Г
Г — четверта літера української абетки. Є в усіх абетках, створених на основі слов’янсько-кириличній графіки. Назва літери «ге» вживається як іменник середнього роду. Буває велике і мале. За формою накреслення це видозмінена кирилична літера «Г» («глаголь»), що походить від греко-візантійської «γ» («гамма»). У староукраїнській графіці мала варіанти написання, зумовлені типом письма та належністю писаря до писемної школи. У 16 ст. з’явилася друкована форма літери. У сучасній українській літературній мові позначає гортанний фрикативний приголосний звук, що у позиції перед глухим приголосним у середині слова може чергуватися зі своїм корелятом за дзвінкістю–глухістю — звуком [х]. Разом зі звуками [в] та [й] є протетичним приголосним. У староукраїнських текстах у складі диграфа кг передавала у запозичених словах вибуховий приголосний [ґ]. У старослов’янській кириличній писемності мала числове значення «три», а в глаголиці — «чотири». В українській мові використовується при класифікаційному поділі зі значенням «четвертий»: пункт «Г» розділу 3. При цифровий нумерації вживається як додаткова диференційна ознака, коли низка предметів має однаковий номер, наприклад, будинок 34Г тощо.
Рекомендована література
- Пономарів О. Фонеми Г та Ґ. Словник і коментар. К., 1997.
Завантажити статтю
