ГАЛА́ЙДА Ілля Па­влович (01. 08. 1931, с. Чертіжне, округ Меджилабірці, нині Словач­чина) — український письмен­ник, педагог і художник у Словач­чині. Член НСПУ (1995). Кандидат філологічних наук (1972). Від 1952 навч. у Карловому (Прага), Київ., Саратов. (РФ) університетах, закін. Моск. університет (1958). Працював ред. ж. «Дружно вперед», «Дукля» (1958–60); від 1960 — викладач, 1976–96 — доцент кафедри рос. літ-ри Пряшів. університету. Дебютував у колект. зб. «Восьмеро» (Пряшів, 1963). Згодом ви­йшли зб. віршів «Спалахи» (1974), «Спрага серця і землі» (1981), «Без­со­н­ня» (1986), «Гори, сині гори» (1990), «Балада про сонце» (1991), «Печаль моя повсякден­на» (1994), «Журавлиний клич» (1998), «Тривогами дорога стелиться», «Очище­н­ня словом» (обидві — 2001); зб. оповідань «Коли йдуть дощі» (1980), «Ще спів­ає жайворонок» (1989; усі — Пряшів). Пише укр. і рос. мовами, пере­кладає зі словац. мови. Автор літ.-крит. статей про М. Лермонтова, М. Горького, М. Некрасова, Ф. Достоєвського, О. Довженка, І. Мацинського, Ф. Лазорика, О. Фаринича, С. Гостиняка та ін. Г.-художник створює мініатюрні пластики та скульптури з дикоростів, які екс­понувалися у Свиднику (1976, 1996), Меджилабірцях, Требішеві (1993; усі — Словач­чина).