Геополітика

Визначення і загальна характеристика

ГЕОПОЛІ́ТИКА (від гео… і політика) — концептуальний по­гляд на політику держави чи групи держав, що базується на об­ґрунтуван­ні їх зовнішньо- та внутрішньополітичних дій, стану та еволюції економічної, політичної і соціальної систем су­спільства впливом гео­графічних факторів. Г. має між­дисциплінар. характер і служить одним із теор. об­ґрунтувань політики держав як усередині су­спільства, так і на між­нар. арені. Г. також є одним із фундам. понять теорії між­нар. від­носин, що характеризує місце і конкретно-істор. форми впливу територ.-простор. особливостей роз­міще­н­ня держав на локал., регіонал., континентал. і глобал. між­нар. процеси.

Істор. становле­н­ня Г. повʼязане з дослідж. ролі геогр. фактора в житті су­спільства, зокрема з концепціями геогр. детермінізму, методол. основою якого у 18 ст. було ро­зумі­н­ня люд. діяльності як цілком об­умовленої природ. середовищем (Ш.-Л. Монтескʼє, А.-Р. Тюрґо). У 19 ст. К. Ріт­тер, Г.-Т. Бокль, В. Кузен, Ж.-Е. Ренан, І.-А. Тен зверталися до ролі геогр. середовища в формуван­ні первин. форм цивілізації. Серед природ. факторів життя су­спільства їх концепції виділяли річк. комунікації, від­сутність та наявність виходу до моря, особливості впливу клімату, ґрунту, корис. копалин, соняч. активності на диференціацію госп. діяльності, темпи зро­ста­н­ня продуктив. сил, тенденції роз­витку культур. життя, типи соц. організації та особливості політ. устрою. Важливим етапом у формуван­ні геополіт. iдей вважається публікація 1890 праці амер. адмірала А. Мегана «The influence of Sea Power upon history 1660–1783» («Вплив морської могутності на історію 1660– 1783», Бостон, 1890), гол. ідея якої — мор. могутність значною мірою ви­значає долю держав і народів. Осн. параметрами мор. могутності, за А. Меганом, є геогр. роз­ташува­н­ня країни, природні ресурси і клімат, роз­міри території, нац. характер та держ. устрій. Досвід великих між­нар. конфліктів 19 ст. привів до необхідності роз­робле­н­ня теор. моделей маневрува­н­ня великими масами людей, технікою, продукцією і спорядже­н­ням при по­єд­нан­ні зі складними геогр., політ. та військ. умовами. Саме тоді швед. гео­граф Р. Челен за­пропонував термін «Г.» для описа­н­ня держави як особливого організму, що прагне до роз­шире­н­ня зони свого «мешка­н­ня» та діяльності. Але засн. Г. вважають англ. вченого Г. Мак­кіндера, який пояснював природу світ. панува­н­ня володі­н­ням «Серцевою» («Осередньою») землею (Heartland), яка охоплює степ. р-ни Росії, Зх. Китаю, Монголії, Афгані­стану та Ірану. Г. Мак­кіндер вважав, що ключем до дверей «Серцевої» землі є Сх. Європа, тому контроль над нею має абсолютне геостратег. значе­н­ня. Після роз­паду Рос. імперії він за­пропонував створити альянс прикордон. (тих, що отримали незалежність) держав включно з Україною та лігу цих держав з країнами Сх. Європи. В Україні у перші десятиріч­чя 20 ст. про­блематикою Г. за­ймалися М. Грушевський, В. Вин­ниченко, Д. Донцов, С. Рудницький, І. Лисяк-Рудницький, Р. Лащенко, С. Шелухін та ін. Укр. геополіт. думку того часу по­єд­нували поясне­н­ня від­сутності державності зазіха­н­нями з боку зовн. сил; ви­значе­н­ня регіону етнонац. тер. України як опор. бази у зовн. орієнтації та державотворен­ні; роз­робле­н­ня порівнял. психол. характеристики українців та ін. словʼян. та несловʼян. народів з метою доведе­н­ня їх спорідненості або окремішності; спроби від­шукати оптимал. форми взаємовід­носин із сусід. народами та країнами. Роз­виток техніки, що потребує великих запасів палива і до­ставки знач. обсягів сировини на великі від­стані, зростаюча залежність життя країн та регіонів від введе­н­ня чи виведе­н­ня великих партій продуктів, по­глибле­н­ня між­нар. роз­поділу праці та між­нар. кооперація багатьох технол. процесів висунули викори­ста­н­ня природ. геогр. пере­ваг держав у низку найважливіших перед­умов довго­строк. зовн.-екон. і зовн.-політ. діяльності. Від­повід­но по­стало пита­н­ня про нейтралізацію та компенсацію тех.-екон. та військ.-тех. засобами невигід. моментів простор. роз­міще­н­ня у сполучен­ні з певною орієнтацією зовн.-екон. і зовн.-політ. діяльності. Систематизацію цих факторів між двома світ. війнами здійснив нім. геополітик К. Гаусгофер, роз­глядаючи держави як надбіол. організми, для існува­н­ня яких необхідні природні межі та жит­тєвий про­стір, що було викори­стано керівництвом гітлерів. Німеч­чини (Р. Гесс, один із нацист. лідерів, був аспірантом К. Гаусгофера) для виправ­да­н­ня агресив. політики. Разом із тим, події 2-ї світової війни засвідчили багатоплановість виявле­н­ня простор.-геогр. показників при роз­гортан­ні сил Антигітлерів. коаліції. Тому залишаються актуал. ідеї Г. Мак­кіндера про необхідність аналізу світ. роз­поділу сил та роз­робле­н­ня варіантів його подальшої динаміки. Гол. законом, за Г. Мак­кіндером, є утвердже­н­ня фундам. дуалізму, що від­дзеркалює геогр. устрій планети та істор. типологію цивілізацій. Цей дуалізм проявляється у проти­ставлен­ні сухопут. та мор. могутності. Характер цього проти­стоя­н­ня полягає у проти­ставлен­ні торг. та військ.-авторитар. цивілізацій. За часів «холодної» війни геополіт. дуалізм досягнув макс. роз­мірів: мор. могутність ототожнювалась із США (Зх., атлантизмом), а сухопутна — із СРСР (Сх., тоталітаризмом). Україна від­повід­но до цієї концепції є складовим простором, що потенційно несе в собі можливість бути фрагментом або однієї, або ін. могутності, і від­повід­ає геополіт. категорії «берег. зона» («пояс», «смуга») — складної реальності, що має само­стійну логіку і є актив. субʼєктом історії. Після 1991 стосовно «берег. зони» Сх. Європи, тобто й України, зх. геополіт. думка виробила два під­ходи. Перший, ре­презент. теорією неоатлантизму, виходить із необхідності пере­творе­н­ня «берег. зони» цього регіону на «сан. кордон», що має від­окремити жит­тєві світи двох антимоніч. цивілізацій Сх. і Зх. Згідно з цим, Україна має бути фрагментом сх.-європ. смуги, що виконуватиме роль «буфера», який помʼякшує тиск Сх. та нейтралізує його екс­пансіонізм. Другий під­хід, ре­презент. концепцією однополюс. світу, роз­глядає ситуацію, що склалася після пере­моги Зх. у «холодній» війні, як остаточну. Геополіт. проти­стоя­н­ня закінчилося, на­стала ера гео­економіки. З огляду на між­нар. ситуацію, окремі теоретики Г. вважають, що в світі вже склалася однополюсна модель між­нар. від­носин, в центрі якої — США. Сучасна геополіт. думка США щодо України ре­презент. у працях З. Бжезинського, Г. Кіс­сінджера, Ф. Фукуями і С. Гантінґтона. Так, З. Бжезинський вважає, що Україна роз­таш. на межі зу­стрічі європ. і євроазій. угруповань, у зоні політ. вакууму між Росією та обʼ­єд­наною Німеч­чиною. Україна становить центр. ланку зусиль на під­тримку геополіт. плюралізму (зовн.-політ. позиції, від­мін­ної від рос. на пост­радян. просторі). За Г. Кіс­сінджером, Україна роз­таш. на Сх. геополіт. простору, що роз­діляє два з шести глобал. носії потуги — Європу і Росію. Тому реалізація США концепції глобал. балансу сил включає Україну до кола кандидатів на «урівноваже­н­ня» Росії в Європі. Згідно з концепцією С. Гантінґтона, Україна локалізована між двома опозицій. цивілізаціями, примире­н­ня між якими не перед­бачається. Вона без­посередньо роз­діляє країни НАТО і Росію, яка там ніколи не буде. Разом із тим, на поч. 1990-х рр. китай. науковці роз­винули ідею багатополярності, що в рамках конфуціан. традиції характеризує геополіт. орієнтацію на утвердже­н­ня нового світ. порядку у ви­гляді багатополюс. системи між­нар. від­носин. Нова концепція була під­тримана латиноамер., азій. та афр. інтеграц. угрупова­н­нями держав. Від серед. 1990-х рр. вона стала теор. основою сучас. зовн.-політ. курсу РФ. Висуне­н­ня виконав. владою РФ доктрини «багатополюс. світу» має швидше прикладне значе­н­ня для поясне­н­ня нової лінії тиску на Зх. і прагне­н­ня примусити його більше рахуватися з Росією. Згідно з рос. геополіт. доктриною, Україна має увійти в інтеграційне формува­н­ня на пост­радян. просторі під домінува­н­ням РФ. На­прикінці 1990-х рр. зʼявилися спроби скомбінувати традиц. під­ходи (зокрема ідеї «одно-багатополярного світу» С. Гантінґтона та «комбінованої (трьохшарової) структури» А. Танакі), які не набули пошире­н­ня. Більшість сучас. геополіт. концепцій обʼ­єд­нує думка, що нині гол. фактором, який забезпечує політ. вагу субʼєкта Г., дедалі частіше стає опанува­н­ня ним нових технологій та комунікацій (в першу чергу інформ. та фінанс.). Геополіт. маловагомі сили у від­повідь у змозі вдатися до «асиметр. від­повіді» (акти тероризму, екс­тремізму, сепаратизму). Виходячи з цих реалій, нині в центрі Г. стоїть пита­н­ня регіон. спів­робітництва, між­нар. інтеграції, боротьби з тероризмом, а всередині країни («внутр. Г.», традиц. пред­ставлена франц. школою) — електорал. політика, врахува­н­ня регіон. особливостей у роз­по­всюджен­ні релігій та культур, адм. влаштува­н­ня нац., мовних, реліг. та ін. меншин, боротьба з сепаратизмом та екс­тремізмом.

Світ. події (починаючи від 11 вересня 2001) окреслили новітні геополіт. тенденції. Окремі держави, навіть ті, які належать до т. зв. «середніх» або навіть «регіон. лідерів» (Афгані­стан, Ірак), втрачають ознаки субʼєктності та стають обʼєктами, на теренах яких активно діють недержавні субʼєкти між­нар. від­носин. Ці реалії змушують пред­ставників різних геополіт. шкіл та течій обʼ­єд­нувати зуси­л­ля в пошуку нових під­ходів, які б по­єд­нували традиц. («реалізм» та «ідеалізм», «глобалізм», «регіоналізм», «цивілізаційність» тощо) баче­н­ня Г. на новому методолог. рівні. В Україні пита­н­ня Г. досліджують і роз­робляють багато наук. колективів. Триває робота щодо усві­домле­н­ня ролі та місця України на світ. арені через роз­робле­н­ня власної геополіт. концепції. Серед найбільш значних — праці Нац. ін­ституту про­блем між­нар. без­пеки, Нац. ін­ституту стратег. дослідж., Ін­ституту світ. економіки та між­нар. від­носин, авторів журналів «Стратегічна панорама», «Політика і час», «Дослідже­н­ня світової політики», «Політична думка» та ін.

Літ.: F. Ratzel. Politische Geographie. München, 1897; R. Kjellen. Die politische Probleme des Weltkrieges. Leipzig, 1916; K. Haushofer. Zur Geopolitik der Selbstbestimmung. München; Leipzig, 1923; S. B. Cohen. Geography and Politics in a World Divided. New York, 1963; S. P. Huntington. The Clash of Civilizations and the Remaking of World Order. New York, 1996; Врублевський В. К., Хорошковський В. І. Український шлях. Начерки: Геополітичне положе­н­ня України та її національні інтереси. К, 1997; Демоны мира и боги войны: Социальные конфликты в пост­ком­мунистическом мире. К., 1997; Дергачев В. А. Геополитика. К., 2000; Бжезинський З. Велика Шахівниця. Л.; Ів.-Ф., 2000; Бо­друк О. С. Структури воєн­ної без­пеки: Національний та між­народний аспекти. К., 2001.

А. О. Мішин

Завантажити статтю