдум, що ставив за мету по­вторну ре­ставрацію монархії, однак результати були негативними. Нова респ. кон­ституція прийнята 1975, у 1986 до неї внесено кілька поправок щодо повноважень глави держави. Г. — чл. ООН, ЄС, МВФ, Ради Європи, ОБСЄ, Організації Чорномор. екон. спів­робітництва (ОЧЕС), НАТО.

Тер. країни гориста (бл. 4/5 тер. — середньовисотні гори), берегова лінія з великою кількістю заток, проток і бухт. Для рельєфу характерне по­єд­на­н­ня рівнин і гір. Най­значніший гірський масив — Піндос. Найвища точка Г. — г. Олімп (2917 м над р. м.). Центр. Г. — найбільш населений регіон. На Сх. роз­таш. істор. центр країни — Ат­тика. Най­просторіші долини Г. лежать на Пн., в Македонії. Пелопон­нес — гористий пд. п-ів, від­ділений від центр. Г. вузьким Істмій. пере­шийком. О-ви гористі, їхня краса і істор. памʼятки ваблять чимало туристів. Клімат країни субтропіч. серед­земноморський. У долинах літо жарке і сухе, зима — дощова. Морози вкрай рідкі, однак вершини гір взимку покриті снігом. Середньорічна температура в Афінах бл. +17 °С. Найхолодніший місяць — січень (+0,6 °С), найжаркіший — липень (+37 °С). Опадів на рік від 400 мм на рівнинах до 1500 мм у горах. Осн. ріки: Нестос, Стрімон, Акс­йос, Альякмон, Ара­хтос, Ахелоос, Пінь­йос, Евінос, Кіфісос, Алфіос. Озера: Преспа, Волві. Під лісами та чагарниками зайнято бл. 44 % тер. Рослин­ність різноманітна і змінюється залежно від висоти над р. м. Від прибереж. р-нів до вис. бл. 460 м над р. м. поширені маслин. дерево, апельсин, фінік. пальма, гранат, фіга, бавовна, тютюн. Вище ростуть здебільшого хвойні ліси. Нац. парки: Парнас­сос, Вікос-Аоос, Піндос, Олімпос, Преспес. Серед пред­ставників фауни зу­стрічаються дикий кабан, європ. ведмідь, рись, шакал, олень, лисиця, сарна, куниця, серед птахів — яструб, пелікан, фазан, лелека, бусол, горлиця.

Г. — індустр.-аграрна країна з середнім рівнем роз­витку. Доля промисловості у ВВП 21,3 %, с. господарства — 14,2 %. ВНП на одну особу складає 12,017 тис. дол. США. Провід­ні галузі промисловості: харч., текс­тил., хім., нафтопереробна, гірничодобувна, деревооб­робна, цементна, чорна і кольор. металургія; провід­ними також є виноробство, целюлозно-паперова, швейна, шкіряна промисловості та виробництво меблів. Інтенсивно роз­виваються електротехніка та енергетика, деякі види машинобудува­н­ня, виробництво буд. матеріалів. Військ. пром-сть виробляє окремі види військ.-тех. озброє­н­ня. У Г. добувають лігніти, боксити, залізонікелеві руди, магнезит, мармур. Бл. 200 іноз. і місц. компаній за­ймають панівне положе­н­ня у промисловості і отримують понад 50 % прибутків. В економіці країни значна частка держ. монополіст. капіталу (держ. є залізнич. транс­порт та авіакомпанія «Олімпіакі»). У промисловості зайнято понад 31 % з 3,2 млн праце­здат. насел. країни. Більше половини ВНП дає невиробнича сфера економіки. Гол. галуз­зю с. господарства є рослин­ництво (понад 65 % від всієї с.-г. продукції). Пл. оброблюваних земель бл. 30 % тер. країни. Орні землі складають 2,14 млн га, з них 1,0 млн га зрошується; бл. 1,1 млн га за­ймають вино­градники, маслин. плантації та сади. Роз­винуті субтроп. плодівництво та вино­градарство; рибальство; у тварин­ництві — роз­веде­н­ня овець та кіз. Вирощують зерн. (пшениця, ячмінь, кукурудза, рис) і тех. (цукр. буряки, тютюн, маслини, бавовник) культури. Г. повністю забезпечує свої потреби в зерні, рослин. жирі, овочах, фруктах, молоці. Бл. 60 % внутр. вантаж. та пасажир. пере­везень здійснюється автотранс­портом. Заг. довж. шосей. доріг бл. 42 тис. км, з них 25 тис. км — з твердим покри­т­тям. Довжина залізнич. колії 2,5 тис. км (914 км — вузькоколійка). Функціонує 40 аеропортів, з яких 15 — між­нар. Серед найбільших аеропортів — «Елефтеріос Венізелос» (Афіни) та «Македонія» (Салоніки). Досить стабільними є показники мор. торг. флоту (одного з найбільших у світі) та турист. бізнесу (бл. 10 млн осіб на рік). Валютні надходже­н­ня від торг. судноплавства складають бл. 1,5 млрд дол. США. Гол. мор. порти: Пірей, Салоніки, Патра, Волос, Елефсіс, Керкіра. Тон­наж мор. торг. флоту понад 30,5 млн т дедвейта. Г. екс­портує тютюн, цитрусові, вино­град, товари харчової промисловості, швейні та текс­тил. вироби, нафто­продукти, мінерал. сировину, імпортує нафту, машини і обладна­н­ня, хім. товари, лісоматеріали. Уряд проводить власну інвестиц. політику та кредитує проекти країн Балкан. регіону, який є стратегічно важливим для екс­порту і роз­міще­н­ня грец. капіталу, зокрема й з метою контролю над системами транс­портува­н­ня нафти і газу від виробника до європ. держав. Осн. зовн.-торг. партнери: країни ЄС, США, Росія, Саудівська Аравія. Від 2001 Г. — учасник зони «євро».

Особливою популярністю серед туристів користуються Афіни, о-ви Крит, Родос, Санторіні, Міконос, Ділос, Кос та ін. Значна кількість паломників і туристів від­відують Святу гору, що на п-ові Халкідікі. Більшість музеїв Г. мають колекції антич. екс­понатів. Серед найві­доміших — Нац. археол. музей, візант. музей, музей Акрополя в Афінах. Археол. музей у м. Олімпія має найбільшу в світі колекцію давньогрец. екс­понатів; археол. музей у м. Кандія (о-в Крит) містить значну колекцію предметів мистецтва епохи Міной. цивілізації. Засл. славою користуються археол. та візант. музеї в Салоніках, а також Салонік. художня галерея. Нац. художня галерея, музей О. Сутсоса і музей Бенакі в Афінах містять екс­понати пізніших епох. Серед ін. знач. памʼяток — Акрополь та Агора в Афінах, старі міста в Салоніках та Ксанті; Метеори, Містра, Дельфи, Епідавр зі знаменитим театром та святилищем Асклепія (Ескулапа), Корінф, Мікени, Марафон, в якому стартують щорічні між­народні змага­н­ня з марафон. бігу, Олімпія, де запалюється олімп. вогонь (Г. — батьківщина олімп. ігор), священ­не місце давніх македонців — Діон; Пелла та Верґіна, з якими повʼязане існува­н­ня Македон. царства. У Родосі — палац Великих магістрів лицарів ордену св. Іоана Єрусалимського, при вході в бухту давнього міста знаходилася статуя Колоса Родоського (одне із чудес давнього світу). На Криті — руїни м. Кнос, де, згідно з легендою, у знаменитому лабіринті жив Мінотавр. У Салоніках — чимало будівель архаїч. та візант. епохи: арка Галерія, собор св. Димитрія Солунського, собор св. Софії, ротонда св. Георгія з мозаїч. іконами, церква Богородиці Нерукотворної, Біла (Кривава) башта. Салоніки, Верґіна та Східномакедонський Філіп­пес — міста, які тісно повʼязані з проповід­ниц. діяльністю апостола Павла.

Найбільшими центрами культур. життя Г. є Афіни і Салоніки. Щорічно проводяться пре­стижні між­нар. культурно-мист. конкурси та фестивалі: Афінський — у древньому театрі Ірода Ат­тика побл. під­ніж­жя Акрополя, Епідаврський — в однойм. антич. театрі з унікал. акустикою, ім. М. Калас — в Афінах, карнавали — у Патрі, Ксанті та ін. містах. Провід­ні театри Г. активно використовують багату театрал. спадщину Давньої Г., де зародилися європ. поезія та драматургія. Кожні 2 р. у Дельфах проводять всесвітні фестивалі антич. творчості. Ві­домими за межами Г. митцями та діячами культури є спів­ачка М. Калас, композитори М. Теодоракіс, М. Хатзідакіс, С. Ксархакос, актриса та держ. діяч М. Меркурі, лауреати Нобелів. премії поети Й. Сеферіс та О. Елітіс, письмен­ники Н. Казандзакіс, С. Мірівіліс, Д. Соломос, А. Пападіамандіс.

На теренах сучас. Г. витворилася давньогрец. мова, яка ві­діграла виняткову роль у роз­витку не лише ново­грецької, а й європ. науки й культури. Вона вплинула на формува­н­ня літ. лат. мови й сучас. європ. мов. На основі давньогрец. письма створено лат. алфавіт і словʼян. кирилицю, від якої походять укр., білорус. та російський алфавіти. Давньогрец. мову в 16–18 ст. на сх.-словʼян. землях, зокрема в Україні, викладали в Київ. академії, Львів. університеті та ін. навч. закладах (брати Зизанії, К. Ставровецький, М. Смотрицький, З. Копистенський та ін.). Зразками для перших під­ручників були грецькі. До грец. тематики в укр. літературі зверталися М. Костомаров, Я. Щоголів, М. Рильський, Л. Первомайський. Масово пере­клади творів новогрец. літ-ри зʼявилися після 2-ї світової війни. Окремі твори грец. літ-ри пере­клали І. Драч, Н. Клименко, В. Коротич, О. Пономарів, А. Содомора, А. Чердаклі. Досліджен­ню грец. літ-ри присвячено низку статей і книг А. Білецького та Т. Чернишової. Деякі твори Т. Шевченка пере­клали Р. Бумі-Папа, М. Дімакіс, Н. Панас, К. Пападакіс, Я. Ріцос, І. Сімопулос. Е. Алексіу на­друкувала низку статей про творчість Т. Шевченка. Пере­кладач творів Лесі Українки — С. Мавроїді-Пападакі, І. Франка — Я. Гуделіс, Я. Ріцос.

Укр.-грец. екон., культурні від­носини мають давню історію. Перші греки (купці) на території України зʼявилися на поч. 7 ст. до н. е. Від берегів Чорного моря по річках Пд. України грец. товари (кераміка, зброя, метал. прикраси, олія, вино) роз­ходилися вглиб суходолу. З Причорноморʼя грец. купці вивозили збіж­жя, рабів, рибу, шкіру, хутро. Після хреще­н­ня 988 київ. князем Володимиром Великим Київ. Русі від­носини по­жвавилися й поширилися на церк., наук., літ., мист. та ін. ділянки. На­прикінці 16–17 ст. від­бувся процес осі­да­н­ня грец. купців у Львові, Камʼянці-Подільському (нині Хмельн. обл.) та ін. містах. Греки брали участь у діяльності брат. шкіл, які мали характер грецько-словʼянських. Ви­значну роль у від­роджен­ні укр. культур. і церк. життя (тиск з боку катол. Польщі) ві­діграли архі­єпис­коп Арсеній, вчений Кирило Лукаріс, протосинкел Никифор, царгород. патріарх Ієремія. Щороку десятки ченців з Афона при­їздили за пожертвами у Сх. Європу, зокрема й в Україну, де вони часто ви­ступали як дорадники в церк. справах (Діонисій Палеолог, Мосхопул). У 1620-х рр. Кирило Лукаріс, ставши патріархом, проводив пере­говори з козаками. Греки Астаматій, Данило Грек пере­бували в Україні на держ. службі. 1657 Б. Хмельницький надав групі грец. купців торг. привілей, що поклало початок річним ярмаркам у м-ку Ніжин (нині місто Черніг. обл.) і зумовило його під­несе­н­ня як комерц. осередку аж до поч. 19 ст., поки не були від­криті чорномор. порти. У Києві від 18 ст. до більшов. пере­вороту 1917 діяв Грец. Катеринин. монастир. Між діячами науки і культури кін. 18 ст. ви­значався грек архі­єпис­коп Никифор Теотокі, засн. Полтав. семінарії. На поч. 19 ст. торгівля в містах Маріуполь (нині Донец. обл.), Єлисавет­град (нині Кірово­град) та Миколаїв знаходилася здебільшого в руках греків. Особливо важлива роль належить Г. у роз­витку Одеси, яка на поч. 19 ст. деякий час була знач. осередком для діячів грец. нац.-держ. від­родже­н­ня. 1814 там було засн. грец. таємне товариство «Філікі Гетерія», яке очолили Н. Скуфас, А. Цакалов та Е. Ксантос (нац. герої Г.). 1820 керівником товариства був О. Іпсілантіс. За часів Директорії УНР у Г. було пред­ставництво УНР, очолюване Ф. Матушевським, після його смерті — М. Левицьким.

Г. ви­знала Україну як незалежну державу разом з ін. країнами ЄС 31 грудня 1991, а 15 січня 1992 в Афінах під­писано протокол «Про встановле­н­ня дипломатичних від­носин між Україною та Грецькою Республікою». Посольства Г. в Україні та України в Г. засн. 1993. Майже від­разу після від­кри­т­тя посольства у Києві Г. започаткувала діяльність своїх консульств в Одесі та Маріуполі. 2004 у Салоніках роз­почало свою роботу Ген. консульство України. Укр.-грец. від­носини є стабільними і роз­виваються по ви­східній. Між двома країнами створена належна договірно-правова база, яка містить такі важливі документи, як договір «Про дружбу і спів­робітництво» (1996), угоди «Про економічне, промислове та науково-технічне спів­робітництво» (1991), «Про спів­робітництво в галузі культури, освіти і науки» (1996), «Про спів­робітництво в галузі туризму» (1996), «Про між­народні автомобільні пере­везе­н­ня пасажирів і вантажів» (1996), «Про спів­робітництво у військовій сфері» (1997), «Про спів­робітництво у галузі сільського господарства» (1997), «Про морське торговельне судноплавство» (2000), «Про спів­робітництво у митній сфері» (2000), конвенція «Про уникне­н­ня по­двійного оподаткува­н­ня» (2000) та ін. Обсяги інвестицій із Г. в Україну станом на січень 2005 склали 14 млн 957 тис. дол. США. В Україні діє 71 під­приємство з участю грец. капіталу, з яких 38 — спільні. Найбільший обсяг грец. інвестицій спрямовано в будівництво, транс­порт та звʼязок, сферу оптової та роз­дріб. торгівлі, харч. пром-сть та пере­робку с.-г. продукції, фінанс. діяльність та послуги юрид. особам, виробництво деревини та виробів з деревини. Обсяги прямих укр. інвестицій в економіку Г. не­значні і складають 1,57 млн дол. США. Заг. товарообіг між двома країнами 2005 склав бл. 260 млн дол. США (1993 — 54 млн дол. США, 1997 — 205,1 млн дол. США). Осн. товар. позиціями екс­порту з України до Г. ви­ступає продукція суднобуд. промисловості і судноремонт; чорні метали та вироби з них, алюміній та вироби з нього, олійне насі­н­ня, добрива, продукти хімії, деревина та вироби з неї, обладна­н­ня тощо. Україна імпортує тютюн, устаткува­н­ня, ефірні масла, цитрусові, горіхи, нафто­продукти, барвники, пластмаси та вироби з них. Г. чутливо сприйняла трагедію на ЧАЕС. Її реакція на цю подію реалізовувалася у на­дан­ні гуманітар. допомоги, по­стачан­ні ліків, при­йомі укр. дітей для оздоровле­н­ня та від­починку, зокрема й по лінії Грец. Церкви, сприян­ні проведен­ню дослідниц. робіт. Г. висловила політ. намір і від­повід­но надає під­тримку стратег. політиці щодо поверне­н­ня України до європ. дому. Під час головува­н­ня Г. в ЄС та за її актив. під­тримки 1994 була укладена угода ЄС з Україною. Під час свого другого головува­н­ня в ЄС 2003 Г. надала під­тримку у питан­ні забезпече­н­ня участі України в Європ. конференції на рівні глав держав, яка від­булася в Афінах 17 квітня 2003. Г. під­тримала входже­н­ня України до Ради Європи, роз­цінюючи це як важливий фактор зміцне­н­ня демократії і без­пеки в Європі. Г. позитивно сприйняла пропозиції України щодо встановле­н­ня спец. партнерства України з НАТО і спів­працює з Україною в рамках про­грами «Партнерство заради миру». В регіон. спів­робітництві спо­стерігається близькість позицій двох країн з широкого кола питань в рамках ОЧЕС, роз­робки та викона­н­ня спіл. проектів у таких галузях як транс­порт, охорона довкі­л­ля, банків. сфера, звʼязок. Інтенсивно роз­вивається спів­праця парламентаріїв у рамках Парламент. асамблеї Ради Європи, Між­парламент. православ. асамблеї. Істор. подією стала успішна участь України у 28-х Олімпійських іграх (Афіни, 2004), яка сприяла зміцнен­ню позитив. іміджу нашої країни на землі Давньої Ел­лади та її популяризації як великої спорт. держави. Укр. спортс­мени здобули 23 олімп. нагороди, зокрема 9 золотих, 5 сріб. і 9 бронз. медалей, та зайняли 12-е м. у заг.-команд. заліку.

Укр. громада становить бл. 6 % від заг. кількості ім­мі­грантів, які проживають в Г., і складається з пред­ставників усіх соц. верств. Також значна кількість укр. моряків працює по всьому світу на суднах грец. судно­власників. Укр. діаспора нараховує бл. 20 тис. осіб (з урахува­н­ням тенденції остан. років до зниже­н­ня кількості екон. мі­грантів з України) і складається здебільшого з мі­грантів побут. характеру. Пере­важна кількість мі­грантів з України сконцентрована у р-ні Ат­тики та Центр. Г. (70 %). За­значені регіони заселяють здебільшого вихідці із Зх. України, тоді як регіони Сх. та Пд. України більш чисельно пред­ставлені у Пн. Г. У Г. засн. 4 грец.-укр. товариства дружби, в Україні 1993 створ. товариство «Україна–Г.». Від 1997 діє спів­робітництво між грец. (Пірей) та укр. (Київ) торг.-пром. палатами. У Г. функціонують 3 товариства українців діаспори: «Укр.-грец. думка», «Укр. журавлиний край» і «Берегиня». Роз­виваються звʼязки між містами-по­братимами Афінами–Києвом, Піреєм–Одесою, Салоніками–Дні­пропетровськом, Кавалою–Маріуполем, Ян­ніною–Ніжином, Родосом– Ялтою; між Афін. та Київ., Салонік. та Одес. і Донецьким університетами, технол. університетом Касторʼї та Маріупол. гуманітар. університетом. 2005 укладена угода «Про спів­робітництво між державними університетами Києва та Салонік». У рамках спеціаліз. про­грам здійснюється спів­праця університетів Афін та Салонік з університетами Києва, Одеси, Львова, Донецька, Сімферополя. 2006 у рамках Днів України в Г. у Афінах від­крито монумент Т. Шевченку (45-й памʼятник Кобзарю, від­критий за кордоном).

Літ.: Κανονιασμός της Βουλής των Ελλήνων και Σύνταγμα της Ελλάδος. Αθήνα, 1999; Ιστορία της Ελληνικής Γλώσσας. Αθήνα, 1999; M. Gerrard. ΕΛΛΑΔΑ. Αθήνα, 2001; G. Douskas, P. Smerlas. About Greece. Athens, 2001; N. Μουτσόπουλος. ΘΑΣΣΑΛΟΝΙΚΝ. Θεσσαλονίκη, 2002; N. Δεσύλλας. Ελλάδα — πατριδα του ϕωτός. Αθήνα, 2003; Даниленко В. Щоден­ник посла УНР у Греції Ф. Матушевського // Україна дипломатична. К., 2005. Вип. 5; Корнєєнко Б. І. Спогади посла. К., 2005.

В. А. Шкуров

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю