ВОЛИ́НЦІВСЬКА КУЛЬТУ́РА — археологічна культура епохи ран­нього середньовіч­чя (7– 8 ст. н. е.). Назва походить від поселе­н­ня та могильника Волинцеве. Більшість памʼяток В. к. знаходиться у басейнах річок Десна і Сейм, де були зручні для заня­т­тя землеробством ділянки (зокрема Волинцеве, Сосниця, Киселівка 2). Населе­н­ня за­ймалося орним землеробством та приселищним скотарством, на що вказують виявлені під час роз­копок залізні наральники, серпи, коси-горбуші, камʼяні зернотерки і круглі ротац. жорна. Знач. роз­витку набули ремесла, зокрема залізооб­робне, бронзоливарне, ювелірне, деревооб­робне, гончар., ткацьке. Центр ремесла та торгівлі — Битицьке городище — єдине укріплене поселе­н­ня цієї групи лів­обереж. старожитностей. На тер. городища досліджено понад 60 житл. споруд, десятки госп. та вироб. будівель, виявлено серії землероб. та ремісн. знарядь, без­прецедентну для словʼян. поселень того часу кількість предметів озброє­н­ня та спорядже­н­ня воїна-вершника. Аналіз речового комплексу, наявність різних традицій житлобудівництва і кераміч. комплексу вказують на спів­існува­н­ня двох різноетніч. (словʼян. та тюрк.) компонентів у складі мешканців Битиц. городища, яке яскраво вирізняється з кола рядових поселень В. к., на­ближуючись до протоміських центрів ран­нього середньовіч­чя. Похов. обряд носіїв В. к. — трупоспале­н­ня на стороні з на­ступним похова­н­ням залишків кремації в урнах у без­курган. могильниках (Волинцеве, Сосниця). Зважаючи на словʼян. атрибутику В. к., дослідники (зокрема Д. Березовець, О. Сухобоков, С. Юренко) повʼязують її з літопис. сіверянами додержав. періоду.