Лащенко Ростислав Митрофанович

ЛА́ЩЕНКО Ростислав Митрофанович (01(13). 09. 1878, м. Єлисаветград Херсон. губ., нині Кіровоград — 30. 10. 1929, Прага) — правознавець, історик права, політичний діяч. Син Митрофана, брат В’ячеслава, батько Галини та Ростислава Лащенків. Закін. гімназію в Єлисаветграді (1896), юрид. факультет Університету св. Володимира у Києві (1905). Працював юристом у судових установах Києва (1905–16), київ. мировим суддею (1916–17). У 1918 — голова 1-го департаменту Київ. апеляц. суду; 1919 — чл. Верхов. слідчої комісії Директорії; водночас 1918–19 — викладач історії укр. права Київ. нар. університету. Від 1920 — на еміграції. Був головою Наддніпрян. допомогової секції при Укр. громад. комітеті у Львові. 1921–23 — доцент, 1923–25 — надзвич., 1923–29 — звич. проф. факультету права і сусп. наук УВУ в Празі. Співзасн. і голова Правн. товариства у Празі (1923–29), чл. Істор.-філол. товариства (1924–29). Наук. діяльність Л. полягала переважно у систематизації дослідж., зроблених раніше. Він першим із укр. вчених розробив лекц. і семінар. курси історії укр. права, поєднавши своєрід. синтезом народниц. і державниц. ідеологій різнорідні теорії, погляди та концепції. Першочерг. увагу Л. приділяв вивченню держ. ладу та держ. творчості українського народу, а не його анарх. рухів. Він вважав, що в Україні, як і в ін. країнах, політ. ідеї, настрої та орієнтації мінялися, еволюціонували: у деякі періоди переважали демократ. ідеї (напр., за часів Б. Хмельницького, І. Брюховецького, у 1917); іноді вони зовсім зникали (Галиц. князівство у 13 ст.) або змагалися з аристократ. ідеями. Ці орієнтації диференціювалися залежно від особливостей поперед. істор. розвитку України і тих ідей, що виступали носієм нестабільності у минулому. Аристократ. і демократ. орієнтації визначали зміст й характер майбут. ладу, який, у свою чергу, уособлювався в монарх. або респ. формах правління. Осн. підходи Л. до трактування історії давньої Русі, які він намагався екстраполювати у майбутнє, ґрунтувалися на спробі довести, що укр. народові з огляду на його істор. традиції органічно притаманні ідеї народоправства, демократизму, рівноправності та відсутності становості, що в Україні-Русі з її демократ. устроєм, вічами, високим рівнем розвитку громад. життя не було передумов для поширення ідеї про спадкового монарха. На відміну від М. Грушевського, який стверджував, що укр. індивідуалізм не має під собою жодних реал. підстав і що натурі українця, як і натурі росіянина, однаковою мірою відповідає землеволодіння на колектив., громад. засадах, Л. вважав, що думки про неприродність власниц. змагань укр. селян стосовно землі не знаходять підтвердження ні в джерелах укр. права, ні в минулому українського народу. Спираючись на ідею федерації з Росією та власні дослідж. істор. традицій Київ. Русі та Переяслав. договору 1654, вибудував федеративну концепцію держ. устрою України. Політ. устрій Київ. Русі розглядав з позицій теорії держ. права, зокрема вже виробленої у європ. політ. та юрид. науках концепції «союзу держав» і «союзної держави». Л. виокремив 4 осн. концепції політико-юрид. підстав та змісту Переяслав. договору 1654: неповна інкорпорація України Росією, що складалася з поєднання принципів автономії, федерації і конфедерації; з’єднання України з Росією на засадах васал. залежності; юрид. форма з’єднання у вигляді реал. унії між Україною та Росією; теорія з’єднання України з Росією як особиста унія між царем та гетьманом, який уособлював укр. народ. Л. дотримувався думки, що концепція особистої унії формально найбільш реально відповідає змісту Переяслав. угоди 1654. В основу майбут. федератив. або конфедератив. зв’язку України з Росією він закладав 3 підвалини: добровільність, політ. самостійність, державність. Л. вважав земел. питання осн. для України, тому від його правильного вирішення залежатиме не тільки добробут укр. насел. та екон. відродження краю, але й існування самої укр. держави як держави хліборобської. Ці ідеї лягли в основу політ. федераліст. концепції держ. устрою Украї­ни, розробленої Л.

Рекомендована література

1. Потульницький В. А. Історія української політології. Концепція державності в українській зарубіжній історико-політичній науці. 1992;
   Google Scholar Internet
2. Його ж. Нари­си з української політології (1819–1991). 1994 (обидві — Київ).
   Google Scholar Internet

Завантажити статтю